9.1. Умовно-категоричний силогізм

(ІНШІ ВИДИ ОПОСЕРЕДКОВАНИХ ДЕДУКТИВНИХ УМОВИВОДІВ)

Крім простих категоричних силогізмів, які складаються тільки з категоричних суджень, є й інші види опосередко­ваних дедуктивних умовиводів, до складу яких входять такі види суджень, як умовні та розділові.

Умовним силогізмом називається силогізм, у якому один або обидва засновки є умовними судженнями. Розрізняють два види умовних силогізмів: умовно-категоричний силогізм і чисто умовний силогізм.

Умовно категоричним силогізмом називається силогізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший — категоричним. Наприклад:

Якщо правовідносини належать до цивільного права, то суперечка підлягає судовому розгляду.

Ці правовідносини належать до цивільного права.___________

Отже, суперечка у цьому випадку має бути розв'язана у судовому порядку.

Логічною основою висновків умовнокатегоричного сило­гізму є така аксіома: ствердження основи неодмінно призво­дить до ствердження наслідку, а заперечення наслідку — до заперечення основи.

Це положення виражає такий об'єктивно існуючий зв'я­зок між причиною і наслідком: 1) певна причина неодмінно викликає певний наслідок і 2) наслідок не може виникнути без причини з нічого. Тому, якщо існує причина, то має існу­вати і її наслідок; якщо гаданий наслідок не існує, то це означає, що не існує й причини, котра викликає цей наслідок. Наприклад, якщо тіло нагріти (причина), то воно обов'язково розшириться (наслідок), а якщо цей наслідок відсутній, то відсутня його причина (нагрівання).

Подібну умовну залежність ми спостерігаємо також між явищами співіснуючими та явищами, пов'язаними у певній послідовності у часі.

Залежно від того, який хід руху думки від ствердження основи до ствердження наслідку або від заперечення наслідку до заперечення основи, розрізняють два модуси умовно-кате­горичного силогізму: стверджуючий та заперечний.

Стверджуючий модус — це такий умов­но-категоричний силогізм, у якому в меншому засновку ствер­джується основа, а у висновку — наслідок більшого заснов­ку. Формула модусу:

Якщо А, то В

А____

Отже, В.

За допомогою символів математичної логіки цей модус відображають так:

А—>В . А

В.

У стверджуючому модусі від істинності (існування) осно­ви ми йдемо до істинності (існування) наслідку. Хід умови­воду тут ґрунтується на положенні: ствердження основи веде до ствердження наслідку.

Менший засновок стверджуючого модусу за якістю не обо­в'язково є ствердним, він може бути й заперечним. Згідно з цим стверджуючий модус має такі чотири різновиди:

1. Якщо А, то В

А або А -> В • А

В В.

2. Якщо не А, то В

не А або ~А—>В • ~А

В В.

3. Якщо А, то не В

_А_ або А->~В • А

не В ~В

4. Якщо не А, то В

не А або ~А ->~В • ~А

не В ~В.

Заперечний модус (тойиз іоііепз) — це такий умовно-категоричний силогізм, у котрому у меншому засновку за­перечується наслідок, а у висновку — основа більшого за­сновку. Формула модусу:

___не В__ або інакше: А->В • ~В

Отже, не А ~А

У заперечному модусі у меншому засновку заперечується істинність (існування наслідку) більшого засновку, йдеться про те, що в цьому випадку немає такого наслідку, котрий указано в умовному судженні. У висновку висловлюється думка про те, що в цьому випадку не було (або немає) і самої основи більшого засновку. Наприклад:

Якщо смерть потерпілого настає від замерзання, то на його трупі

мають бути ознаки замерзання.

На труні потерпілого В. ознак замерзання експертизою не встановлено.

Отже, смерть потерпілого В. настала не від замерзання.

У заперечному модусі ми робимо висновок від хибності (відсутності) наслідку до хибності (відсутності) основи. Та­кий рух думки визначається положенням (аксіомою): запе­речення наслідку є заперечення основи.

Заперечуючий модус має такі чотири різновиди:

1. Якщо А, то В

не В або А -> В • ~В

не А А.

2. Якщо не А, то В

не В або ~А -> В• ~В

А А.

3. Якщо А, то не В

В_ або А ->~В • В

не А ~А.

4. Якщо не А, то не В

_В_ або ~А ->~В • В.

А А

Обидва розглядувані модуси (стверджуючий і заперечний) правильні, їх висновки, що випливають із засновків немину­че, — достовірні. Правомірним є запитання: чи можна в умовно-категоричному силогізмі робити висновок від хиб­ності основи до хибності наслідку і від істинності наслідку до істинності основи? Відповідь на це запитання логіка дає негативну. Зумовлено це ось чим. Зв'язок причини й наслідку (дійсності), як правило, неоднозначний. Один і той же наслідок може бути викликаний не однією, а різними причинами. На­приклад, пожежа (наслідок) може виникнути унаслідок підпа­лу, через несправність електропроводки, удару блискавки, якогось нещасного випадку; подряпини та садна на тілі підоз­рюваного можуть бути наслідком його боротьби з жертвою, але можуть бути й наслідком якоїсь іншої причини.

Схематично відношення причини і наслідку можна відоб­разити так:

х ->

Причини у -> А (наслідок).

z ->

Якщо цю схему виразити у вигляді суджень, то вислови­мо три такі умовні судження:

1. Якщо є х, то є А

2. Якщо є у, то є А.

3. Якщо є z, то о А тобто якщо є причина, то є і наслідок.

Із наведеного видно також, що якщо немає, наприклад, причини х, то це ще не означає, що нема й наслідку А; воно могло бути викликане причиною у або причиною z. Л якщо існує наслідок А, то з цього неминуче не випливає, що в цьому випадку існує причина х; наслідок міг бути результатом при­чини у або z. Тому умовиводи від заперечення даної основи до заперечення наслідку і від ствердження наслідку до ствер­дження певної основи дають знання не достовірні, а тільки більш-менш імовірні або хибні. Наприклад:

Якщо договір купівлі-продажу будинку укладений не в нотаріальній

формі, то він визнається недійсним.

Договір купівлі-продажу будинку, укладений Петренком і

Сидоренком, визнаний недійсним.______________________

Отже,...

Тут у меншому засновку стверджується наслідок більшо­го засновку, тому не можна зробити істинного висновку про те, що даний договір укладений не в нотаріальній формі, він міг бути визнаний недійсним з якоїсь іншої причини, на­приклад тому, що документи домовласника виявилися підроб­леними.

Висновки від існування наслідку до існування основи і від відсутності основи до відсутності наслідку не містять до­казової сили, за їхньої допомоги не можна обґрунтувати кінце­вих висновків із судової справи. Але, оскільки вони все ж можуть давати приблизні знання, ними часто користуються у практиці розслідування кримінальних справ під час вису­вання версій.

Наприклад, на місці вчиненого злочину виявлено труп із слідами боротьби. Слідчий припускає, що сліди боротьби ма­ють залишитися і на тілі злочинця. У ході розслідування спра-ии стає відомо, що у Петренка на руках, обличчі і шиї наявні садна й подряпини. Природно припустити, що Петренко при­четний до вчиненого злочину. Така версія з логічного боку є висновком від існування наслідку до існування основи:

Якщо в момент скоєння злочину потерпілий залишив садна

й подряпини на тілі злочинця, то вони мають бути на ньому.

На руках, обличчі та шиї Петренка наявні садна.

Отже, вони залишені потерпілим.

Здобутий висновок тільки імовірний, оскільки садна у Петренка могли утворитися за обставин, котрі не пов'язані із цим злочином.