6.2. Загальна характеристика основних законів логіки

Ще філософи Давнього світу здогадувалися про те, що зв'язки між думками в структурі міркування не залежать від волі того, хто міркує, а в міркуваннях є щось таке, що виступає як примусова сила стосовно суб'єкта мислення — людини. Скажімо, стверджуючи, що всі люди — егоїсти, автор цього судження (бажає він цього чи ні) називає егої­стом і себе.

Здогад про наявність названих примусових сил (йдеть­ся про об'єктивні, тобто незалежні від свідомості й волі людини закони, які діють у сфері мислення) був конкрети­зований у працях Аристотеля, котрий сформулював три із чотирьох так званих основних законів логіки, — закони тотожності, суперечності й виключеного третього. Четвер­тий закон — закон достатньої підстави, — як вважається, сформулював Г.-В. Лейбніц, хоча подібні думки висловлю­валися й іншими мислителями, зокрема Б. Паскалем.

Перелічені закони логіки назвали основними на тій підставі, що вони виражають такі корінні риси логічно пра­вильного мислення, як визначеність, послідовність, несу-перечливість і обґрунтованість думок.

Загальне визначення закону логіки тривалий час було нечітким, розпливчастим, надто широким. Закон мислення визначали як «внутрішній, необхідний, істотний зв'язок між думками». Іноді до перелічених ознак закону мислення додавали ще одну — загальність. Назване визначення відіграло певну гносеологічну роль, проте воно не давало можливості відрізнити справжні закони логіки від їх ви­явів — численних необхідних зв'язків між думками. Був час, коли висловлювалися твердження, ніби всі закони ло­гіки вже відомі. А тим часом за допомогою засобів матема­тичної (символічної) логіки було доведено, що законів мис­лення існує багато.

Закони логіки мають загальнолюдський характер. їх по­винні дотримуватися всі люди, незалежно від того, до якої раси, нації, соціальної групи вони належать. Якби люди керувалися не одними й тими самими законами мислення, то діяльність таких інституцій, як Організація Об'єднаних Націй, була б неможливою. Проте одна справа, що люди «повинні дотримуватися», а інша — чи дотримуються вони цих законів. Так, представни-ки радикальних, фанатично налаштованих політичних партій та релігійних організацій, як правило, «не в ладах» з логікою.

Всезагальність, універсальність законів логіки вияв­ляється і в тому, що вони діють у всіх сферах людського мислення.

Сучасна логіка визначає закон мислення як «завжди істинне» висловлювання (формулу). Сформульовані таким чином закони використовуються при розв'язанні складних логічних задач у кібернетиці, теорії релейно-контактних схем, у роботі електронно-обчислювальних машин, авто­матичних пристроїв, математичній лінгвістиці тощо.

Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам.

Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.

Основними законами формальної логіки є закон тотож­ності, закон суперечності, закон виключеного третього і за­кон достатньої підстави.

Формально-логічні закони — це закони правильної побу­дови і зв'язку думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість.

Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані із законами об'єктивного світу, пого­джуються з ними.

Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єк­тивного світу.

Виражаючи основні властивості мислення, закони логіки мають свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кож­ний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у при­роді. Так, закон тотожності є відображенням якісної визна­ченості речей і явищ, а закон достатнього обґрунтування відоб­ражає причинно-наслідковий зв'язок між предметами і яви­щами світу.

Закони логіки існують і діють незалежно від волі і ба­жання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить відповідно до за­конів логіки.

Виникнення законів логіки матеріалістична логіка по­в'язує з людською практикою. Логічні закони не є апріорни­ми нормами, не нав'язані мисленно ззовні якоюсь надпри­родною силою, а виникли у процесі мисленої, пізнавальної практики людини. Практика переконувала людей, що речі мають певні властивості і певним чином пов'язані між со­бою і що мислення правильно відображає ці предмети лише тоді, коли думки пов'язуються відповідно до того, як пов'я­зані самі предмети в дійсності. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із одними й тими ж вла­стивостями речей, що повто-рюються, відображаючи їх, саме набувало подібних властивостей.

Формально-логічні закони мають загальнолюдський ха­рактер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої кла­сової чи національної належності. Всі люди мислять за од­ним і тим же законом логіки.

Якби логічний апарат (у тому числі і закони логіки) у різних класів і національ-ностей був різним, то взаєморозу­міння людей взагалі було б неможливим, тоді немож-ливими були б виробництво, саме життя суспільства.

Закони логіки є загальними законами. Вони діють у будь-якому мисленому акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення, як у сфері повсякденного мислення, так і в сфері мислення, яка пізнає найскладніші наукові проблеми.

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхід­ною умовою точного, адекват-ного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів — закону тотожності, супереч-ності, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає непра-вильним, нелогічним. У практиці мислен­ня трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Софізм — це логічна помилка, допущена розмірковую­чим навмисне. До софізмів вдаються ті, хто намагається вве­сти в оману, надати вигляд істинного за допомогою логічного виправдання.

Найчастіше софістичні умовиводи будуються за допомо­гою порушення вимог закону тотожності.

Паралогізм — це логічна помилка, допущена не навмис­не, звичайно через незнання логічних правил.