1.2. Мислення і мова

Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвива-ються одночасно.

Мислення у власному розумінні слова без мови неможли­ве. Абстрактне мислення — це мовне, словесне мислення.

Мова — необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприй­мання й уявлень до понять, здійснюється формування уза­гальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використову­вати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством.

Перебуваючи в єдності, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова — звукова матеріальна оболон­ка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова — пред­мет мовознавства.

На базі природних мов виникли штучні мови науки.

Природні, або національні, мови — це звукові (мова), а пізніше і графічні (письмо) інформаційні знакові системи в кожній нації, що історично склалися.

Штучні мови — це спеціально створені мови. На відміну від природних ці мови конструюються цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інфор­маційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки і техніки.

1.3. Поняття форми мислення і закони мислення

Мислення людини відбувається у певних логічних фор­мах і підлягає певним законам логіки.

Форма мислення — це спосіб відображення предметів і явищ об'єктивної реальності.

Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття, наприклад, — це така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Так, поняття "угода" відбиває угоду як явище дійсності в таких ознаках. "Угодою визначаються дії громадян і організацій, спрямо­вані на установлення, зміну або припинення громадянських прав або обов'язків". Те ж спостерігається під час розгляду будь-яких інших понять.

Судження — це інша форма відображення предметів і явищ дійсності, ніж поняття. Судження — форма мислення, яка відтворює не предмет у цілому, а окремі його ознаки, власти­вості, зв'язки і відношення у вигляді утвердження або запере­чення належності предмету певної ознаки чи властивості.

Предмети суджень такі:

1. Дарування є договір.

2. Угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною і т. д.

Умовивід є зв'язок суджень. Це форма мислення, в якій з одного, двох чи більше суджень виводиться нове судження. Наприклад:

Нудь-який договір є угода. Дарування — договір. Отже, дарування є угода.

Логічну форму не можна розглядати як "чисту" форму, позбавлену змісту і незалежну від нього. Форми мислення (поняття, судження, умовиводи) є формами об'єктивного змісту, об'єктивних зв'язків і відношень між речами.

Форми мислення не є апріорними (додосвідними) логіч­ними формами, не дані людині в готовому вигляді, а виникли у процесі багатовікової пізнавальної практики людини.

Форми мислення — це форми не самих речей, а форми відображення предметів і явищ реальної дійсності на сту­пені абстрактного мислення. Форми думки не збігаються з формами існування предметів, що віддзеркалюються. Логічні форми — це форми ідеального існування предметів і явищ у мисленні людини. Форми думки у певних кордонах незалежні від відмінностей у змісті окремих предметів, від конкретного матеріалу. Вони однакові і застосовні до найрізноманітніших предметів, до будь-якого конкретного матеріалу.

Будь-яка думка має конкретний зміст і певну будову (структуру). Зміст думки складає віддзеркалені в ній власти­вості і відношення конкретних предметів і явищ об'єктив­ної дійсності. Наприклад, зміст поняття "людина" становить такі ознаки людей, відтворені в цьому понятті, як:

1) здатність виробляти знаряддя праці, 2) здатність мис­лити і 3) володіти мовою. Зміст судження "Усі договори є юридичні угоди" становить належність усіх договорів до класу юридичних угод.

Структура думки — це її будова, спосіб поєднання скла­дових думки.

Кожна форма мислення має певну структуру. Для виразу структури думки у формальній логіці користуються символами.

Розгляньмо, що таке структура думки стосовно суджень і умовиводів. Візьмімо три судження: 1. Усі дерева є рослини. 2. Усі громадяни країни є правоздатні. 3. Усі злочини є діян­ня суспільно небезпечні.

Ясна річ, конкретний зміст наведених суджень різний, однак вони мають між собою й дещо спільне. Цим спільним є спосіб зв'язку складових суджень, їхня структура. Кожне з розглядуваних суджень має предмет судження (логічний суб'єкт): у першому судженні ним є поняття (слово) "дере­во", у другому — "громадяни країни", у третьому —"злочин". У кожному з цих суджень є предикат (логічний присудок), який відтворює ознаку, що належить предмету думки. У пер­шому судженні предикатом є поняття "рослина", у другому — "правоздатність", у третьому — "діяння суспільно небезпечні".

В усіх трьох випадках суб'єкт і предикат пов'язані сло­вом "є".

Якщо тепер ми відхилилися від конкретного змісту цих суджень і, користуючись символами (S — суб'єкт, Р — пре­дикат), запишемо структуру суджень у вигляді формули, то вона буде для всіх них однією й тією ж:

"Усі S є Р". Можливі судження, що мають і іншу струк­туру.

Розглянемо тепер такі два умовиводи:

1. Усі метали проводять електрику.

Олово — метал.

Отже, олово проводить електрику.

2. Усі громадяни держави є правоздатні.

Петренко — громадянин цієї держави.

Отже, Петренко є правоздатним.

Конкретний зміст цих умовиводів різний, але в них є й загальне:

а) обидва складаються з трьох суджень, із яких перші два є вихідними (засновками), а останнє — вивідним судженням (завершенням), оскільки воно утворене із понять, наявних у вихідних судженнях;

б) у вихідних судженнях (засновках) обох умовиводів міститься одне спільне поняття (у першому ним є поняття "метал", а в другому — поняття "громадяни держави"), яке відсутнє у вивідному судженні.

Це загальне у побудові різних за конкретним змістом умовиводів і утворює їхню структуру. Щоб записати її у ви­гляді формули, позначимо загальне поняття, що міститься у вихідних судженнях обох умовиводів, буквою М, предикат першого вихідного судження і предикат висновку — Р, суб'єкт другого вихідного судження і суб'єкт завершення — S. У цілому формула, яка виражає структуру розглядуваних умо­виводів, така:

Як бачимо, формальна логіка, досліджуючи форми мис­лення, відхиляється від конкретного змісту думки. Порівню­ючи різні думки, вона виявляє лише загальне у них, їхню структуру. В цьому полягає одна зі специфічних особливос­тей формальної логіки як науки.

Процес виявлення структури думок, виведення формул, установлення всіх складових того чи іншого судження є фор­малізація думок. Формалізація дає змогу формулювати певні закони і правила.

Мислення людини не безладне, воно підлягає певним за­конам, завдяки яким стає логічним. Основними законами логіки є: закон тотожності, закон суперечності (несупереч-ності), закон виключеного третього і закон достатньої підста­ви. Порушення (не дотримання) вимог будь-якого з цих за­конів призводить до того, що мислення стає нелогічним.