3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні

Щоб визначення було правильним, необхідно дотримува­тися таких правил:

1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначува­ного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс). Пору­шення цього правила викликає подвійні помилки: визначен­ня може бути або надто широким, або надто вузьким.

Надто широке визначення — це таке визначення, в кот­рому обсяг визначаючого поняття ширше від обсягу визна­чуваного (А < Вс).

Приклад надто широкого визначення: "Купівля-продаж є договір про перехід права власності". У цьому визначенні обсяг визначуваного становить лише частину обсягу визначаючого поняття, оскільки "договором про перехід права власності" є не тільки купівля-продаж, а й, наприклад, дарування.

Визначення буде надто широким, якщо під визначуюче поняття підвести не тільки визначуване, а й ще якесь понят­тя. Найпоширенішим прикладом таких визначень є визна­чення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не на­звані специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.

Надто вузьке визначення — це таке визначення, у якому обсяг визначаючого вужчий (менший) від обсягу визначува­ного поняття (А > Вс).

Надто вузькими є, наприклад, такі визначення: "Домаш­ня тварина — це тварина, яка приручена людиною і використо­вується нею для сільськогосподарських робіт"; "Адвокат — особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних спра­вах" і т. д.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.

При порушенні цього правила можливі такі дві помил­ки: коло у визначенні і тавтологія.

Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чер­гу, пояснюється через перше, Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передба­чені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне пра­во"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.

Тавтологією називається таке визначення, в якому ви­значальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами ( те ж через те саме).

Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право — це наука про цивільне право" тощо.

Тавтологія — це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, що сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.

Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "жит­тя є життя" і т. д. Наприклад, вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом, за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходи­ти як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття "закон" мислити не можна.

3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.

Визначення буде виразним, якщо поняття, посередницт­вом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є ви­значеними, такими, що мають одиничне значення. У визна­ченні не може бути понять двозначних, таких, які можна ро­зуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні кори­стуються поняттями невизначеними (неоднозначними), таки­ми, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.

Вимога виразності, чіткості визначень у юридичній науці має виняткове значення. Відсутність чіткого визначення пра­вового поняття приводить до різнобою у розумінні закону і до складності в застосуванні закону в судовій практиці. Особ­ливо важливе значення це правило має при визначенні кри­мінально-правових понять. Визначення кримінального закону мають бути найвиразнішими і найточнішими. Чим точніше в законі описані ознаки складу злочину, тим легше викону­вати закон.

Визначення понять не можна змішувати з різноманітни­ми засобами, схожими з визначеннями, такими як опис, ха­рактеристика, порівняння, показ.

Опис предмета полягає у зазначенні ряду якихось особ­ливих зовнішніх ознак, на основі котрих описуваний пред­мет відрізняють від інших предметів. Описуються звичайно індивідуальні предмети і явища, наприклад особа розшуку­ваного злочинця, речовий доказ, місце події тощо.

Опис не дає відповіді на запитання про те, що таке даний предмет, не розкриває його суті, але дає змогу виділити пред­мет із навколишніх предметів і впізнати його. Тому опис досить широко використовується у слідчій практиці. Він за­стосовується, наприклад, при розшуку майна. Так, перш ніж розшукувати викрадені предмети, необхідно їх описати, ус­тановити індивідуальні, розпізнавальні ознаки, без знання яких виділити предмет із загальної маси однорідних пред­метів досить важко. Особливо важливе значення опис має під час ототожнювання людини за зовнішніми ознаками. Криміналістикою розроблена класифікація ознак зовнішності особи, створені спеціальні схеми, котрих слід дотримуватися, описуючи розшукуваних злочинців.

Опис не має визначення, тому там, де вимагається дати ви­значення поняття, не можна обмежитися описом предмета.

Характеристика — це перелік найважливіших у певно­му відношенні ознак предмета, явища, особи. Наприклад: "Політика є концентроване вираження економіки". У цьому судженні не розкривається зміст поняття "політика", не пе­релічуються зміст поняття як соціального явища, але вказа­на ознака, котра найточніше виражає відношення, існуючі між політикою та економікою.

Характеристикою часто користуються в судових промо­вах, даючи оцінку обвинувачуваного, потерпілого, свідків, інших осіб.

Порівняння — наочне роз'яснення предмета або явища за допомогою порівняння його з чимось іншим. Наприклад: "Діти — квіти життя" тощо.

Показ — це демонстрація предмета, унаслідок якої відбу­вається ознайомлення з предметом за допомогою безпосеред­нього його сприймання, або з'ясування класу (роду), до якого належить предмет, котрий нас цікавить. Наприклад: "Це — кафедра"; "Цей колір — синій"; "Кібернетика — наука" і т. д.

Значення операції визначення поняття

Завдяки операції визначення поняття розкривають його зміст і в такий спосіб з'ясовують істотні й загальні власти­вості відповідних предметів та їх імена. Це дає можливість відрізняти мислимі в понятті предмети від усіх інших, навіть подібних, від яких вони відрізняються принаймні деякими істотними властивостями.

Поняття є результатом тривалого процесу пізнання, його підсумком. Як своєрідні «комори знань», вони тривалий час формуються і наповнюються. Деякі з понять мають багато­тисячну історію формування. Прикладом таких понять мо­жуть бути категорії матерії та свідомості (духу), добра і зла, прекрасного і потворного. Завдяки все новим і новим визначенням поняття уточнюються шляхом виявлення но­вих істотних ознак відповідних предметів і вилучення з них неістотних.

Як не парадоксально, але потреба у визначенні понять часто виникає ще на початковому етапі пізнання відповід­них предметів. Про це переконливо писав Г. Плеханов у «Листах без адреси». В таких випадках доводиться зверта­тися до так званих робочих визначень, які, зазнаючи пев­них, іноді істотних, змін у процесі наукового дослідження набувають статусу наукових.

Важко перебільшити роль визначень понять у навчаль­ному процесі. Так, знання тих чи інших слів, термінів ще не свідчать про наявність відповідних понять. Тому викла­дачам усіх дисциплін доводиться постійно перевіряти на­явність понятійних знань, звертаючись до учнів з такими запитаннями: «Який зміст має поняття... (скажімо, «мета­фора»)?», або «Дайте визначення поняття метафори», або «Які ознаки мисляться в понятті «метафора»?», або «Що таке метафора?», «Що називається метафорою?».

До визначення понять час від часу змушена звертатися кожна людина.