3.1. Сутність визначення

Якщо ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить перш за все їхній зміст. Розмірковуючи, наприклад, про право, слід знати зміст цього поняття; кваліфікуючи скоєне як шпигун­ство, суд має знати склад злочину шпигунства; викладаючи курс науки, лектор має роз'яснити зміст основних її понять і т. д.

Зміст поняття, не поданий у слові, що виражає поняття безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, із самого .слова "диспозиція" нам ще не відомий зміст цього поняття. Зміст поняття з'ясовується завдяки логічній дії (операції), що діста­ла назву визначення (definitio).

Визначенням (дефініцією) називається розкриття змісту поняття.

Оскільки зміст поняття складають необхідні, істотні озна­ки предмета, то визначити поняття — означає з'ясувати істотні ознаки предмета. Так, визначити поняття "наклеп" означає з'ясувати істотні ознаки наклепу.

Визначення розв'язує такі два пізнавальні (гносеологічні) завдання:

1. З'ясовує властивість визначуваного предмета, дає відповідь на запитання про те, що є даний предмет.

2. Обмежує визначуваний предмет від усіх інших суміж­них з ним предметів.

Так, визначаючи поняття "розбій" як 1) напад 2) з метою заволодіння особистим майном громадян, 3) поєднаний із насиллям, небезпечним для життя або здоров'я особи, котра зазнає нападу, або 4) із загрозою застосування такого насил­ля, ми тим самим розкриваємо сутність розбою, визначаємо його істотні ознаки і відрізняємо розбій від таких злочинів, як грабіж, крадіжка, бандитизм тощо.

Визначення є підсумком складного й тривалого процесу пізнання предметів або явищ. Визначенням нібито завер­шується процес вироблення поняття. Але визначення не за­лишаються незмінними, раз і назавжди встановленими. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до других, більш точних, що відповідають даному рівню розвитку знань.

Визначення відіграють важливу роль у пізнанні та прак­тиці. Жодна наука не може обійтися без визначення своїх понять. Доти, доки відсутнє наукове визначення того чи іншого поняття, немає й точного знання істотності предмета, що відоб­ражається цим поняттям, відсутній і критерій для відокрем­лення одних предметів від інших. Наприклад, відсутнє в по­передньому законі чітке визначення поняття "посадова осо­ба" призводило в судовій практиці до того, що особи, які не є посадовими (наприклад, пастух), розгляда-лись іноді як поса­дові, що породжувало судові помилки.

У той час же необхідно мати на увазі, що будь-яке визначен­ня не повністю відображає предмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки і полишає поза своїм змістом масу інших ознак, якими наділений певний предмет. Визначення огрублює пред­мет, не виражає багатства його проявів, зв'язків і відносин.

3.2. Види визначень

Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних — ім'я предмета.

До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначен­ня. Розгляньмо кожен вид визначення окремо.

Визначення через рід і видову відмінність.

При визначенні через рід і видову відмінність визначува­не поняття підводиться під друге, більш ширше поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, котрими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду.

Наприклад, визначаючи поняття "присуд", спочатку нази­вають рід "присуд є рішення", а потім перелічують ознаки, що складають видову відмінність "Присуд є рішення (рід), винесе­не судом у засіданні з питання про винність чи невинність підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання (видова відзнака)".

Видова відмінність — це ознака або група ознак, якими відрізняється визначуваний предмет від предметів, що вхо­дять до цього роду. Ознак, які утворюють видову відмінність, має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родо­вою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження цього предмета від усіх інших схожих предметів.

Визначення через рід і видову відмінність можна вирази­ти так: А є Вс.

У будь-якому визначенні розрізнюють визначуване по­няття (дефінієдум) —це те, що визначається, і визначальне (дефінієнс), те, за допомогою чого щось визначається. У наве­деній формулі А — визначуване поняття, а Sс — визначаль­не. При цьому В — означає рід, ас — видову відмінність.

Визначення через рід і видову відмінність — найпошире­ніший класичний вид визначення. Ним користуються всі науки. У юриспруденції є основним видом визначення. Але тут цей спосіб має свої особливості, які полягають у тому, що при визначенні кримінально-правових понять часто назива­ють тільки ознаки видового визначення, а рід, до якого нале­жить визначуване поняття, опускається. Такими, зокрема, є визначення багатьох конкретних видів злочинів, наявних у кримінальному кодексі. Наприклад, у статті 126 КК України говориться: "Образа, тобто навмисне приниження честі й гідності особи, виражене у непристойній формі — ...". Тут поняття "образа" визначене через рід і видову відмінність, але у цьому визначенні перелічені тільки ознаки, що станов­лять видові відмінності (с): 1) навмисне 2) приниження 3) честі й гідності 4) особи, 5) виражене в непристойній формі.

Рід (злочин) у даній статті не зазначений, оскільки нема необхідності у кожній статті повторювати одне й те ж понят­тя — (злочин). Усі діяння, названі в особливій частині Кри­мінального кодексу, мають один рід — "злочин".

Генетичне визначення

Генетичне визначення (від грецької "генезис", що озна­чає "походження") — це таке визначення, в якому зміст по­няття розкривається за допомогою вказівки на спосіб ви­никнення предмета. Описуючи походження предмета, ми пе­релічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття. Цим способом визначено чимало понять у математиці, і зокрема в геометрії. Наприклад: "Коло є крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра збе­рігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виник­нення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чи­ном, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".

У суспільних науках генетичне визначення застосовуєть­ся досить рідко, оскільки процес виникнення суспільних явищ незмірно складніший, ніж, наприклад, геометричних фігур, і тому описати його у формі короткого визначення досить складно.

Інші способи визначення

Не всяке поняття можна визначити через рід і видову відмінність або за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Не можна, наприклад, визначити через рід та видо­ву відмінність поняття з винятково широким обсягом (ка­тегорії), оскільки вони не мають роду і, отже, не є видами якихось інших понять. Тому, крім розглянутих видів визна­чень, у практиці мислення користуються і деякими іншими способами.

1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.

Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі:

"Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з інши­ми предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивос­тей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність — внутрішня основа явища"; "Форма — це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості — до якості, а якості — до власти­вості; явища — до сутності, а сутності — до явища тощо.

Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом ви­значення філософських та інших категорій.

2. Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.

Наприклад: "Близькі родичі" — батьки, діти, усинови­телі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина"; "Законні представники" — родичі, усиновителі, опікуни, опі­куни обвинувачуваного або потерпілого, представники уста­нов і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".

У проведених визначеннях перелічуються не ознаки пред­метів, а самі предмети, на які поширюються поняття "близькі родичі" і "законні представники". Тому таке визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю фун­кцією вони схожі на визначення, оскільки дають змогу відме­жувати одне від одного, наприклад, близьких від інших ро­дичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовне. Такі визначен­ня чітко установлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.

Номінальні визначення

Розглянуті визначення — визначення реальні. За їх до­помогою ми визначаємо той чи інший предмет, установлює­мо істотні його ознаки, розкриваємо зміст поняття.

Але, окрім реальних визначень, у науці й практиці кори­стуються також і номінальними (від лат. слова nomina — ім'я) визначеннями.

Номінальним є таке визначення, за допомогою якого ви­значається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначен­ня не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних ви­значень дається найменування предметам і явищам, які ви­вчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовуєть­ся значення вживаних термінів і т. д.

Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:

1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного права іменуються юридичними особами".

2) "Юридичними особами визнаються організації, які во­лодіють відособленим майном, можуть від свого імені при­дбати майнові й особисті немайнові права і нести відпові­дальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".

Перше визначення є номінальним, а друге — реальним.