14.4. Пізнавальна роль гіпотези

У процесі пізнання і практичної діяльності люди відкри­вають усе нові й нові явища. Переважна їх більшість осмис­люється завдяки існуючим науковим теоріям. Проте впро­довж історії траплялися і траплятимуться явища, які не можна поснити за сучасного стану науки. В таких ситуаці­ях не обійтися без припущень про причини цих явищ чи характер зв'язку між ними, бо це єдина можливість згру­пувати ці таємничі явища, дати їм попереднє пояснення.

Гіпотезу недарма вважають формою розвитку знань. Кож­на форма мислення є не тільки формою існування, а й фор­мою розвитку знань, та це передусім стосується гіпотези. Існування знань у формі гіпотез має минущий характер. Зреш­тою, це знання набуває іншого статусу — стає законом на­уки або теорією (чи взагалі відкидається як хибне).

Будь-яке нове знання має на перших порах гіпотетич­ний характер. Наукові теорії з'являються на світ у вигляді гіпотез. І, мабуть, немає жодної наукової теорії, яка свого часу не пройшла б стадії здогаду, гіпотези. Іншими слова­ми, гіпотеза є неминучим етапом складного процесу виник­нення, становлення і розвитку наукового знання. До того ж існуючі наукові теорії розширюються, поглиблюються і конкретизуються завдяки включенню до них нових поло­жень, які добуваються з допомогою гіпотез.

Жодна наука не може обійтися без гіпотез, навіть ма­тематика, хоч вона й має справу із специфічними явища­ми, не завжди доступними для безпосереднього сприйман­ня і верифікації.

Розуміння того, що наукове пізнання неминуче прохо­дить етап здогаду, дає можливість нейтралізувати нега­тивний вплив думок, в яких деякі вчені висловлюють скеп­тичне ставлення до гіпотез як таких форм мислення, що мають усього лише імовірний характер.

Значення тієї чи іншої гіпотези з'ясовується її придат­ністю до розв'язання актуальних проблем, які стоять пе­ред наукою і суспільною практикою. Про неоціненну роль наукових передбачень свідчать хоча б гіпотеза М. Коперні-ка про геліоцентричну систему світу, гіпотеза Ч. Дарвіна про походження людини, теорія відносності А. Ейнштейна.

Евристична роль гіпотези в розвитку наукового знання наочно дає про себе знати в гіпотетико-дедуктивних теорі­ях, які становлять собою, дедуктивно організовані системи гіпотез різного ступеня загальності. Ці теорії є неповними, завдяки чому відкриваються значні можливості для їх роз­ширення і конкретизації за рахунок додаткових гіпотез, прикладних моделей, а також теоретичних моделей експе­риментальних установок. Все це забезпечує широкий діа­пазон і гнучкість застосування гіпотез та інших розвинених форм науково-теоретичного знання для осягнення склад­них об'єктів матеріального світу.

Гіпотетико-дедуктивні міркування ґрунтуються на виведенні висновків з гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких невідоме. Хоча в дедуктивному міркуванні значення істинності переноситься на висновок, проте в даному випадку засновка­ми служать гіпотези, а тому й висновок гіпотетико-дедуктив-ного міркування має лише ймовірний характер.

Залежно від типу засновків гіпотетико-дедуктивні міркування можна поділити на три основні групи. До пер­шої, найчисленнішої, належать міркування, засновками яких є гіпотези й емпіричні узагальнення. До другої відно­сять гіпотетико-дедуктивні міркування, засновки яких су­перечать точно встановленим фактам або теоретичним принципам. Використовуючи припущення як засновок, можна одержати висновок, що суперечить відомим фак­там. У такий спосіб в ході дискусії можна переконати опо­нента в хибності його припущень. До третьої групи на­лежать гіпотетико-дедуктивні міркування, засновками яких є судження, що суперечать усталеним поглядам і переко­нанням. Прикладом гіпотетико-дедуктивної системи, за­сновками якої є основні принципи (закони) руху, можна вважати механіку Ньютона, викладену в «Математичних началах натуральної філософії».

Гіпотетико-дедуктивний метод настільки глибоко про­ник у методологію сучасного природознавства, що його теорії нерідко розглядаються як тотожні з гіпотетико-де-дуктивною системою. Гіпотетико-дедуктивна модель досить добре описує формальну структуру теорій, проте не вра­ховує деякі інші їх особливості й функції, а також ігнорує генезис гіпотез і законів, які виступають їх засновками. Тому така модель служить передусім засобом для аналізу логічної структури сформованої природничо-наукової теорії.

З логічної точки зору, гіпотетико-дедуктивна система становить собою ієрархію гіпотез, ступінь абстрактності й загальності яких зростає в міру віддалення їх від емпірич­ної бази. На вершині розташовуються гіпотези, що мають найзагальніший характер. За ними, звичайно, найбільша логічна сила. З них як із засновків виводяться гіпотези ниж­чого рівня. На найнижчому рівні перебувають гіпотези, які можна співставити з емпіричною дійсністю.

Гіпотетико-дедуктивний метод дає можливість досліди­ти не тільки структуру і взаємозв'язок між гіпотезами різно­го рівня, а й характер їх підтвердження емпіричними да­ними. Внаслідок встановлення логічного зв'язку між гіпоте­зами гіпотетико-дедуктивної системи підтвердження однієї з них опосередковано свідчить про підтвердження інших гіпотез, які перебувають з нею в логічному взаємозв'язку. Цим пояснюється прагнення об'єднати їх в межах гіпотетико-дедуктивних систем.

Різновидом гіпотетико-дедуктивного методу можна вва­жати математичну гіпотезу, що використовується як важ­ливий евристичний засіб для відкриття закономірностей. Як правило, гіпотезами тут виступають певні рівняння, що становлять собою модифікації співвідношень, раніше відо­мих і перевірених. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, яка стосується ще недосліджених явищ. Так, М. Борн і В. Гейзенберг взяли за основу канонічні рівняння класичної механіки, але замість чисел увели в них матриці, побудувавши в такий спосіб матричний варіант квантової механіки.

У процесі наукового дослідження найважче завдання полягає у відкритті й формулюванні принципів і гіпотез, які є основою для всіх подальших висновків. Гіпотетико-дедуктивний метод відіграє в цьому процесі допоміжну роль, оскільки з його допомогою не висуваються нові гіпотези, а тільки перевіряються наслідки, які з них випливають. Орієнтуючись на ці наслідки, можна контролювати процес на­укового дослідження .

Про велике пізнавальне значення гіпотези свідчать і багато інших аргументів, насамперед історія науки.