14.3. Доведення істинності гіпотези

Будь-яка гіпотеза має ймовірний характер, а тому по­требує перевірки на істинність. Існують кілька способів до­ведення гіпотези. Найпоширеніший — виведення з неї (з основного припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами.

Сформулювавши гіпотезу, намагаються вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь імовірності гіпо­тези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численніши­ми виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами. При цьому міркують таким чином: якщо наше припущення відпо­відає дійсності й гадана закономірність справді існує, то вона якось повинна виявлятися. Потім роблять висновок про те, якими мають бути ці вияви, і намагаються їх віднайти або викликати до життя з допомогою відповідних експери­ментів. Виявлення таких явищ, безумовно, підвищує ймовірність припущення, але не завжди може бути до­статньою підставою для обґрунтування істинності гіпотези, оскільки ці явища можуть спричинятися й іншими факта­ми. Формалізувавши міркування, в якому рухаються від істинності наслідків до істинності підстави (у нашому ви­падку — гіпотези), одержимо неправильну форму стверд­жувального модусу умовно-категоричного умовиводу:

а->b; b

а

Щоб домогтися необхідного висновку про істинність гіпо­тези на основі знання істинності наслідку, треба, щоб гіпо­теза була достатньою і необхідною підставою для наслідку, а наслідок, у свою чергу, був достатньою і необхідною умо­вою для визнання істинності підстави (гіпотези). З цією ме­тою з гіпотези намагаються вивести не один, а кілька наслідків, які в сукупності можуть становити не тільки не­обхідну, але й достатню умову для того, щоб їх істинність була достатньою підставою для визнання істинності гіпоте­зи. Схемою такого міркування буде знову-таки умовно-ка­тегоричний умовивід. Щоправда, роль більшого засновку в ньому виконуватиме умовно-виділяюче судження:

a<->b; b

a

Існують й інші способи доведення гіпотез. Так, одинич­на гіпотеза підтверджується безпосереднім виявленням того предмета (чи властивості предмета), існування якого пе­редбачалося в гіпотезі.

Важко перебільшити роль практики в процесі доведен­ня гіпотези. За певних умов перевірка гіпотези може при­звести до того (і часто призводить), що вона (гіпотеза) з імовірного припущення перетворюється на обґрунтоване, достовірне знання.

Зрозуміло, що гіпотеза як імовірне знання може підда­ватися сумніву і спростуванню. Вона піддається сумніву вже тоді, коли вступає в суперечність хоча б з одним фактом.

Спростування гіпотези здійснюється шляхом фальсифі­кації наслідків, які з неї випливають. При цьому слід пам'я­тати, що як відшукання фактів, що відповідають виведе­ним з гіпотези наслідкам, не завжди є достатньою підста­вою для оголошення гіпотези істинною, так само невияв-лення очікуваних фактів не завжди свідчить про те, що гіпотезу спростовано. Спростованою її можна вважати лише тоді, коли буде точно встановлено, що фактів не просто немає, а їх взагалі не може бути, оскільки це суперечить об'єктивним законам.

У процесі розв'язання складних проблем часто пропонується не одна, а дві й більше гіпотез. Оскільки ж істина одна, то зрозуміло, що кілька гіпотез, які по-різному по­яснюють одні й ті самі явища, не можуть бути одночасно істинними. Виникає необхідність вибирати одну з двох або й кількох конкуруючих гіпотез.

Судове дізнання підпорядковується тим самим законам логіки, що й будь-яке інше. В судовому слідстві при пояс­ненні окремих фактів чи сукупності обставин часто висува­ють не одну, а кілька гіпотез, в яких по-різному поясню­ються ці факти. Такі гіпотези називаються версіями.

Версія в судовому слідстві — одне з можливих припу­щень (гіпотез), яке пояснює походження або властивості окремих обставин злочину, або подію злочину загалом.