2. Правила і помилки стосовно аргументів

1. Аргументи мають бути судженням істинним. Це правило саме по собі є вимогою доведення. Не можна обґрун­товувати істинність тези хибними аргументами. Ллє це пра­вило слід трактувати дещо ширше у тому розумінні, що аргу­менти не можуть бути не тільки хибними, а й імовірними, сумнівними, гаданими. Таке розуміння розглядуваного пра­вила має досить важливе значення для судового доведення, де кінцеві висновки у справі на підставі імовірно (гадано) встановлених фактів взагалі не припустимі.

Порушення цього правила веде до логічних помилок, що дістали назву: а) хибний аргумент або основна помилка та б) передбачення підстави.

Логічна помилка "хибний аргумент" або основна помил­ка полягає в тім, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи.

Так, якщо свідок, обвинувачуваний або потерпілий обґрун­товують якийсь свій висновок видуманими фактами, тобто такими фактами, котрі в дійсності не існують, то буде мати місце логічна помилка — хибний аргумент.

Логічна помилка "передбачення підстави" полягає в тім, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргу­ментами.

У судовій практиці ця помилка частіше за все мас місце тоді, коли кінцеві висновки у справі ґрунтуються па здога­дах, а не на достовірно встановлених фактах. Така помилка буде виявлена, наприклад, у справі М., засудженого за те, що він, працюючи завідувачем складу, викрав зі складу 104 м бязі і потім симулював крадіжку. Відміняючи вирок у справі, судова колегія Верховного Суду в своїй ухвалі вказала: "Ви­сновок суду про винність М. у крадіжці бязі ґрунтується не на доказах, а на здогаді про те, що "цю бязь, окрім підсудного М., викрасти ніхто не міг".

Ось приклад спростування захисником доказу обвинува­ча, що ґрунтується на виявленні у промові останнього по­милки "передбачення підстави": "Стосовно Грачова є здога­ди, що до 19 серпня 1952 р. він купував шкіру в Якуби і що пальта, про які йдеться, пошиті зі шкіри, котра належить фаб­риці "Спортінвентар". Але кількість здогадів не перетворю­ють їх у якість доказу винності. Кожен з них мав бути само­стійно доведений. Прокурор намагається це зробити, па жаль, досить оригінально. Один здогад він доводить іншим. Про­курор говорить: "Якщо Грачов до 19 серпня 1952 р. придбав шкіру в Якуби, то пальта виготовлені зі шкіри, що належить фабриці "Спортінвентар". Але перш за все це "якщо" слід довести. Далі прокурор розмірковує: "Якщо всі пальта по­шиті зі шкіри фабрики "Спортінвентар", то ця шкіра придба­на в Якуби". Але ж перш за все саме й треба довести, що пальта виготовлені зі шкіри фабрики "Спортінвентар". Мо­вою логіки метод доведення, до якого вдався прокурор, називається "обумовленням підстави" — наведення як доведення аргументу, котрий сам ще має бути доведеним. Процесуаль­ною мовою — це обвинувачування, що ґрунтується на здога­дах. "Здогади ж не можуть замінити доказів, яких бракує".

2. Аргументи, мають бути достатньою основою для тези. Зміст цього правила полягає в тім, що аргументи мають неод­мінно обґрунтувати істинність тієї тези, на підтвердження якої вони висунуті, істинність яких встановлена заздалегідь. Якщо ж істинність тези із наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є недо­статніми, вони не обґрунтовують тези. Це логічне правило знайшло своєрідне вираження в кримінальному процесі, одна з вимог яких твердить: "Один доказ — не доказ". Порушення цього правила викликає такі помилки: а) не випливає і б) від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного без­відносно, в абсолютному розумінні.в)«необґрунтований аргумент».

а) логічна помилка не випливає полягає в тім, що доказувана теза не випливає із аргументів, наведених для її підтвердження. Наприклад, якщо висновок про те, що "Пет­ренко є співучасником злочину" обґрунтовується тим, що Петренка напередодні скоєння злочину бачили разом із зло­чинцями, то буде допущена помилка, оскільки одного факту, що Петренко був разом із злочинцями напередодні скоєння злочину очевидно недостатньо для висновку про його участь у злочині. Він міг бути в компанії злочинців випадково, тому необхідні інші факти, котрі були б достатніми аргументами.

У судовому доказі логічна помилка не випливає, або по­милка недостатнього обґрунтування є однією з найпоши­реніших. Виражається вона найчастіше в необґрунтованості кінцевих висновків у справі, в необґрунтованості постанов. Наявність такої помилки завжди приводить до скасування вироку чи ухвали. Необґрунтована постанова (визначення) визнається незаконною.

б) логічна помилка від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, абсолютному розумінні полягає в тім, що якесь положення, правильне за певних умов, застосовується як аргумент за будь-яких умов.

Різновидом розглядуваної логічної помилки є помилка, що дістала назву від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку. Ця помилка полягає у тім, що положення, правильне в принципі, яке характеризує загаль­ний стан речей, поширюється на будь-який випадок, на кожен конкретний предмет. Наприклад, якщо хтось почне до­водити, що гр-н Н. добре знає закони, посилаючись на те, що він юрист, а юристи, мовляв, добре знають закони, то він допу­ститься помилки від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку. Те, що юристи добре знають зако­ни, є істинним, але з цього зовсім не випливає, що будь-який юрист добре знає закони. Судження "Юристи добре знають закони" правильне в принципі, а не для кожного конкретно­го випадку.

в)«необґрунтований аргумент». Відрізняють декілька різновидів цієї помилки.

а) «хибний аргумент». Сутність цієї помилки полягає у ви­користанні в процесі аргументації/критики хибного аргуме­нту. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати.

Аргумент може виявитися хибним у такому розумінні, якщо:

• сукупність наведених аргументів виявилася супе­речливою (наприклад, при некваліфікованому підході до обгрунтування рішення з цивільної справи або обвинуваль­ного вироку з кримінальної справи посилаються на супе­речливі фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експертів, що не співпадають із фак­тами і т. ін.);

• аргумент є самосуперечливим твердженням (наприклад, вислів Сократа: «я знаю, що я нічого не знаю»);

• в процесі аргументації/критики як аргумент використо­вують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому («через півроку ми отримаємо прибуток 60%», «зростання інфляції в майбутньому не відбудеться» тощо).

б) «брехливий аргумент». Помилка, яка полягає у викори­станні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту.

Причини такої помилки: використання як аргументу не­існуючого факту; посилання на подію, що не мала місця в дійсності; вказівка на неіснуючих свідків тощо.

Особливо небезпечною ця помилка є в судово-слідчій ді­яльності, хибні свідчення зацікавлених людей (свідків чи обвинуваченого), неправильно здійснене пізнавання особи, речей і т. ін. можуть призвести до судових помилок — пока­рання невинного або виправдування злочинця.

в) «випередження основи». У ролі основного аргументу, за допомогою якого обґрунтовується теза, використовують твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). "У дійсності досто­вірність таких доводів лише передбачається, але не встанов­люється з необхідністю.

г) «підміна критики тези критикою аргументів». На під­ставі факту спростування аргументів говорять про спросту­вання тези. Однак очевидно, що спростування аргументів говорить лише про необґрунтованість тези, але ж ніяк не про її спростування.

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто зустрічається в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат робить висновок про те, що обвинувачений взагалі не є винним.

3. Доведення не має братися в коло, тобто аргументи мають бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези. Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається коло в доведенні. Ця помилка полягає в тім, що теза виводиться з аргументів, а аргументи, в свою чергу, виводяться з тези.

4. Обґрунтування аргументів повинне проводитися незалежно від тези.

Порушення цього правила призводить до помилки «коло в обгрунтуванні». її суть: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією ж те­зою. Наприклад, у наведеному міркуванні припускається са­ме така помилка: «Уніфіковані закони про шлюб — хороші закони, оскільки законодавство, що вносить єдність в норми щодо шлюбу, знижує кількість розлучень... А знижує воно кількість розлучень тому, що уніфіковане шлюбне законо­давство стандартизує норми, які стосуються одруження».

5. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Один аргумент майже ніколи не дає обґрунтування тези, його сила дуже мала. Але декілька аргументів, які взаємопо­в'язані між собою, здатні створити міцну основу для виводу тези.

Однак не слід наводити багато аргументів, це може при­звести до логічної помилки, яка називається «надмірне обґрунтування», її сутність полягає у тому, що людина непо­мітно для себе в азарті суперечки наводить хибні, необґрунтовані, суперечливі аргументи. Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірни­ми. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обґрунтування.

З правилами щодо аргументів пов'язані хитрощі, які до­сить часто зустрічаються в процесах аргументації/критики:

а) «аргумент до особи». Супротивнику приписуються такі недоліки, реальні або уявні, які зображують його у кумедно­му вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань.

Мета застосування «аргументу до особи» — відвернута увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і пред­ставити його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушни­ми, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки;

б) «аргумент до публіки». Замість обґрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаю­ться спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі. Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апе­люючи не до їхнього розуму, а перш за все до їхніх почуттів;

в) «аргумент до мас». Людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси і т. ін. Найчастіше такі аргументи застосовуються у політич­них диспутах. Іноді цей прийом називають ще демагогією;

г) «аргумент до людини». На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають із прийнятих нею аргументів.

«Аргумент до людини» буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точки зору супротивника, а лише робить вигляд ніби приєднується до загальної платформи;

д) «аргумент до пихи». Розхвалювання супротивника з на­дією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм'якне і стане більш поступливим;

є) «аргумент до авторитету». Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена, погляди лю­дей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, «аргумент до авторитету» застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ними;

є) «аргумент до освіченості». Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості перевірити. Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності у пев­ному питанні;

ж) «аргумент до жалю». Збудження жалю та співчуття у супротивника, посилання на тяжкі обставини, скрутне ста­новище і т. ін.;

з) «аргумент до фізичної сили». Погроза неприємними на­слідками (зокрема, застосуванням насильства) або примус чи шантаж.

и) «адвокатський аргумент». Сперечальник вважає своїм аргументом помилку (хибне твердження) супротивника. На­приклад, прокурор неправильно кваліфікує злочин (він по­винен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає більш суворого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Перераховані вище аргументи у своїй більшості є некоре­ктними прийомами захисту власної позиції. Однак якщо деякі з них можна зрозуміти і врешті-решт вибачити, то за­стосування інших у суперечках є неприпустимим: дії люди­ни, що їх наводить, виправдати неможливо.

Правила, помилки, хитрощі щодо аргументів

Правила	Помилки	Хитрощі
1 .Аргументи повинні бути	1. Висування неясних і нечітких аргументів	а) «Аргумент до особи»;
сформульовані чітко і ясно		б) «Аргумент до публіки»; в) «Аргумент до мас»;
2. Аргументи повинні бути повністю або частково обгрунтованими	2. «Необгрунтований аргумент»:аргумент»:аргумент»:	г) «Аргумент до люди-ни»; д) «Аргумент до пихи»;
висловлюваннями	2а. «хибний аргумент»;	є) «Аргумент до авторитету»;
	26. «брехливий аргумент»;	є) «Аргумент до освіченості»;
	2в. «випередження ос-нови»; 2г. «підміна критики тезикритикою аргументів».	ж) «Аргумент до жалю»; з) «Аргумент до фізичної сили»; и) «Адвокатський ар-гумент» та інші
3. Обгрунтування аргументів повинне	3. «Копо в обгрунтуванні»
проводитися
незалежно
від тези
4. Аргументи по-винні бути достатніми	4а. «Надмірне обгрунтування»
для обгрунту-вання тези	46. «Поспішне обгрунтування»