. Статус воїнів

 

Значення римського війська не лише зумовило появу мілітарного права, як сукупності норм, що регулюють різні аспекти відносин всередині армії, а й потребувало чіткого визначення правового статусу вояків: надання їм, з одного боку, привілеїв та гарантій, а з іншого - закріплення вимог до них з боку громади.

Для того, щоб забезпечити належне соціальне становище легіонерів, їх було наділено низкою привілеїв, зокрема:

1)           при покараннях за правопорушення заборонялося віддавати їх на бій з дикими звірами, сікти різками, засилати у копальні і присуджувати до примусових робіт. До них не міг застосовуватися такий спосіб страти, як повішення, що вважалося ганебним. їх не дозволялося катувати під час допитів;

2)           воїни мали право на так званий «табірний пекулій» - майно, що формувалося за рахунок військової платні, подарунків від батьків чи родичів, спадщини від товариша, який загинув на полі бою. Пекулій вважався власністю сина, і його батько не мав жодних прав на це «табірне майно». Август видав закон, що дозволяв сину заповідати табірний пекулій на свій розсуд. Цей закон підтвердили Нерва і Траян;

3)           привілеї у галузі спадкування полягають також у тому, що солдат під час походу міг заповідати без будь-яких формальностей. Він міг призначити собі спадкоємця тимчасово або за відкладальної умови. Солдатський заповіт вважався дійсним незалежно від його форми. Було потрібно лише, щоб заповідач ясно висловив свою волю;

4)           ветеранам, що йшли у відставку, пенсії виплачувалися зі спеціальної військової каси, заснованої Августом, яка поповнювалася за рахунок податку на спадщину і податку на купівлю-продаж;

5)           ветерани платили податок з майна і несли корабельну повинність, але звільнялися від повинності зі спорудження кораблів;

6)           після вислуги необхідної кількості років ветерани отримували право на земельні ділянки, що надавали їм у провінціях, на нових «римських територіях» від імені імператора.

Разом з тим, у деяких приватних відносинах права вояків було обмежено. Наприклад, до моменту відставки солдат не мав права укладати законний шлюб. Якщо він був одруясений до моменту зарахування в армію, то шлюб розривався або, точніше, призупинявся на час військової служби. Імператорськими едиктами тим солдатам, термін служби яких минув, надавалося право укладати законний шлюб з жінкою, з якою вони перебували у фактичних шлюбних відносинах, або (якщо вони до служби у війську були одружені) поновити шлюб з колишньою дружиною.

Відставка могла бути різних видів:

1)           почесна, що надавалася після вислуги повного терміну служби;

2)           з поважних причин, що надавалася у разі, якщо військовослужбовець виявлявся непридатним до подальшого несення військової служби через поранення чи хворобу;

3)           ганебна, що мала місце тоді, коли особа звільнялася у відставку за вчинення публічного делікту (злочину). Звільнений з війська за такою підставою позбавлявся пільг, які належали ветеранам, не мав права залишатися у резиденції імператора й у місті Римі тощо.