26. Витратний метод оцінки вартості майна підприємств
Метод витрат доцільно застосовувати насамперед у разі оцінювання вартості основних засобів. Цей метод, як і метод балансової вартості, ґрунтується на визначенні відновної вартості активів. Але відновна вартість тепер визначається на підставі інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінювання. В основу методу витрат покладено тезу, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт ціну, яка перевищує його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах. На відміну від методу балансової вартості вартість об’єкта оцінювання за методом витрат — це ринкова ціна, яку необхідно заплатити, щоб придбати основні засоби, які характеризуються такими самими параметрами і таким самим ступенем зносу, як і оцінюване майно. Отже, згідно з методом витрат відновна вартість визначається на підставі реальних витрат на придбання основних фондів та реального рівня інфляції, а реальний ступінь зносу об’єкта оцінювання встановлюється з урахуванням не лише фізичного, а й морального старіння.
Метод витрат має багато спільного з так званим методом аналогів, або порівняльним методом, який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на ціну аналогічних об’єктів. Метод аналогів передбачає, що суб’єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені під час купівлі-продажу аналогічних об’єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, порівняльні ціни згідно з цим методом коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти.
Труднощі в застосуванні цього методу для оцінювання нерухомості чи цілісного майнового комплексу підприємства зумовлені тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу зазначених об’єктів офіційна статистика відбиває дуже рідко. Як правило, щоб ухилитися від оподаткування, ціни продажу таких об’єктів в офіційних документах істотно занижують. Проте метод аналогів успішно застосовують для оцінювання рухомого майна.
До переваг методу витрат та методу аналогів слід віднести те, що вони дають змогу визначити реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінювання ринкової вартості полягають у тому, що вони, як і метод балансової вартості, не враховують вартості гудвілу підприємства, тобто потенційних прибутків, які можна отримувати, експлуатуючи об’єкт оцінювання. Саме тому в разі оцінювання вартості цілісного майнового комплексу підприємства оцінки, здобуті такими методами, доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості
Витратний (майновий) підхід для оцінки бізнесу іноді визначають також як оцінку на основі активів. Згідно даному підходу вартість бізнесу визначається сумою витрат на його відтворення або заміщення з урахуванням фізичного й морального зношування. Цей підхід, розглянутий раніше відносно окремих елементів бізнесу (ЦМК, нерухомість, машини та обладнання, НА таке інше), стосовно бізнесу в цілому має деякі відмінності та обмеження. Обмеження щодо використання підходу до оцінки бізнесу в цілому у першу чергу стосуються оцінки нематеріальних активів у його складі, витрати на створення яких, як правило, не можливо співставити з результатами їх використання. Наприклад, витрати на розробку програмного забезпечення визначаються вартістю зафіксованого машинного часу задіяної обчислювальної техніки, заробітною платнею розробників, вартістю розхідних матеріалів, інформації, отриманої з Інтернету. Всі ці витрати, як правило, набагато менші ніж результати від використання створеної програми. Практично не піддаються оцінці за вказаним підходом інші нематеріальні об'єкти, які найчастіше можливо оцінити лише за результатом. До цих нематеріальних об'єктів відносяться торговий знак, торгова марка, гудвіл, оцінка яких взагалі базується на суб'єктивних припущеннях експертів і спирається, головним чином, на результатний підхід.
За вказаними обмеженнями витратний підхід може застосовуватись при оцінці бізнесу в наступних випадках:
— оцінюваний бізнес базується, головним чином, на матеріальних активах, та активи переважно ліквідні (готова продукція, що користується попитом, дефіцитна сировина, матеріали, комплектуючи, автотранспорт тощо);
— оцінюється зовсім новий бізнес;
— бізнес ліквідується за несприятливими обставинами.
Доходний метод оцінки вартості майна підприємств
Доходний підхід (результатний) традиційно представляють такі основні групи методів оцінки:
Методи капіталізації доходів від бізнесу. Застосовуються, якщо в періоді, за який буде визначатися розмір доходу, не очікується його значних відхилень від сучасного (або базового) рівня.
Методи дисконтування грошових потоків. Дана група методів враховує зміну грошового потоку з часом, якщо характер вказаних змін відомий. Так, наприклад, якщо протягом періоду, на який прогнозується розмір грошового потоку, оцінюване майно буде потребувати певного ремонту або вдосконалення для забезпечення дієздатності, то ці витрати повинні враховуватись як відхилення від звичайного рівня. Якщо вказані вдосконалення можуть підвищити доход, це теж повинно враховуватись.
Методи врахування надлишкового доходу (моделювання надприбутку). Такі методи застосовуються лише для оцінки бізнесу, як цілісного об'єкту оцінки, який за рахунок гудвілу, відомої товарної марки, певного контракту чи випереджальних технологій надає прибуток вище, ніж його рівень у середньому по галузі. Методи врахування надлишкового доходу не застосовуються до складових елементів бізнесу (цілісних майнових комплексів, окремих підприємств даного бізнесу, окремих активів), якщо ці елементи не можуть бути виділені в самостійні об'єкти оцінки, як інший вид бізнесу, який може оцінюватись за даним підходом окремо.
Взагалі, згідно доходному підходу до оцінки бізнесу, надлишкове майно, яке не забезпечує в його складі прибутків, може бути оцінено та реалізовано окремо. Таке майно виділяється із загальної оцінки й розпродується виходячи з його залишкової вартості з урахуванням зносу та витрат на демонтаж й підготовку. Слід враховувати, що за відмінностями національного законодавства різних країн та у різні часи оподатковуватись може як доход, так і прибуток. Крім того, визначення доходу (як от "валовий доход" в Українському податковому законодавстві, який за фактом являє собою валову виручку від усіх видів діяльності) неоднозначне і відображує специфіку сфери застосування. Виходячи з цього, методи оцінки за доходним підходом можуть будуватися на врахуванні прибутку, доходу або іншого результату, який надалі позначатиметься як доход. Стосовно оціночної діяльності в Україні цей показник звичайно визначається як чистий прибуток.
Доходний підхід повинен враховувати як результати бізнес процесів (доход або прибуток, збитки, нульовий результат), так і майбутні або існуючі доходи (прибутки) від приєднаних до бізнесу (асоційованих) нематеріальних об'єктів, таких як гудвіл, торгова марка, торговий знак. На відміну від витратного підходу, вказані об'єкти повинні оцінюватись згідно доходу, який вони додатково додають, незважаючи на те, що можуть бути не зафіксовані в балансі підприємства, на основі якого існує бізнес.
Як відомо, для включення в баланс та визнання нематеріальних об'єктів активами потрібно відповідне обґрунтування, яке бухгалтерський та податковий облік не завжди визнає достатнім. При продажі об'єктів бізнесу такого обґрунтування може бути достатньо для оцінки. В такому випадку повніше враховуються інтереси продавця та бажання покупця придбати саме цей бізнес, який може багато важити для нього в силу причин, які не відображуються за витратним підходом. Це можуть бути проекти розвитку покупця, його плани щодо збільшення своєї частки ринку, необхідність позбутись конкуренції тощо. Найчастіше виділяють вже знайомі нам методи результатного підходу, які застосовувались до окремих елементів бізнесу (табл. 8.2). Нагадуємо, що за Українським законодавством при визначенні бази оподаткування використовуються терміни валовий доход, валовий прибуток, які не відповідають термінології в оціночній діяльності. Ці терміни відрізняються від наведеного за таблицею, оскільки останній використовується у значенні чистого прибутку після оподаткування або за значенням графи "прибуток" форми № 2 балансу.
Метод капіталізації чистого доходу (метод прямої капіталізації), за яким визначається поточна вартість бізнесу застосуванням норми капіталізації або відповідного мультиплікатору до потоку доходу (прибутку) [94].
Його застосовують за умови, що прибуток надходить в базовому періоді і буде надходити впродовж прогнозного періоду рівномірно, або визначити можливі зміни з потрібною достовірністю немає можливості:
(8.2)
де Вб — вартість бізнесу;
ЧП— чистий прибуток;
Rn — норма очікуваного прибутку від бізнесу, як норма капіталізації.
Цей метод вважається окремим випадком методі в дисконтування грошових потоків [105].
2. Метод мультиплікативної капіталізації—різновид методу капіталізації чистого доходу, за яким поточна .вартість бізнесу визначається шляхом застосування до потоку доходу не норми капіталізації, а відповідного мультиплікатора, що є зразком сумісного застосування результатного та порівняльного підходів.
3. Метод капіталізації дивідендів звичайно застосовується для оцінки акціонерного бізнесу, в якому акції котируються на фондовому ринку.
Якщо акції компанії не знаходяться у відкритому продажу, визначається аналог, акції якого перебувають у відкритому продажі і можуть слугувати для порівняння з послідуючим статистичним дослідженням фондового ринку та визначенням середнього рівня дивідендів, які виплачуються на акцію за аналогами:
(8.3)
де Пд — потенційний розмір частки прибутку для виплати дивідендів;
Ra — норма виплати дивідендів на акцію.
4. Метод дисконтування грошового потоку є найбільш поширеним методом доходного (результатного) підходу. Цей метод дозволяє врахувати потенціал розвитку бізнесу. Дисконтується або чистий доход, або грошовий потік. Грошовий потік визначається у вигляді балансу між надходженням коштів (чистого доходу плюс амортизація) і їхнім відтоком (приріст чистого оборотного капіталу й капітальних вкладень). Річний чистий оборотний капітал визначається як різниця між поточними активами й поточними пасивами.
Методи дисконтування широко відомі і вивчаються у кількох дисциплінах економічного циклу. Тому в даному розділі ми лише нагадаємо, що алгоритм розрахунку вартості об'єкта (бізнесу, підприємства) за допомогою вказаних методів, має загальний вигляд:
(8.4)
або
(8.5)
де Вб — вартість бізнесу (або підприємства);
ВнДГП— вартість дисконтованих грошових потоків на протязі періоду їх прогнозного надходження;
Вп.н.ДГП — вартість дисконтованих грошових потоків по припиненні їх прогнозного надходження, або Вп — "подовжена вартість" [18,105];
Гn1. — грошовий, потік і-го прогнозного року;
n — кількість років періоду прогнозного надходження доходів.
Якщо виходити з того, що кожен із методів результатного підходу враховує особливі умови оцінки об'єкту, вони навіть теоретично не можуть давати однакового результату, хоча з цього приводу існує й інша думка [105,108]. За практикою, узгодження результатів оцінки навіть одним методом, але різними оцінювачами, є одним із найболючіших питань оціночної діяльності, оскільки результати не співпадають практично ніколи.
Обраний метод реалізується за тими умовами та етапами, які характерні для його застосування відносно окремих об'єктів оцінки (бізнесу, підприємства): розрахунок прогнозних показників на ряд років; вибір норми дисконтування; вибір норми дисконтування на кожний рік; визначення поточної вартості майбутніх надходжень; визначення підсумку доданням до поточної вартості майбутніх надходжень та залишкової вартості активів за винятком зобов'язань.
5. Метод капіталізації надлишкового доходу (прибутку) використовує у якості бази не грошові потоки, а змодельовану величину економічної доданої вартості, як результату діяльності підприємства, і бухгалтерську вартість всіх активів або власного капіталу 1103,105]. Слід врахувати, що існує не єдина трактовка доданої вартості (наприклад, як сума прибутку та заробітної плати), і в цьому випадку розглядається додана вартість без врахування заробітної плати.
6. Метод економічної доданої вартості (EVA — Economic Value Added) [18,105], за яким при визначенні вартості, яка створюється підприємством, враховуються не тільки витрати, які фіксуються за бухгалтерським обліком, але й альтернативні витрати на залучення капіталу, інвестованого в бізнес. Економічна додана вартість визначається формулою [103,105,108,146,154]:
(8.6)
або
(8.7)
де ЕДВ — економічна додана вартість (EVA);
PA — рентабельність активів (усього капіталу);
К — інвестований капітал (вартість активів підприємства);
П — прибуток до виплати процентів по зобов'язанням і до виплати податків;
ПП — ставка податку на прибуток;
СВК — ставка видатків на інвестований капітал.
Метод засновано на тому, що додана вартість зростає, якщо бізнес збільшує свою вартість, і навпаки. При чому, ринкова вартість продажу бізнесу не завжди змінюється відповідно, але відображує тенденцію зміни доданої вартості.
Для розрахунку вартості бізнесу, підприємства методом економічної доданої вартості необхідно визначити поточну вартість потоків доданої вартості за кожний прогнозний період і врахувати вже здійснені вкладення капіталу:
(8.8)
Даний метод також потребує коректування фінансової звітності з метою її актуалізації (надання адекватності ринковим оцінкам) та врахування витрат та результатів втілення потенціалу розвитку.
7. Метод Едвардса-Белла-Ольсона (ЕВО — Edwards-Bell-Ohlson valuation model), за яким вартість бізнесу визначається співвідношенням активів та прибутку, який перевищує звичайну віддачу даного виду активів.
Для прогнозування суми очікуваного "надприбутку" застосовується принцип динаміки розсіювання інформації, за яким на вільному ринку "надприбутки", що генеруються активами підприємства, мають стійку тенденцію зменшення до рівня загальних, яка визначається коефіцієнтом авторегресії на основі статистичних даних
3. Метод капіталізації дивідендів звичайно застосовується для оцінки акціонерного бізнесу, в якому акції котируються на фондовому ринку.
Якщо акції компанії не знаходяться у відкритому продажу, визначається аналог, акції якого перебувають у відкритому продажі і можуть слугувати для порівняння з послідуючим статистичним дослідженням фондового ринку та визначенням середнього рівня дивідендів, які виплачуються на акцію за аналогами:
(8.3)
де Пд — потенційний розмір частки прибутку для виплати дивідендів;
Ra — норма виплати дивідендів на акцію.
4. Метод дисконтування грошового потоку є найбільш поширеним методом доходного (результатного) підходу. Цей метод дозволяє врахувати потенціал розвитку бізнесу. Дисконтується або чистий доход, або грошовий потік. Грошовий потік визначається у вигляді балансу між надходженням коштів (чистого доходу плюс амортизація) і їхнім відтоком (приріст чистого оборотного капіталу й капітальних вкладень). Річний чистий оборотний капітал визначається як різниця між поточними активами й поточними пасивами.
Методи дисконтування широко відомі і вивчаються у кількох дисциплінах економічного циклу. Тому в даному розділі ми лише нагадаємо, що алгоритм розрахунку вартості об'єкта (бізнесу, підприємства) за допомогою вказаних методів, має загальний вигляд:
(8.4)
або
(8.5)
де Вб — вартість бізнесу (або підприємства);
ВнДГП— вартість дисконтованих грошових потоків на протязі періоду їх прогнозного надходження;
Вп.н.ДГП — вартість дисконтованих грошових потоків по припиненні їх прогнозного надходження, або Вп — "подовжена вартість" [18,105];
Гn1. — грошовий, потік і-го прогнозного року;
n — кількість років періоду прогнозного надходження доходів.
Якщо виходити з того, що кожен із методів результатного підходу враховує особливі умови оцінки об'єкту, вони навіть теоретично не можуть давати однакового результату, хоча з цього приводу існує й інша думка [105,108]. За практикою, узгодження результатів оцінки навіть одним методом, але різними оцінювачами, є одним із найболючіших питань оціночної діяльності, оскільки результати не співпадають практично ніколи.
Обраний метод реалізується за тими умовами та етапами, які характерні для його застосування відносно окремих об'єктів оцінки (бізнесу, підприємства): розрахунок прогнозних показників на ряд років; вибір норми дисконтування; вибір норми дисконтування на кожний рік; визначення поточної вартості майбутніх надходжень; визначення підсумку доданням до поточної вартості майбутніх надходжень та залишкової вартості активів за винятком зобов'язань.
5. Метод капіталізації надлишкового доходу (прибутку) використовує у якості бази не грошові потоки, а змодельовану величину економічної доданої вартості, як результату діяльності підприємства, і бухгалтерську вартість всіх активів або власного капіталу 1103,105]. Слід врахувати, що існує не єдина трактовка доданої вартості (наприклад, як сума прибутку та заробітної плати), і в цьому випадку розглядається додана вартість без врахування заробітної плати.
6. Метод економічної доданої вартості (EVA — Economic Value Added) [18,105], за яким при визначенні вартості, яка створюється підприємством, враховуються не тільки витрати, які фіксуються за бухгалтерським обліком, але й альтернативні витрати на залучення капіталу, інвестованого в бізнес. Економічна додана вартість визначається формулою [103,105,108,146,154]:
(8.6)
або
(8.7)
де ЕДВ — економічна додана вартість (EVA);
PA — рентабельність активів (усього капіталу);
К — інвестований капітал (вартість активів підприємства);
П — прибуток до виплати процентів по зобов'язанням і до виплати податків;
ПП — ставка податку на прибуток;
СВК — ставка видатків на інвестований капітал.
Метод засновано на тому, що додана вартість зростає, якщо бізнес збільшує свою вартість, і навпаки. При чому, ринкова вартість продажу бізнесу не завжди змінюється відповідно, але відображує тенденцію зміни доданої вартості.
Для розрахунку вартості бізнесу, підприємства методом економічної доданої вартості необхідно визначити поточну вартість потоків доданої вартості за кожний прогнозний період і врахувати вже здійснені вкладення капіталу:
(8.8)
Даний метод також потребує коректування фінансової звітності з метою її актуалізації (надання адекватності ринковим оцінкам) та врахування витрат та результатів втілення потенціалу розвитку.
7. Метод Едвардса-Белла-Ольсона (ЕВО — Edwards-Bell-Ohlson valuation model), за яким вартість бізнесу визначається співвідношенням активів та прибутку, який перевищує звичайну віддачу даного виду активів.
Для прогнозування суми очікуваного "надприбутку" застосовується принцип динаміки розсіювання інформації, за яким на вільному ринку "надприбутки", що генеруються активами підприємства, мають стійку тенденцію зменшення до рівня загальних, яка визначається коефіцієнтом авторегресії на основі статистичних даних.