2. Європейська (континентальна) модель конституційного контролю

У повоєнний період розвиток інституту спеціалізованого конституційного контролю засвідчив більшу ефективність альтернативної - європейської моделі відповідного інституту. Саме світовий досвід здійснення конституційного контролю, представлений переважно діяльністю судів загальної юрисдикції, зіграв вирішальну роль у широкому розповсюдженні після Другої світової війни європейської моделі. Очевидними стали такі недоліки американської моделі, як, наприклад, зв'язаність суду при вирішенні конституційних питань обставинами розглядуваних справ галузевого характеру, тривалість судочинства, обов'язковість прийнятих судом рішень лише для сторін у конкретній справі, надання можливості оскаржувати неконституційність нормативних актів і дій лише приватними особами. Усі ці недоліки була покликана подолати європейська модель.

Розроблена ще після Першої світової війни австрійським правником Хансом Кельзеном альтернативна модель конституційного контролю отримала назву європейської або континентальної (інші назви - кельзенівська, австрійська). Австрія стала першою європейською державою, у якій ідея незалежного контролю нормативних актів та діяльності вищих органів державної влади окремим спеціалізованим органом знайшла своє чітке концептуальне обґрунтування та нормативне вираження, що вилилось у реальне функціонування спеціального органу — конституційного суду. Отже, європейську (австрійську) модель характеризує наявність у державному механізмі єдиного функціонально спеціалізованого органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головним завданням цього органу - конституційного суду — є оцінка конституційності нормативних актів вищих органів держави, хоча він може бути наділеним низкою інших повноважень.

У європейській моделі компетенція органів конституційної юрисдикції, на відміну від судів загальної юрисдикції в американській моделі, обмежена розглядом виключно конституційно-правових питань. У цьому - одна з головних переваг європейської моделі в порівнянні з американською, бо тим самим відповідно функціонально спеціалізований орган уникає необхідності одночасно вирішувати часто виключно складні спеціальні питання галузево- правового характеру й отримує можливість зосередитися виключно на конституційно-правовій проблематиці⁶¹.

У період після Другої світової війни тенденція утворення органів спеціалізованого конституційного контролю набула загальноєвропейського характеру й отримала розповсюдження на інших континентах.

У федеративних державах такі органи можуть створюватися і суб'єктами федерацій (Росія), однак федеральний конституційний суд має вищу юридичну компетенцію.

З огляду на той факт, що у переважній більшості країн Континентальної Європи конституційне правосуддя розглядається як прерогатива єдиного органу конституційної юрисдикції — конституційного суду, його статус звичайно фіксується у спеціальному розділі конституції і, як було попередньо відмічено, іноді у розділі, відокремленому від її структурної частини, присвяченої засадам судоустрою та здійсненню правосуддя⁶². Разом із тим, конституція встановлює лише основи правового статусу органу конституційної юрисдикції, тому часто основні закони передбачають уточнення цього статусу на рівні спеціального закону. Наприклад, Конституція України гласить: "Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом .

Органи конституційної юрисдикції європейської моделі здійснюють абстрактний конституційний контроль, проте іноді в поєднанні з конкретним.

Рішення органів конституційної юрисдикції про неконституційність правових актів чи їх окремих норм означають їх скасування з моменту рішення конституційного суду чи встановленого ним строку.

Попереджуючи можливість скасування рішень органу конституційної юрисдикції іншими вищими органами державної влади, основні закони часто вказують на остаточний (такий, що не підлягає перегляду) характер актів органу конституційного контролю. Наприклад, Конституція України 1996 р. вказує, що рішення Конституційного Суду є "остаточними і не можуть бути оскаржені"⁶³. Разом із тим, конституційні положення про остаточний характер рішень органу конституційної юрисдикції усе ж не засвідчують їх абсолютної остаточності. Будучи "тінню" норм, які він тлумачить, акт органу конституційної юрисдикції зберігає чинність доти, доки існує об'єкт його тлумачення. Тому, наприклад, парламент, змінюючи закон або конституцію, чи у відповідний спосіб сприяючи їх зміні (наприклад, шляхом винесення на референдум), може "нейтралізувати" інтерпретаційний акт конституційного суду.

Акти конституційних судів, які у спеціальній літературі отримали назву інтерпретаційних актів, створюють правовий феномен особливого порядку, який за своїми юридичними характеристиками не співпадає ні з нормативними актами загального чи індивідуального значення⁶⁴, ні із прецедентними рішеннями, оскільки інтерпретаційні акти конституційних судів не є нормативно-правовими актами, що встановлюють правила поведінки, а містять норми-роз'яснення. Якщо, наприклад, закони встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки, то орган конституційної юрисдикції їх виявляє шляхом інтерпретації нормативних актів⁶⁵. Оскільки інтерпретаційні акти не можуть підміняти нормативно-правові, вони не володіють власною практичною значимістю і створюють правові наслідки тільки у зв'язку з реалізацією правових норм, тлумачення яких спричиняє появу відповідного інтерпретаційного акту. Кожен інтерпретаційний акт, таким чином, має допоміжне значення стосовно акта-об'єкта офіційного тлумачення, що знаходить прояв при застосуванні інтерпретованих норм права. Його не можна розглядати як засіб безпосереднього правового регулювання, оскільки він виконує щодо такого регулювання опосередковану роль⁶⁶. Водночас акти конституційних судів припиняють дію неконституційних норм. Зазначену функцію органів конституційної юрисдикції можна умовно визначити як "негативну правотворчість".

Юридична сила інтерпретаційного акта залежить від юридичної сили норм права, що підлягають тлумаченню. Інтерпретаційний акт органу конституційної юрисдикції, як було відмічено, є "тінню" норм, які він тлумачить і поділяє їх "юридичну долю"⁶⁷. Разом із тим, у мотивувальній частині інтерпретаційного акту містяться правові позиції органу конституційного контролю, які утворюють нормативно-доктринальну складову інтерпретаційного акту. Сформульовані органом конституційної юрисдикції правові позиції утворюють офіційну доктрину держави й відображають парадигму правового мислення юридичної еліти країни. Вони лише формалізують неофіційні, але наявні реальні доктринальні підходи до найважливіших питань державно-правового життя суспільства, встановлені у фаховому середовищі.

У багатьох країнах з європейською моделлю конституційного контролю акти, що приймаються органом конституційної юрисдикції, диференціюються у залежності від предмету конституційного контролю. Наприклад, Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради України Автономної Республіки Крим приймає рішення. У справах із питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України; про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту Конституційний Суд України дає висновки.