3. Органи конституційної юрисдикції у механізмі конституційного

контролю

Органам спеціалізованого конституційного контролю, для яких відповідна функція є єдиною у їх компетенції, об'єктивно належить особлива, точніше, визначальна роль у здійсненні конституційного контролю. Саме від них, зокрема, вирішальною мірою залежить реалізація усталеного для романо-германської правової системи принципу, яка визначає норми конституції нормами прямої дії.

Функціональна орієнтація органів конституційної юрисдикції на здійснення спеціалізованого конституційного контролю та їх незалежний від інших вищих органів держави статус забезпечують найбільший ефект у діяльності відповідних органів. Роль органів конституційної юрисдикції у здійсненні спеціалізованого конституційного контролю визначається їх двома основними функціями: функцією скасування неконституційних нормативних актів (їх норм) та правотлумачною (інтерпретаційною) функцією. У діяльності органів конституційної юрисдикції згадані функції часто виявляються тісно поєднаними і взаємозумовленими: здійснення конституційного нормоконтролю об'єктивно вимагає тлумачення конституційних норм і навпаки, інтерпретацій на діяльність може бути причиною скасування норм, неконституційність яких була виявлена в ході тлумачення норм конституції.

Правотпумачна діяльність органів конституційної юрисдикції як форма конституційного контролю. Конституційні суди та подібні їм органи є ключовим елементом системи контрольної гілки влади і (поряд із главою держави) охоронцем найважливіших суспільних цінностей, що обумовлюють зміст базисних положень основного закону держави (конституційних принципів)¹⁸. Такий статус органів конституційної юрисдикції значною мірою визначається юридичними характеристиками конституції як нормативної основи національної системи права. Об'єктивно узагальнений характер норм основного закону, частина з яких сформульована як норми-цілі, норми- завдання, норми-принципи, норми-визначення передбачає, що їхня практична реалізація неминуче потребує офіційної інтерпретації органом конституційної юрисдикції¹⁹. Не кожна норма конституції містить конкретне правило поведінки, якого повинні дотримуватись учасники врегульованих цією нормою відносин²⁰. Наприклад, при уважному вивченні тексту 1 і 2 розділів Конституції України, важко не помітити, що окремі її норми сформульовані у вигляді відкритого тексту²¹, загально і абстрактно, з використанням оціночних понять²², як своєрідні "порожні посудини", що заповнюються змістом у процесі реалізації Конституції України²³, зокрема шляхом її офіційного тлумачення²⁴при вирішенні органом конституційної юрисдикції окремих категорій справ.

Причиною необхідності тлумачення органом конституційного контролю конституційних норм можуть бути внутрішні суперечності основного закону, термінологічна неясність окремих конституційних положень, недостатня урегульованість окремих інститутів конституційного права²⁵. Для забезпечення конституційної законності, ефективної реалізації положень конституції необхідно їх інтерпретувати в конкретні приписи з тим, щоб на практиці втілювалося їх однозначне розуміння²⁶. У такій ситуації органи конституційної юрисдикції ніби самі створюють конституційне право (так зване право принципів) у вигляді загальнообов'язкових нормативно-доктринальних положень (правових позицій), які формулюються у мотивувальних частинах актів конституційного правосуддя по конкретним справам²⁷. Таким чином, без офіційного тлумачення норм конституції, по суті, неможливе саме її існування.

Згадана роль органів конституційної юрисдикції обумовлює їх особливе положення у системі взаємодій вищих органів держави²⁸. На органах спеціалізованого конституційного контролю лежить основна й безпосередня відповідальність за дотримання владарюючими суб'єктами конституційно визначеної системи координат їхніх дій. Здійснюючи офіційне тлумачення основного закону, органи конституційної юрисдикції покликані попередити можливі спроби органів влади вдатися до власного, суб'єктивного розуміння конституційних положень. Офіційне тлумачення основного закону та поточного законодавства складає їх виключну прерогативу. Тому інтерпретаційні акти органів конституційного контролю є обов'язковими до виконання усіма суб'єктами державно-владних відносин²⁹. Разом із тим, у нерозвинених державно-правових системах спроби довільного (суб'єктивного) тлумачення (а, відповідно, і порушення) норм конституції вищими органами (посадовими особами) держави у процесі їх діяльності є майже звичним явищем державно-правового життя³⁰. Оскільки мотивом такого суб'єктивного тлумачення норм основного закону звичайно є політичний інтерес відповідної владної структури, згадане явище є постійним джерелом державно-правових конфліктів.

Ситуація неоднозначного (множинного) застосування положень конституції або законів вищими органами державної влади чи судами загальної юрисдикції може виникати й за відсутності політичного інтересу; вона може бути зумовлена низьким рівнем правової культури і складністю узагальнено врегульованих конституцією державно-правових відносин. Відтак, практична реалізація відповідних конституційних положень з необхідністю потребує їх офіційного тлумачення.

Складність проблеми правового (а не політичного) тлумачення основного закону зумовлена, зокрема, тим фактом, що конституційні положення часто відображають політичний компроміс, за результатами якого згладжуються і зближаються різні теоретичні підходи до відповідних проблем, конституційні формули набувають узагальненого звучання, частково прийнятного для різних політичних позицій. Однак забезпечення конституційної законності, досягнення ефекту високого регулятивного впливу конституційних норм вимагає від органу конституційної юрисдикції інтегрувати конституційні положення у цілком конкретні за змістом приписи, уніфікувати державно- правову практику таким чином, щоб вона відображала однакове розуміння основного закону законодавцем та всіма правозастосовуючими суб'єктами³¹. У цьому смислі правові позиції органів спеціалізованого конституційного контролю виконують роль своєрідних прецедентів застосування конституції³².