2.5. Етичні проблеми психодіагностики

Розглянемо основні етичні проблеми, які необхідно вирішити у процесі проведення психодіагностичного дослідження.

1. Рівень кваліфікації людей, що застосовують діагностичні методики. Вимога, щоб діагностичні методики застосовувалися тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами, є першим кроком щодо захисту індивіда від їх неправильного використання. Звичайно, необхідна кваліфікація змінюється залежно від типу діагностичної методики. Так, для правильного застосування індивідуальних тестів інтелекту і більшості особових тестів і опитувальників потрібний відносно тривалий період інтенсивного навчання, тоді як для тестування досягнень в навчальній і професійній діяльності потрібна мінімальна спеціальна психологічна підготовка. Необхідно також відмітити, що студенти, які беруть участь у навчальному тестуванні, зазвичай не готові до самостійного проведення діагностичного обстеження інших людей і до інтерпретації тестових оцінок. В ідеальному випадку добре підготовлений психолог-діагност повинен вибирати методики, які підходять як для приватної мети, з якою він проводить діагностування, так і для конкретної людини, яку він обстежує. Він також повинен добре знати відповідну наукову літературу, що стосується обраної методики, і бути здатним оцінити технічні параметри таких її характеристик, як норми, надійність і валідність. Відомо, що результати діагностування чутливі до безлічі умов його проведення. Тому психодіагност робить висновки або дає рекомендації тільки після розгляду діагностичної оцінки (або оцінок) у світлі іншої інформації, що стосується індивіда. Головне - він повинен бути достатньо обізнаний у психології, щоб уберегтися від невиправданих висновків у своїй інтерпретації отриманих оцінок. Якщо діагностування проводиться людьми інших професій, бажано, щоб був кваліфікований психолог-консультант, який допоможе забезпечити необхідні умови для правильної процедури і подальшої інтерпретації діагностичних оцінок. Неправильні уявлення про характер і мету обстеження, а також неправильні інтерпретації діагностичних результатів лежать в основі багатьох поширених помилок і критичних зауважень на адресу психологічної діагностики. Крім того, зростаюча складність психологічних знань неминуче приводить до посилення спеціалізації у психології. У цьому процесі зарубіжні фахівці з психологічного тестування все більше і більше зосереджують свою увагу на технічному вдосконаленні тестів і опитувальників і втрачають контакти з тим, що відбувається в суміжних галузях науки, таких як педагогіка, дитяча психологія, психологія індивідуальних відмінностей і генетична психологія. Проте оцінки за тестом можуть правильно зрозуміти тільки у світлі всіх відповідних знань щодо тих областей психіки, які тест повинен виміряти.

Кого сучасні науковців вважають кваліфікованим психологом-діагностом? Очевидно, у зв'язку з різноманітністю областей дослідження і, спеціалізацією в підготовці, жоден психолог не є однаково кваліфікованим у всіх областях. Визнаючи цей факт, психологи, розробляючи основи практичної психології, вважають, що психолог повинен знати межі власної компетентності та обмеженість можливостей використання деяких психологічних методів, не пропонувати свої послуги з використання неперевірених методик, придатних лише для лабораторного експериментального дослідження, в практичних цілях, не використовувати техніки, які не задовольняють професійні стандарти, встановлені в окремих областях. Крім того, на Заході бачать відмінність, що існує між психологом, що працює в системі наукових або державних установ, наприклад, у школі, університеті, клініці або державних органах, і психологом, зайнятим самостійною практичною діяльністю. Оскільки незалежний психолог-практик менш підпорядкований оцінкам і думкам кваліфікованих колег, ніж психолог, що працює у офіційних установах, він, на думку представників Американської психологічної асоціації, повинен відповідати вищим вимогам до професійної кваліфікації. Це справедливо і стосовно психологів, відповідальних за контроль над іншими психологами або тих, хто консультує цих психологів. Корисний зарубіжний досвід полягає також у тому, що для підвищення професійних норм і якості психологічного обстеження кваліфікованим психологам надаються ліцензії та посвідчення.

2. Використання діагностичних методик. Право придбання і подальшого використання методик діагностики повинне надаватися особам, що мають певну кваліфікацію. Але сьогодні придбати їх можуть усі. Можуть бути, звичайно, й індивідуальні замовники тестів, наприклад студенти, яким може знадобитися якийсь тест для навчальних або дослідницьких цілей. Американські психологи вважають, що вони повинні отримувати замовлення на придбання методики, що підтверджується підписом викладача психології або іншої особи, яка бере на себе відповідальність за її правильне використання. У зарубіжних етичних кодексах психологів-діагностів пропонується обмежити поширення діагностичних методик. Це обмеження має двояку мету: нерозголошування змісту методик і попередження їх неправильного застосування. Доступ до таких методів повинен бути обмежений тими людьми, хто має професійну зацікавленість і гарантує їх правильне використання. Діагностичні оцінки, як і самі методики, передаються тільки особам, які здатні їх інтерпретувати і використовувати належним чином.

Інші професійні зобов'язання повинні бути пов'язані з продажем психологічних методик, здійснюваним їхніми авторами і розробниками, а також видавцями. Недопустимі будь-які заяви щодо ефективності методики за відсутності достатніх об'єктивних підстав. Методику не можна випускати для загального застосування передчасно. Коли спочатку її поширюють тільки для дослідницьких цілей, ця умова повинна бути чітко зазначена і відповідно повинно бути обмежене поширення методики. Керівництво за її використання повинне надавати достатні дані, що дозволяють оцінити методику як таку, шо відповідає критерію надійності та валідності, а також давати повну інформацію щодо її проведення, способів оцінки і норм. Керівництво повинне містити повний виклад того, що відомо про методику, а не засобом реклами, призначеним для того, щоб показати її у вигідному світлі. Обов'язком автора і видавця діагностичних методів є їх періодична перевірка і повторна стандартизація з метою запобігти їх застаріванню. Швидкість, з якою методика застаріває, залежить від її змісту. Методики та їх основні частини не можна друкувати в газеті, журналі або популярній брошурі ні з метою опису, ні для використання їх при самооцінці. Провідний американський тестолог Анна Анастазі вважає, що в цих умовах самооцінюванняале може також бути психологічно шкідливим для індивіда. Крім того, будь-яка гласність щодо змісту методики зробить недійсним її майбутнє застосування іншими людьми. Подання методичних матеріалів у такий спосіб призводить до створення хибної, спотвореної картини психологічного обстеження в цілому. Таке розголошування може породити або наївну довірливість, або огульну протидію з боку громадськості всім напрямам психологічної діагностики. Іншим, поширеним на Заході, але таким, що не відповідає професійним вимогам, видом діяльності є тестування поштою, заочно. Виконання індивідом яких-небудь тестів здібностей або особистісних тестів не може бути правильно оцінене за допомогою тестових бланків, що висилаються поштою і поштою ж відправляються назад для оцінки. Такий спосіб не тільки не забезпечує контролю за дотриманням умов тестування, але припускає також інтерпретацію тестових оцінок за відсутності іншої інформації, що стосується індивіда. За таких обставин тестові результати не тільки можуть виявитися даремними, але і завдають шкоди.

3. Забезпечення таємниці результатів обстеження. Питання, що виникає особливо у зв'язку з використанням особистісних тестів, стосується посягання на таємницю особи. Для психологів діагностів це болюче питання, оскільки про суть деяких тестів, що розкривають емоційні і мотиваційні особливості, а також установки особи, суб'єктові не повідомляється, тому він може проявити такі риси в ході тестування, навіть не усвідомлюючи цього. Хоча лише небагато тестів замасковані і невловимі настільки, щоб потрапити до цієї категорії, слід зазначити, що існування таких непрямих методів діагностування покладає серйозну відповідальність на психологів, що їх використовують. Для ефективності обстеження, можливо, необхідно, щоб випробовуваний не знав про специфічні способи, якими повинні інтерпретуватися його відповіді на будь-який тест. Проте особа не повинна підлягати якому-небудь обстеженню обманним шляхом. У зв'язку з цим першорядне значення має обов'язкове чітке розуміння випробовуваним способів і цілей використання його діагностичних результатів. Така принципова позиція більшості сучасних психодіагностів. Хоча неспокій, що стосується посягання на таємницю особи, найчастіше виявляється щодо до особистісних тестів, його логічно віднести до будь-якого типу методик. Звичайно, й інтелектуальні тести, і тести здібностей, і тести досягнень можуть виявити такі недоліки в навиках і знаннях, які індивід вважає за краще не розкривати. Крім того, будь-яке спостереження за поведінкою індивіда під час інтерв'ю, бесіди та інших досліджень особи може відкрити таку інформацію, яку він сам не знав або яку вважав за краще приховувати. Таким чином, будь-які методи психологічного дослідження, а не тільки тести несуть у собі можливість проникнення в таємницю особи.

Як правило, виникаючі конфлікти щодо цінності психологічного дослідження і посягання на таємницю особи можуть бути вирішені у кожному конкретному випадку, проте насправді ця проблема не така проста, і її вирішення потребує великої обережності з боку психологів та інших професіоналів. Щоб захистити таємницю особи, не можна сформулювати універсальні правила, можна передбачити тільки загальні шляхи. При застосуванні цих загальних способів до специфічних випадків необхідні етична свідомість і професійна відповідальність кожного психолога. Рішення потрібно виробляти залежно від конкретних обставин. Коли обстеження проводиться на користь суспільства або якої-небудь установи, обстежуваний повинен бути повністю поінформованим про те, як будуть використані отримані результати. Бажано також пояснити йому, що правильна оцінка вигідна самому обстежуваному, оскільки не принесе йому користі, якщо він займе місце, на яке надалі у нього не вистачить сил або для якого він потім буде визнаний непридатним. Діагностичні результати, отримані в клініці або психологічному центрі під час консультації, не можуть бути застосовані на користь цих установ, якщо клієнт не дасть своєї згоди.

Яка б не була мета обстеження, збереження таємниці особи, на думку А. Анастазі, містить два ключові поняття: релевантність і інформована згода. Інформація, яку надає індивід (релевантна), повинна відповідати меті діагностування. Важливість цього принципу полягає в тому, що всі практичні зусилля повинні бути спрямовані на встановлення валідності методики для конкретної діагностичної або прогностичної мети, з якою вона застосовується. Тільки інструмент, валідний даній меті, забезпечує релевантну інформацію. Поняття "інформована згода" потребує пояснення. Обстежуваний повинен бути обізнаний про мету обстеження і характер можливих даних, а також про подальший спосіб їх використання. Проте йому не можуть бути показані зразок тесту або бланк протоколу, оскільки така інформація зазвичай робить тест недійсним, позбавляє його сили. Діагностичні процедури та експериментальні плани, які охороняють право індивіда відмовлятися від участі в обстеженні і, отже, захищають таємницю його особи, ускладнюють роботу психолога і підвищують вимоги до його кваліфікації. За правильних стосунків і взаємній повазі психолога і обстежуваного число відмов від участі в діагностуванні може бути зведене до незначної величини.

4. Конфіденційність. Як і проблема збереження таємниці, проблема конфіденційності хвилює зарубіжних психодіагностів. Вона має багато сторін. Основне питання ставиться так: "Хто матиме доступ до діагностичних результатів?" З одного боку, існує необхідність не розголошування змісту тесту і небезпека неправильного тлумачення тестових оцінок, з іншого - об'єктивна необхідність для різних осіб знати результати тестування. На сьогоднішній день посилилося усвідомлення індивідом власного права мати доступ до результатів свого обстеження. Він також повинен мати можливість коментувати зміст своєї відповіді й у разі потреби роз'яснювати або виправляти фактичну інформацію. Повинні бути дотримані відповідні заходи обережності, спрямовані проти неправильного використання і викривленої інтерпретації діагностичних результатів. Одне з етичних питань конфіденційності обстеження студентів полягає в тому, чи повідомляти батькам результати тестування, але дослідники найчастіше доходять висновку, що важливіше визначити, як це робити. Зазвичай батьки мають законне право на отримання інформації про свою дитину. Частіше за все вони хочуть отримати таку інформацію. Крім того, в деяких випадках академічна неуспішність або утруднення емоційного характеру можуть частково виникати через сімейні стосунки. За таких умова контакт консультанта, психолога-діагноста з батьками має першорядне значення як для того, щоб зрозуміти причини отриманих результатів, так і для того, щоб встановити з батьками співпрацю. Якщо обстеження проводиться в установі, наприклад у ВНЗ, індивід повинен бути заздалегідь проінформований про його цілі, про те, як використовуватимуться його результати, і про їх доступність тим особам, хто в них зацікавлений. Різні ситуації виникають, коли на діагностичні результати отримано запит, наприклад, у тих випадках, коли куратор, викладачи, представники деканату просять надати їм дані тестового обстеження індивіда, проведені у ВНЗ. У такому разі потрібно отримати згоду індивіда на передачу даних. Це ж стосується і обстеження в клініці або консультації, а також тестування, здійсненого з дослідницькими цілями.

Інша проблема - збереження діагностичних даних в установах. З одного боку, дані про індивідів, що отримуються і зберігаються протягом тривалого часу, можуть бути дуже корисними не тільки для дослідницьких цілей, але і для правильного розуміння і консультування самого індивіда. Проте їх цінність допускає правильне використання і правильну інтерпретацію. У випадках, коли дані отримані або для тривалого використання на користь індивіда, або для наукових цілей, для запобігання неправильному їх застосуванню необхідно, щоб доступ до них знаходився під надзвичайно строгим контролем.

5. Повідомлення результатів обстеження. Психологи багато розмірковують над тим, як повідомляти результати обстеження у формі змістовній і придатній для використання. Зрозуміло, що інформацію не можна передавати в тому вигляді, в якому вона отримана. Її потрібно супроводжувати поясненнями психологів-професіоналів. Наприклад, коли кураторам повідомляють тестові оцінки їхніх студентів, рекомендується влаштувати загальні збори, на яких консультант або практичний психолог пояснить мету і характер висновків, які доцільно зробити на основі отриманих результатів, і межі використання даних. Потім можна роздати студентам письмові відомості щодо отриманих результатів та дати пояснення на конкретному прикладі для кожного. Незалежно від того, в якому вигляді повідомляються тестові дані, важлива умова полягає в тому, щоб надати їх за допомогою опису рівнів виконання, а не тільки в числовій формі. Особливо важливо дотримувати цю умову для тестів інтелекту, які інтерпретуються неправильно частіше, ніж тести досягнень. При повідомленні результатів викладачів, співробітників та інших осіб слід дотримуватися таких самих обережностей. Повідомлення про рівень виконання і якісні описи, повинні бути зроблені доступною мовою, переважно специфічних числових даних, за винятком тих випадків, коли результати тесту повідомляються досвідченому, добре підготовленому психологові-професіоналові. При повідомленні результатів будь-яких діагностичних методів бажано брати до уваги характеристики, особливості тієї людини, кому передається інформація. Це стосується не тільки його освітнього рівня і знань із психології і тестології, але також і його очікуваної емоційної реакції на інформацію. Якщо мова йде про студентів, батьків, викладачів, наприклад, то їхні міжособистісні емоційні конфлікти можуть перешкоджати спокійному і розсудливому сприйняттю фактичної інформації.

Остання, але не менш важлива проблема стосується повідомлення результатів обстеження самому індивідові, чи то юнак, чи то дорослий. В цьому разі, як і при повідомленні даних третьої особи, застосовні ті самі запобіжні засоби проти неправильної інтерпретації. Проте тут особливо важлива індивідуальна емоційна реакція на інформацію, якщо індивід зайнятий вивченням своїх власних якостей і недоліків. Коли індивідові повідомляють його діагностичні результати, слід не тільки супроводжувати їх інтерпретацією, що проводиться компетентними психологами, але потрібно створити сприятливі можливості для індивідуальної консультації кожного, хто може бути емоційно стурбованим такою інформацією. Наприклад, студент може бути серйозно занепокоєним, дізнавшись про те, що він погано виконав тест на визначення рівню інтелектуального розвитку. Здібний студент може привчитися до лінощів і безініціативності або може стати неслухняним і перестати діяти спільно з товаришами, якщо він виявить, що за своїми здібностями він набагато перевершує своїх однолітків. Розвиток серйозних особистих порушень може бути прискорений, якщо індивідові повідомити його оцінку за особистісним тестом. Такі шкідливі дії можуть виникати, звичайно, незалежно від того, адекватною чи неадекватною є самооцінка. Навіть у тому разі, якщо обстеження було ретельно проведене, а отримані оцінки правильно інтерпретовані, їх знання без можливості обговорити їх надалі може бути шкідливим для індивіда.