2.3. Етапи психодіагностичного дослідження Виділяють наступні етапи психодіагностичного дослідження:

• вивчення практичного запиту;

• формулювання психологічної проблеми;

• висування гіпотез про причини явищ, які спостерігаються;

• вибір методу дослідження;

• використання методу;

• формулювання психологічного діагнозу, який повинен також мати прогноз подальшого розвитку особистості (прогноз щодо того, яка робота буде проведена, та щодо того, якщо така робота проведена не буде);

• розробка рекомендацій, програми психокорекційної або розвивальної роботи;

• здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.

Перший етап - початок практичної роботи - вивчення звертання, яке має форму запиту. Який-небудь запит, все одно - формальний чи ні, є для психолога свідченням того, що є якась проблема.

Формулювання психологічної проблеми здійснюється на основі вивчення інформації про клієнта, повинно спиратися на аналіз усвідомлених та неусвідомлених проблем клієнта, новоутворень вікових періодів їх розвитку.

Проблема використання психологічного інструментарію полягає не в тому, використовувати чи ні тести та інші методи і методики, а в тому, з якою метою вони використовуються. Використовуючи різні методичні засоби, психолог одержує чіткішу картину індивідуальних особливостей людини, що дозволяє повною мірою виявити і дати психологічну оцінку вирішального чинника. В окремих випадках спеціаліст з психологічної допомоги повинен одержати інформацію швидко і без зайвих витрат часу та людського чинника.

Важливий етап психодіагностичної роботи - формулювання висновку про основні характеристики психічного розвитку або формування особистості піддослідного, іншими словами - психологічним діагноз.

Останній етап - розробка рекомендацій, програми психокорекційної та розвивальної роботи.

2.4. Складання психодіагностичного висновку

Психодіагностичний висновок складається з наступних структурних компонентів.

1. Зміст і стиль висновку залежать від теоретичних установок і спеціалізації психолога. Тому вони не мають єдиної стандартної форми і правила написання. Важливо, щоб висновок відповідав потребам, інтересам і рівню підготовки тих, хто його отримає. У висновках, розрахованих як на фахівців, так і на педагогів та викладачів, повинна даватися коротка анотація змістовного характеру, а далі приводитися докладніший опис конкретних даних.

2. У змісті висновку обов'язково повинна бути позначена мета діагностичного дослідження: чи входило в завдання дати якісь конкретні рекомендації, чи була потрібна проста консультація.

3. Висновок зазвичай орієнтується на дію, тобто в ньому дається рекомендація щодо програм навчання, вибору професії і тощо.

4. Висновок ефективний, якщо в ньому відбиті відмінні властивості конкретного індивіда, тобто риси, результати обстеження яких були або значно нижчі, або значно вищі за середні показники. Тобто висновок повинен стосуватися тільки до даного індивіда, а не до осіб, чий вік, стать, освіта, соціально-економічний рівень та інші чинники близькі до аналогічних даних обстежуваного.

5. Зміст висновку складається з інтерпретації отриманих даних і висновків (записи тестів та інші дані можуть додаватися окремо для ілюстрації або пояснення підходу).

6. Будь-яка описова оцінка дій індивіда і сама система оцінок повинні бути чіткими. У висновку необхідно відзначити, чи ґрунтуються думки про індивіда на критерійно-орієнтованій оцінці або на нормативно-орієнтованій, обов'язково вказавши, з якими нормами порівнюються показники індивіда.