Тема 10. Управління у вищій школі. Психологічні основи управління науковим колективом

10.1. Поняття, функції та завдання управління у вищій школі.

10.2. Стилі та методи управління колективом у вищій школі.

10.3. Попередження та вирішення конфліктів у роботі з колективом.

10.4. Методи підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу

10.5. Педагогічний контроль і оцінка як функція управління.

10.6. Наукова школа як зразок взаємодії вчених та їх

10.7. Керівництво і лідерство в науці.

10.8. Взаємозв’язок науки і освіти учнів.

10.1. Поняття, функції та завдання управління у вищій школі

Управління - процес впливу суб'єкта на ту чи іншу систему, що забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її. Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і мету роботи системи.

Оптимізація управління в системі освіти, як і в інших сферах соціального буття людини, передбачає врахування також психологічних і соціально-психологічних чинників, які впливають на цей процес. Вони пов'язані з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей людей та закономірностей їх взаємодій у соціальних групах.

Функції педагогічного управління:

1) проективна функція (визначення мети, завдань навчання і виховання);

2) конструктивна функція (розроблення методів, прийомів і засобів забезпечення навчально-виховного процесу);

3) організаторська й регулятивна функція (практична організація навчально-виховного процесу);

4) комунікативна функція (спілкування, стосунки між учасниками педагогічного процесу);

5) оцінно-коригувальна функція.

Завдання управління сучасною освітою:

1. Оптимізувати управління та організаційні структури системи управління.

2. Формувати творчу, духовно багату особистість із урахуванням її потреб, інтересів, здібностей і бажань.

3. Удосконалювати шляхи становлення національної самосвідомості, патріотичних почуттів і сучасних засад естетичного, морально-етичного, екологічного та валеологічного навчання і виховання.

4. Забезпечити інноваційний розвиток вищої освіти та його випереджувальний характер.

5. Удосконалювати механізми управління (від Міністерства освіти і науки України до студентської аудиторії).

10.2. Стилі та методи управління колективом у вищій школі

Управління в системі освіти на відміну від технічних систем завжди особистісне, тобто це взаємодія двох осіб - керівника (педагога) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко лише тоді, коли вони цього хочуть. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань можна лише при правильній поведінці керівника, при певному його стилі керівництва.

Розрізняють три головні стилі управління.

Авторитарний стиль управління

Усі рішення ухвалюються одноосібно керівником. Жорстко визначені ранги керівників, які мають право приймати рішення з тих чи інших питань. Структура влади будується як гранично жорстка, вертикально-ієрархічна. Рішення надходять у вигляді директив, які не підлягають обговоренню, незаперечно виконуються. Всі нижчі рівні керівників та підрозділів ознайомлені тільки зі своїм функціональним завданням. Відповідальність "перекладається" на керівників нижчих рівнів. У керівників з авторитарним стилем керівництва складаються завищена самооцінка та різко занижена оцінка оточення, особливо підлеглих. Наслідком цього є недовіра до підлеглих.

Демократичний стиль управління

Протилежний авторитарному стилю. Прийняття рішень здійснюється колегіально, але тільки керівниками. Вважається, що співробітники - це не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси. Підхід до службовця як до особистості. Дуже часто керівники нижчої ланки починають репрезентувати й відстоювати інтереси співробітників перед вищим керівництвом. Таким чином, немов- би виникає зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва. При цьому стилі зростають ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшуються моральний клімат та загальна задоволеність співробітників організацією.

Ліберальний стиль управління

Він, по суті, означає втрату керівництва. Керівник з таким стилем діяльності намагається продемонструвати активність, але при цьому реально нічого не робить. Це - небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників та підрозділи, намагання уникнути будь-яких інновацій. Підрозділи та організація повільно, але неухильно перетворюється на болото, співробітники втрачають мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації.

У 70-х роках в усьому світі почався процес перегляду старих методів управління та формування нових:

"Відкритий", або "видимий", стиль управління. Його гаслом можна вважати: "Керівник завжди до послуг співробітників".

Виконавчий стиль характеризується орієнтацією керівника на офіційну субординацію та міжособистісні контакти.

Ініціативний стиль - тут переважають орієнтації на справу та на себе.

Стиль «режим підпорядкування керівникові». Керівник віддає пріоритет максимізації виробничих показників шляхом реалізації наданих повноважень і встановлення контролю над діяльністю підлеглих, диктуючи їм, що та як вони повинні робити.

Стиль управління "приміським клубом": мінімальна турбота про виробництво поєднується з максимальною турботою про людей. Головна увага приділяється збереженню дружніх стосунків між працівниками, нехай навіть за рахунок виробничих показників.

Стиль "зубожіння" управління: мінімальна турбота і про виробництво, і про потреби працівників.

Стиль "колективного" управління поєднує турботу про виробництво та турботу про людей.