8.8. Згуртованість групи як цілісно-орієнтаційна єдність

Групова згуртованість - це показник міцності, єдності й стійкості міжособистісних взаємодій і взаємостосунків у групі, що характеризується взаємною емоційною привабливістю членів групи й задоволеністю групою. Групова згуртованість може бути і метою психологічного тренінгу, і необхідною умовою успішної роботи. У групі, сформованій з незнайомих людей, якась частина часу обов'язково буде витрачена на досягнення того рівня згуртованості, що необхідний для вирішення групових завдань.

Перші емпіричні дослідження групової згуртованості почалися в західній соціальній психології в школі групової динаміки. Л.Фестингер (1950) визначав групову згуртованість як результат впливу всіх сил, що діють на членів групи, для того щоб втримати їх у ній. Як сили, що втримують індивіда в групі, за цього підходу розглядалися емоційна привабливість групи для її членів, корисність групи для індивіда й пов'язана із цим задоволеність індивідів своїм членством у цій групі (Д. Картрайт, А. Зандер, 1968). Рівень згуртованості малої групи визначається частотою й стійкістю безпосередніх міжособистісних (насамперед - емоційних) контактів у ній. Тому вивчення групової згуртованості й вплив на неї, виходячи з того, що розвивають уявлення Л.Фестингера, повинне здійснюватися через вивчення комунікативних взаємодій між членами групи й вплив на комунікації в групі.

Узагалі для західної психології характерне пояснення цього явища як сили, що забезпечує сталість задоволення людини від перебування в групі. І шукати цю силу потрібно насамперед в особливостях проходження комунікативних актів усередині групи. М. Хоманс затверджує, що чим більша частота взаємодій між членами групи, тим більший ступінь їхніх симпатій одне до одного, вищий рівень згуртованості. С. Шахтар і Т. Ньюком зв'язують групову згуртованість із привабливістю.

Таким чином, групова згуртованість характеризується взаємною прихильністю членів групи, високим рівнем їх взаємної привабливості й привабливістю групи для них.

Головні змінні групової згуртованості такі:

1. мотиваційна основа привабливості групи;

2. спонукальні властивості групи;

3. очікування сприятливих наслідків від членства в групі;

4. суб'єктивний еталон привабливості відносин.

Фактори згуртованості: подібність орієнтацій і цінностей, просторова близькість.

Узагальнення наявних досліджень (О. О. Александров, 1997; Ж. Годфруа, 1992; К. Рудестам, 1993 й ін.) дозволяє виділити такі фактори, що сприяють груповій згуртованості:

• збіг інтересів, поглядів, цінностей й орієнтації учасників групи;

• достатній рівень гомогенності складу груп (особливо за віковим показником - небажано поєднувати в одній групі осіб старше п'ятдесяти років і молодше вісімнадцяти);

• атмосфера психологічної безпеки, доброзичливості, прийняття;

• активна, емоційно насичена спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, значущої для всіх учасників;

• привабливість лідера як взірця, моделі оптимально функціонуючого учасника;

• кваліфікована робота ведучого, що використовує спеціальні психотехнічні прийоми й вправи для посилення згуртованості;

• наявність іншої групи, що може розглядатися як суперник в якомусь відношенні.

Дослідження психологічних процесів групової згуртованості в сучасній соціальній психології йдуть за декількома основними напрямками (А. І. Донцов):

• Вивчення емоційних моментів міжособистісних стосунків (згуртованість розглядається як високий рівень взаємної прийнятності членів групи). Як методичний апарат тут використовується соціометрія.

• Вивчення когнітивно-оціночних аспектів внутрішньо- групової активності (В. В. Шпалинский, С. А. Будассі, Р. С. Вайсман, Ю. І. Морозов). Показник згуртованості - ступінь подібності різних за характером уявлень, орієнтацій, інтересів членів групи.

А. І. Донцов запропонував використання двох методичних підходів для виміру групової згуртованості - це вимір емоційної привабливості членів групи (чим більша кількість членів групи подобаються одне одному, тим привабливіша група) і вивчення емоційної оцінки групи в цілому.

Хоча продуктивні групи не завжди характеризуються високим рівнем взаємних симпатій, Р. С. Немов й А. Г. Шестаков довели, що міжособистісні стосунки, опосередковані змістом діяльності (що характеризуються цільовою й мотиваційною єдністю) у колективах більш високого рівня розвитку виявились істотним фактором групової ефективності в діяльності. У групах порівняно низького рівня розвитку ділові стосунки можуть підмінюватись емоційно-міжособистісними, що, у свою чергу, може перешкоджати успішній спільній роботі.