1.6. Перспективи розвитку української вищої школи

Маючи широкі уявлення про об'єднання Європи, оскільки цей процес відбувається протягом другої половини ХХ - початку ХХІ століття, об'єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської вищої освіти. Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію.

Болонський університет - найстаріший університет Європи, в місті Болонья (Північна Італія), заснований в 1088 році як юридичний навчальний заклад. Медичний, філософський та теологічний факультети створені в 14 столітті. Серед викладачів Болонського університету були видатні анатоми — Везалій і Мальпігі. В Болонському університеті зробив своє знамените відкриття Луїджі Гальвані. Одним із ректорів університету був українець-русин за походженням Юрій Дрогобич.

У Болоньї, як і в інших великих центрах Італії, іздревне вивчали римське право і проводили його в життя. Точна дата заснування університету невідома, але безсумнівно, що в Болоньї існувала школа "вільних мистецтв ", що користувалася особливою популярністю в X і XI століттях, де учні у вигляді додаткових занять до курсу риторики вивчали римське право.

Початок глибокому вивченню права поклав Ірнерій в кінці XI століття. Цей Ірнерій (іноді званий Вернер, Варнер, Гарнер) був викладачем у школі вільних мистецтв; вивчивши сам, без допомоги вчителя, Юстиніанових право, він придбав репутацію легісти. За свідченням Одфруа, болонського юриста XIII сторіччя, твори якого містять історичні відомості щодо попередніх йому професорів, Ірнерій відкрив спеціальну юридичну школу на прохання графині Матільди, колишньої владетельніци Тоскани і частини Ломбардії. Цілком правдоподібно, що ця принцеса, будучи прихильницею папи римського, була проти запрошення в свої суди легистов з Равенни, вирізнялися традиційної ворожістю до папського престолу.

Ірнерій відкрив свої публічні лекції в 1088 році, який вважається роком заснування його інституту, і займав у ньому кафедру до самої своєї смерті (між 1125 і 1137 роками).

Університет цей, що є поряд з паризьким, заснованим в ту ж епоху (1200 р.), самим старовинним у Європі, з дня свого утворення мав дві особливості - риси, що випливають із самих умов, за яких він утворився. По-перше, це не була асоціація професорів (universitas magistrorum), влада яких виключно мали підпорядковуватися учні, які відвідують їхні лекції, а асоціація студентів (universitas scholarium), сама вибирає керівників, яким підпорядковувалися професора. Болонські студенти ділилися на дві головні частини, ультрамонтанов і цітрамонтанов, з яких кожна щорічно обирала ректора і рада з різних національностей, що завідував разом з ним управлінням та університетської юрисдикцією. Професора (doctores legentes) вибиралися студентами на певний час, отримували гонорар за умовою і зобов'язувалися не викладати ніде, крім Болоньї. Перебуваючи по статуту, таким чином, залежно від університету та будучи лише вільними в керівництві заняттями студентів, вони могли придбати авторитет і вплив на слухачів виключно своїми особистими якостями і педагогічними талантами.

Друга особливість Болонського університету полягала в тому, по суті своєму, що він був юридичним (universitas legum) на противагу Паризькому, який спочатку був присвячений єдино теології. Вивчення римського права, який поклав початок самому університетові, і канонічного, введеного в програму університету з XII століття, залишилися головними, якщо не виключними, предметами університетського викладання. Медицина і вільні мистецтва викладалися, дійсно, в ньому протягом XIII століття знаменитими професорами; але слухачі їх тим не менш вважалися належать до юридичного університету, і тільки в XIV ст. поряд з ними утворилися два інших університету: 1) медицини і філософії і 2) теології. Чудовим наслідком чисто юридичного характеру Болонського університету було те, що він не був підпорядкований, подібно Паризькому, верховному управлінню пап, так як не було потреби в церковному дозволі для викладання римського права, яке було потрібно для занять теологією. Однак починаючи з XIII в. тата, надавали підтримку університету в його суперечках з міським управлінням та затвердили його статути у 1253 році, в свою чергу мали над університетом відому моральну владу і домоглися того, що болонський архідиякон від їх імені був контролером на іспитах і при видачі дипломів, щоб переконатися в їх правильності.

Болонський процес є провідною тенденцією розвитку вищої школи на міжнародному рівні. Процес перебудови вищої освіти, який триває вже понад 37 років, прийнято називати Болонським, хоча є всі підстави вважати його Сорбоннсько-Болонським. Він мав поступовий характер і розвивався від низу до верху: студенти - університети - уряди європейських країн. Так, 18 вересня 1988 року, під час святкування 900-ї річниці найстарішого університету Європи у м. Болонья, було підписано Велику Хартію університетів (Magna Charta Universitatum). Уся науково-освітня еліта Європи підтримала фундаментальні принципи подальшого розвитку вищої освіти та науки. Чотири українських університети підписали цю Хартію: Харківський державний університет ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровський державний університет, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут". КТО ЩЕ?

Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, що сягає середніх віків.

Таким чином, розбудова європейського освітньо-наукового простору - це міжурядова ініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена у Болоньї в 1999 році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році. Віднині ця система об'єднує 45 країн "Великої Європи".

Головна мета цього процесу — консолідація зусиль нау­кової й освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимі­рі, а й для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях.

Болонський процес – система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із ви­щою освітою, спрямована на структурне реформування наці­ональних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою ство­рення до 2010 р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мо­більності громадян на європейському ринку праці, підвищен­ня конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Нині Болонський процес — це 45 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтегру­ватися.

Ця політика має дві основні мети:

• перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;

• зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу.

Основні вектори спільних дій можна стисло викласти таким чином:

• прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура);

• розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів - ESTS;

• забезпечення взаємного визнання дипломів на європейському рівні;

• інтеграція потреб у професійній освіті на різних рівнях та забезпечення освітніх потреб протягом усього життя;

• сприяння мобільності студентів і викладачів та надання освітянським освітнім закладам європейського виміру;

• розробка методологічних засад для оцінювання якості освіти;

• опора на учасників освітнього процесу, насамперед на університети (Європейська асоціація університетів) та на студентів (Національні спілки студентів Європи)

Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

• визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

• більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

• спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

• конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Болонські реформи – процес пришвидшення гармоні­зації національних освітніх систем і їх поступової цілеспрямо­ваної конвергенції. Зближення систем вищої освіти європей­ських країн не означає їх стандартизації й уніфікації. Йдеться про «впорядковану» різноманітність. Визначено механізми для досягнення цієї мети:

• прийняття системи зрозумілих і порівнюваних нау­кових ступенів;

• прийняття системи освіти, яка початково базується на двох циклах навчання (бакалавр — магістр);

• заснування системи кредитів (ЕСТ5);

• спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів;

• розвиток європейського співробітництва щодо конт­ролю за якістю освіти;

• навчання впродовж усього життя;

• створення умов для мобільності на європейському ринку праці й освітніх послуг;

• розвиток привабливості європейського простору вищої освіти, перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній прос­тір у світі. Вважають, що введення загальноєвропей­ської системи гарантії якості освіти, кредитної сис­теми накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої осві­ти європейських та інших громадян;

• установлення тісніших зв'язків між європейським простором вищої освіти та європейським простором досліджень;

• головний обов'язок університетів та урядів країн Єв­ропи — вжити всіх необхідних заходів для забезпе­чення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями.

Болонський процес сприяє «європеїзації» та «інтернаці­оналізації» національних систем вищої освіти, формуванню справжнього «спільного освітянського простору» через моде­рнізацію навчальних планів, міжінституційну співпрацю, роз­виток схем мобільності, спільні програми навчання, практич­ну підготовку та впровадження наукових досліджень, прийн­яття системи легкозрозумілих і зіставних ступенів, зокрема через упровадження додатку до диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейців і підвищення між­народної привабливості європейської системи вищої освіти.

Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на остаточний резуль­тат: знання й уміння випускників мають знаходити і теорети­чне, і практичне застосування задля користі всієї Європи.

Проте, за думкою науковців, існує ряд проблем пов’язаних з введенням Болонського процесу:

• посилення донорських позицій України як постачальника молодих наукових кадрів до Європи;

• відміна ступеня кандидата наук при переході до ступеня Ph D (доктор філософії);

• склалося враження, що за кордоном знайшли правильні форми і методи роботи у вищій школі, які можна перенести в Україну, але сліпе їх копіювання не забезпечить достатньої ефективності навчально-виховного процесу.

Нерідко сьогодні ми чуємо, як Середньовіччя називають «темними віками». Перехід від античності до Середньовіччя супроводжувався в Західній Європі глибоким занепадом культури.

Культурний підйом, що стався у роки правління Карла Великого і його наступників, отримав назву «каролінзького відродження». Однак тривав зовсім недовго. Незабаром культурне життя знову зосередилася в монастирях.

Монастирські і церковні школи являли собою найперші навчальні закладу Середньовіччя. І хоча Християнська Церква зберігала лише вибіркові, потрібні їй залишки стародавньої освіченості (в першу чергулатинь), саме в них тривала культурна традиція, що зв'язувала різні епохи.

Історія Сорбонни починається раніше XII століття, але саме в 1215 році формується Паризький Університет, коли кілька церковних шкіл об'єдналися і сформували один з перших Університетів в Європі

На початку XX в. Сорбонна бачила в своїх стінах фактично наших співвітчизників, людей, знайомих нам дійсно добре, які стали згодом знаменитими: в 1901 року тут прослухав курс Максиміліан Волошин; в 1907 року студентом Сорбонни був Микола Гумільов; в 1909 року Марина Цвєтаєва вивчала в Сорбонні французьку літературу.

В ході знаменитої «травневої революції» 1968 року саме в Сорбонні почалися заворушення, які переросли потім у загальний студентський страйк, який призвів до перебудови всієї системи французької вищої освіти. В результаті цих подій гігантський університет був розділений на частини, які отримали статус автономних ВНЗ. Прямими спадкоємцями Сорбонни стали Париж I - Пантеон Сорбонна, Париж III - Нова Сорбонна, Париж IV - університет Париж-Сорбонна, Париж V - Університет ім. Рене Декарта. Всі вони пов'язані єдиною мережею загальних установ соціального призначення (Центр професійної орієнтації, міжуніверситетський центр фізкультури і спорту і т. д.).

Вузи Сорбонни чітко дотримуються спеціалізації, що дісталася в спадок від факультетів великого Паризького університету, на базі яких вони засновані. Головне, що відрізняє університети Сорбонни від інших університетів - навчальний процес максимально наближений до середньовічних зразкам. Студенти основну масу часу повинні витрачати на роботу з текстами першоджерел або проводити в лабораторіях. Навіть лекційні заняття часто являють собою читання декількох джерел та їх подальше обговорення під контролем викладача. До речі, звичного чергування лекцій та семінарів в Сорбонні немає - основний упор зроблений на самостійну роботу.

Список літератури

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Курс лекцій. − К.,1993. – 220 с.

2. Анастези А. Психологическое тестирование: Пер. с анг. / Под. ред. К. М. Гуревича, В. И. Лубовського. –М: Педагогика, 1982. – Книга 1. − 336с.: ил.

3. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти на рубежі століть//Вища освіта України. − 2001. − №1. –С. 11-17.

4. Ісаєва А.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури 16-17ст. − К.: Либідь, 1992. – 236с.

5. Корнєв М.Н.,Коваленко А.Б.Соціальна психологія. –К.:КДУ,1995 − 304с.

6. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: навч.посіб. − К.: Знання, 2005. – 488с.

7. Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: Історія, досвід, уроки. − К.: Либідь,1992. – 196с.

8. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. – 2002. – С 4-9.

9. Ординський В.А. Педагогіка вищої школи: навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. − Центр навчальної літератури, 2009. − 472 с.

10. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навч. посіб. для магістр. і аспірантів. − К.: Філ - студія, 2006.− 320с.

11. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности : Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. − М.: Академия, 2003. – 304с.

Тести

1. Предметом психології вищої школи являється:

а)осбистість викладача і студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії;

б)взаємодії між студентами;

в)професійна підготовка студента;

г)всі відповіді правильні.

2. Першою українською вищою школою являється:

а)Києво-могилянська академія;

б)Львівська Політехніка;

в)Острозька академія;

г)Паризька школа.

3. В якому році Україна приєдналася до Болонського процесу?

а)2003;

б)2004;

в)2005;

г)2006.

4. Обєктом психології Вищої Школи являється:

а)соціальний суб’єкт;

б)діяльність соціального суб’єкта;

в)святки і відносини між діяльністю і соціальним суб’єктом.

г)всі відповіді правильні.

5. Доуніверсететський етап становлення викладацької діяльності у Вищій Школі виник у :

а)19ст;

б)15ст;

в)14ст;

г)11ст.

6. Психологія вищої школи сприяє поліпшеню методики викладання:

а)психологічних дисциплін;

б)математичних дисциплін;

в)технічних дисциплін;

г)різних дисциплін.

7. Основна ідея університету концентрує в собі такі фукції :

а)просвітницьку, культурну, научну;

б)освітню, дослідницьку, культурно-виховну;

в)ідеологічно-просвітницьку, культурну, освітню;

г)просвітницьку, освітню, научну.

8. Психологія Вищої Школи це:

а)закономірності функціонування психології студента;

б)закономірності освітньо-педагогічної діяльності викладача;

в)особливості професійно-педагогічного спілкування і взаємодії викладача та студента;

г)всі варіанти правильні.

9. До основних проблем, пов'язаних з введенням Болонського процесу в Україні:

а)посилення донорськіх позицій України як постачальника молодих наукових кадрів до Европи;

б)скасування ступеня кандидата наук при переході до ступеня Ph D ( доктор філософії);

в)склалося враження, що за кордоном знайшли правильні форми і методи у вищій школі, які можна перенести в Україну, але сліпе їх копіювання не забезпечить достатньої еффетівності навчально-виховного процесу;

г)всі відповіді правильні.

10. Яке найбільш значуще завдання психології вищої школи?

а)вивчення психологічних умов самоосвіти;

б)поліпшення методики викладання різних дисциплін;

в)психологічний аналіз діяльності студентів;

г)аналіз учбово – виховного процесу.