
- •Тема 1. Вступ до психології та педагогіки вищої школи
- •Предмет психології та педагогіки вищої школи
- •1.2. Методологічні засади психологіїї та педагогіки вищої школи
- •1.3.Структура та основні завдання курсу
- •1.4. Короткий огляд історії розвитку вищої школи в Україні та за кордоном
- •1.5.Сучасний стан і тенденції розвитку вищої школи
- •1.6. Перспективи розвитку української вищої школи
- •Тема 2. Психодіагностика у вищий школі
- •. Завдання психодіагностики вищої школи
- •2.3. Етапи психодіагностичного дослідження Виділяють наступні етапи психодіагностичного дослідження:
- •2.4. Складання психодіагностичного висновку
- •2.5. Етичні проблеми психодіагностики
- •2.6. Недоліки і переваги психологічного тестування у вищій школі
- •Дайте відповіді на питання
- •Список літератури
- •Тема 3. Психологія особистості та проблеми формування творчої особистості у вищій школі
- •3.1. Основні теорії особистості та «Образ-я »
- •Базовими проблемами психології особистості є:
- •3.2. Самооцінка та особливості її формування в юності
- •3.3. Формування особистості, характеристика стадій психосоціального розвитку
- •3.4. Основні типи ціннісно-смислових утворень особистості студентів
- •3.5. Творча особистість та особливості її розвитку
- •3.6. Типологія особистості студента
- •Тема 4. Індивідуально-психологічні особливості особистості. Психологічні ознаки студентського віку
- •4.1. Темперамент і його характеристика
- •4.2. Типи і фізіологічні основи темпераменту
- •4.3. Поняття про характер. Структура характеру
- •4.4. Акцентуації типів, патології характеру і їх причини
- •4.5. Види здібностей і їх характеристика
- •4.6. Психологічні ознаки студентського віку
- •Список літератури
- •Тема 5. Пізнавальні процеси особистості та розвиток творчого мислення студентів
- •5.1. Загальна характеристика і фізіологічні механізми уваги
- •5.2. Відчуття і перцептивна діяльність у юнацькому віці
- •5.3. Пам'ять, її види та їх взаємозв’язок
- •5.4. Мислення, форми та різновиди
- •5.5. Розвиток творчого мислення студентів у процесі навчально-наукової діяльності
- •5.6. Поняття про уяву, її основні види та процеси
- •Список літератури
- •Тема 6. Емоційно-вольова та мотиваційно-потребнісна сфера особистості. Проблема професійного вигорання викладача внз
- •Поняття про почуття та емоції
- •6.2. Форми переживання почуттів. Фізіологічні основи емоцій і почуттів
- •6.3. Воля як форма активності особистості
- •6.4. Мотиваційна сфера особистості
- •Список літератури
- •Тема 7. Психологічні основи спілкування. Педагогічне спілкування як творча діяльність
- •7.1. Характеристика спілкування як форми взаємодії
- •7.2. Вербальна і невербальна комунікація
- •7.3. Спілкування як міжособистісна взаємодія
- •7.4. Ролі й рольові очікування в процесах спілкування
- •7.5. Рольовий конфлікт
- •7.6. Соціально-психологічні механізми спілкування
- •7.7. Стилі педагогічного спілкування
- •Список літератури
- •Тема 8. Особистість і колектив. Типологія студентів і психологічні особливості формування студентського колективу
- •8.1. Поняття групи, колективу, юрби
- •8.2. Соціальна психологія, її роль у пошуку оптимальних шляхів і засобів впливу на поведінку як окремої особистості в складі групи і групи в цілому
- •8.3. Класифікація груп. Колектив як вища форма розвитку групи
- •8.4. Міжособистісні стосунки у педагогічному колективі. Багаторівнева структура міжособистісних стосунків у колективах освітніх систем
- •8.5. Диференціація в групах і колективах
- •8.6. Поняття соціометрії й референтометрії
- •8.7. Лідерство у малих групах
- •8.8. Згуртованість групи як цілісно-орієнтаційна єдність
- •8.9. Особливості статевої і вікової структури студентського колективу
- •Тема 9. Педагогічна творчість. Аналіз професійної діяльності викладача внз та проблема педагогічної майстерності
- •9.1. Творчість як невід’ємна частина діяльності викладача вищої школи
- •9.2. Специфіка педагогічної творчості викладача вищої школи
- •9.3. Засоби вирішення творчих завдань у процесі реалізації навчальних програм
- •9.4. Творчі здібності та творча мотивація як механізм творчої активності
- •9.5. Рівні розвитку творчої особистості та їх характеристики
- •9.6. Значення педагогічних навичок і умінь викладача у налагодженні контакту з аудиторією
- •9.7. Психологічні вимоги до особистості викладача внз
- •Тема 10. Управління у вищій школі. Психологічні основи управління науковим колективом
- •10.1. Поняття, функції та завдання управління у вищій школі
- •10.2. Стилі та методи управління колективом у вищій школі
- •10.3. Попередження та вирішення конфліктів у роботі з колективом
- •10.4. Методи підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу
- •10.5 Педагогічний контроль і оцінка як функція управління.
- •10.6 Наукова школа як зразок взаємодії вчених та їх учнів.
- •10.8. Взаємозв’язок науки і освіти.
- •Тема 1. Вступ до психології вищої школи
- •Тема 2. Психодіагностика у вищій школі
- •Тема 3. Психологія особистості та проблема формування творчої особистості у вищій школі
- •Тема 4. Індивідуально-психологічні особистості. Психологічні ознаки студентського віку
- •Тема 5. Пізнавальні процеси особистості та розвиток творчого мислення студентів
- •Тема 6. Емоційно-вольова та мотиваційно-потребісна сфера осоьистості. Проблема професійного вигорання викладача внз
- •Тема 7. Психологічні основи спілкування. Педагогічне спілкування як творча діяльність
- •Тема 8. Особистість і колектив. Типологія студентів і психологічні особливості формування студентського колективу
- •Тема 9. Педагогічна творчість. Аналіз професійної діяльності викладача в внз та проблема педагогічної майстрерності
- •Тема 10. Управління у вищій школі. Психологічні основи управління науковим колективом
- •Основна література
- •Додаткова література
7.6. Соціально-психологічні механізми спілкування
Спілкування породжує ряд унікальних соціально-психологічних механізмів, за допомогою яких формується соціальна психіка.
Зараження — це особливий спосіб дії, що певним чином об'єднує великі групи людей. Феномен зараження має різноманітні прояви, наприклад танців, спортивного азарту, ситуацій паніки, релігійного екстазу та ін.
Зараження здійснюється передачею психічного настрою, що володіє сильним емоційним зарядом, напруженням відчуттів і пристрастей.
Основа виникнення зараження — емоційна дія в умовах безпосереднього контакту.
Джерелом зараження є носій емоційного заряду — індуктор. Він передає цей заряд, який потім багато разів посилюється в каналах взаємодії. Виникає психічний фон зараження. Він знаходиться в прямій залежності від чисельності аудиторії і міри настановного напруження індуктора. Оскільки це емоційний стан виникає в масі, діє механізм багатократного взаємного посилення емоційних дій людей, що спілкуються. Індивід тут не випробовує організованого навмисного тиску, але просто несвідомо засвоює зразки чиєїсь поведінки, лише підкоряючись йому.
Ефект має місце насамперед в неорганізованій спільності, найчастіше в натовпі, який сама по собі є своєрідним прискорювачем, ніби «розганяючи» певний емоційний стан
Функції зараження: посилення групової згуртованості, якщо така згуртованість вже є, і компенсація недостатньої згуртованості.
Навіювання - це цілеспрямована, неаргументована дія однієї людини на іншу або на групу. При навіюванні інформація сприймається некритично. Вважаається, що людина, що приймає інформацію через механізм навіювання, не здатна на її критичну оцінку.
Навіювання — це соціально-психологічний механізм спілкування, орієнтований на формування загального психічного стану і спонук до індивідуальних або масових дій. Як активна і персоніфікована дія одного суб'єкта на інший, навіювання здійснюється в основному вербальними діями. Воно адресоване не логічному мисленню, а емоційній готовності людини отримати установку до дії. Найбільш ефективне навіювання діє на людей, для яких характерне домінування ситуативного психічного настрою, а також стан невпевненості в собі.
До основних умов ефективності навіювання відносять:
авторитетність джерел інформації;
довіра до нього;
відсутність опору до вселяючої дії.
Помічено, що найлегше піддаються навіюванню діти, а також люди стомлені, ослаблені фізично. Особливо велике значення має «ефект довіри» до джерела інформації. Авторитет навіювача виконує функцію так званої непрямої аргументації, свого роду компенсатора відсутньої прямої аргументації, що є специфічною рисою навіювання.
Переконання — це соціально-психологічний механізм спілкування, процес і результат програмно-цільової дії. Під час переконання деяка інформація перетворюється на систему установок і принципів особи. Переконання досягається соціально-психологічною дією на особу. Умовою переконливої дії є зацікавленість людини, якій адресована дія. Зацікавленість — це прагнення отримати певну інформацію і потребу осмислити що-небудь.
Переконання як процес передбачає дію і на раціональну, і на емоційну сфери особи. Це активна взаємодія, що переростає в дискусію. Умови ефективності переконуючої дії:
зміст і форма переконання відповідають рівню вікового розвитку особи;
переконання будується з урахуванням індивідуальних особливостей адресата;
переконання є послідовним і доказовим;
переконання містить як узагальнювальні положення (принципи і правила), так і конкретні факти або приклади;
переконання спирається на розум того, що переконується, його досвід і знання;
переконуючий сам глибоко вірить у те, в чому переконує.
Наслідування — це соціально-психологічний механізм спілкування, що забезпечує відтворення однією людиною певних зразків поведінки (манер, дій, вчинків), яка має деяке емоційне забарвлення.
Наслідування є як окремим випадком загальнішого «світового закону повторення». У тваринному світі цей закон реалізується через спадковість, у людському суспільстві — через наслідування. Воно є джерелом прогресу: періодично в суспільстві здійснюються винаходи, які наслідують маси.
Розрізняють декілька видів наслідування:
логічне і нелогічне;
внутрішнє і зовнішнє;
наслідування-мода і наслідування-звичай.
Сформульовані деякі закони наслідування. Зокрема:
наслідування йде від внутрішнього до зовнішнього, тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні;
нижчі за соціальними сходами наслідують вищих.
Установлено три способи наслідування:
коли за допомогою спостереження моделі виникають нові реакції;
коли спостереження за нагородженням або покаранням моделі підсилює або ослабляє стримувану поведінку.