7.3. Спілкування як міжособистісна взаємодія

Міжособистісна взаємодія є послідовністю розгорнутих в часі реакцій людей на дії один одного: вчинок індивіда А., що змінює поведінку Б., викликає з його боку у відповідь реакції, які, у свою чергу, впливають на поведінку А.

Комунікативний процес народжується на основі деякої спільної діяльності, отже, обмін знаннями та ідеями з приводу цієї діяльності неминуче передбачає, що досягнуте взаєморозуміння реалізується в нових спільних спробах розвинути далі діяльність, організувати її.

Участь одночасно багато людей у цій діяльності означає, що кожен повинен внести до неї свій вклад. Саме це і дозволяє пояснювати взаємодію як організацію спільної діяльності. В ході спільної діяльності для її учасників важливо не лише обмінятися інформацією, але й організувати обмін діями, тобто спланувати загальну діяльність. При цьому можлива така регуляція дій одного індивіда планами, дозрілими в голові іншого, яка і робить діяльність дійсно спільною. У соціальній психології існує декілька підходів до розуміння структури взаємодії. Один із них належить теорії Парсонса, за якою в основі соціальної діяльності покладені міжособистісні взаємодії, і на них будується людська діяльність в її широкому прояві, тобто людська діяльність є результатом одиничних дій. Одиничне є деяким елементарним актом, із сукупності яких згодом і складаються системи дій.

Кожен акт є набором таких елементів:

• діяч;

• інша людина — той, на кого спрямована дія;

• відповідна реакція іншого на дії діяча;

• мотивація діяча, що полягає в прагненні реалізувати свої установки або задовольнити свої потреби;

• система орієнтації і очікувань діяча стосовно іншої людини;

• норми, за якими організовується взаємодія;

• цінності, які приймає кожен учасник;

• ситуація, в якій здійснюється дія.

Цікаву спробу побудувати структуру інтерактивної взаємодії зробив польський соціолог Ян Щепаньський. Він ввів поняття соціального зв'язку для опису соціальної дії суб'єктів, що спілкуються. Соціальний зв'язок є послідовним здійсненням:

• просторового контакту;

• психічного контакту, який потрібно розуміти як взаємну зацікавленість;

• соціального контакту, який потрібно розуміти як спільну діяльність;

• взаємодії, який потрібно розуміти як систематичне, постійне здійснення дій, що викликають відповідну реакцію партнера;

• соціальних стосунків.

Ще один, винятково оригінальний, підхід до структурного опису інтерактивної взаємодії зробив Ерік Берн у своїй концепції трансактного аналізу. Тут дії учасників спілкування регулюються коректуванням їх позицій у контексті певних ситуацій і стилю взаємодії.

З точки зору Е. Берна, кожен учасник взаємодії знаходиться в одній з трьох позицій, які умовно позначаються як «Дитина», «Батько» і «Дорослий». Ці позиції не обов'язково мають бути пов'язані з відповідною соціальною роллю. Це всього лише психологічний опис певної стратегії в поведінці: позиція «Дитина» - «Хочу!», позиція «Батька» — «Треба!», позиція «Дорослого» — інтеграція «Хочу» і «Треба», компроміс між ними. Взаємодія ефективна тоді, коли трансакції носять паралельний характер, тобто збігаються за позиціями («Дитина» — «Дитина», «Батько» — «Батько», «Дорослий», — «Дорослий»). Взаємодія виявляється неефективною або неможливою, коли трансакції носять пересічний характер - будь-яка двовимірна комбінація з трьох позицій.

Аналогічний підхід запропонований П.Н. Йоржистим, який, позначаючи позиції, говорить про три можливості:

• прибудова зверху;

• прибудова знизу;

• прибудова на рівних.