6.2. Форми переживання почуттів. Фізіологічні основи емоцій і почуттів

Афект — це сильне й відносно короткочасне емоційне переживання людини, що виникає раптово й супроводжується різкими руховими змінами та змінами стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо. Для афектів характерним є нестримний вияв їх, на який вказує побутове вживання висловів на зразок "спалахнув від гніву", "завмер від переляку" тощо.

В основі афективних реакцій лежить передусім безумовно-реф­лекторний механізм, що значною мірою звільняється з-під контролю кори головного мозку. Афективний стан пов'язаний з послабленням кіркового гальмування. Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Інколи афект (скажімо, спалах гніву) виникає як розв'язання міжособистісного конфлікту. Іноді афект (жах, лють) є реакцією на загрозу власному життю чи життю близьких людей. Афект раптово і сильно починається, коли люди­на несподівано одержує якусь дуже важливу для неї звістку.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її психічне життя і часто-густо залишають по собі тривалий слід. Для афективних станів характерним є "звуження свідо­мості", яке виявляється в нерозсудливих вчинках. Людина може, проте, навчитися регулювати свої афективні реакції за допомогою другої сигнальної системи, у процесі роботи над собою. Важливу роль в оволодінні афектами відіграє контроль за їх руховим виявом.

Стрес — це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності як у повсякденному житті, так і в особливо склад­них ситуаціях. У разі великого навантаження людина проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "друге дихання" і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Така трифазна реакція є загальним законом. Це адаптаційний синдром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним ви­раженням загальної мобілізації захисних сил організму. Але жоден організм не може перебувати в стані реакції тривоги нескінченно. За тривалого впливу будь-якого агента, здатного викликати таку ре­акцію, настає стадія адаптації. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісний із життям, то людина або тварина впро­довж перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. Якщо ж організм здатний вижити, за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності.

Прояви другої фази не збігаються з виявами реакції тривоги, а іноді й цілком протилежні їм. Наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми. За ще тривалішого впливу така набута адаптація знову втрачається і настає третя фаза — стадія виснаження, яка, в разі якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба мо­же викликати стрес, стрес — хворобу. Позаяк кожний агент, що ви­магає адаптації, викликає стрес, то й будь-яка хвороба пов'язана з певними виявами стресу, адже хвороби викликаються тими чи іншими адаптаційними реакціями. Тяжке емоційне потрясіння призводить до захворювань через стресову дію. В цьому разі причи­ною захворювання є надмірні або неадекватні адаптивні реакції.

Настрої — це загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Він є похідним від тих емоцій, які переживає людина. Настрій часто виникає як відгомін сильної емоції, пережитої людиною. Перевага певної емоції надає настроєві відповідного забарвлення. Настрій буває радісним, сум­ним, бадьорим, пригніченим, досадним, спокійним тощо. Як і всі емоції, настрої характеризуються полярністю. Характер і стійкість настрою залежать від життєвих обставин, які його породжують, і від індивідуальних особливостей людини. Тимчасові настрої зумовлю­ються тими враженнями, які людина дістає в конкретний момент, спогадами про ті чи інші події минулого. Стійкіші настрої породжу­ються усвідомленням людиною перебігу її діяльності, результатів, успіхів. Чіткість життєвих перспектив, упевненість у їх реальності допомагають долати тимчасові негативні настрої, що зумовлюються ти­ми чи іншими життєвими невдачами.

Пристрасті — це стійкі й тривалі почуття, пов'язані зі стійким прагненням людини до певного об'єкта. У формі пристрасті часто виявляється любов людини до інших людей, до науки, мистецтва, спорту, іншої діяльності.

Пристрасть має двоїсту природу: людина, по-перше, страждає, виступає як пасивна істота, а по-друге, вона є і активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Це по­чуття завжди виявляється по-різному, залежно від наявності чи відсутності перешкод для його задоволення. Найсильніші прист­расті людини проявляються бурхливо тоді, коли натрапляють на численні перешкоди, а за сприятливих обставин вони, зберігаючи свою силу, втрачають безладність і руйнівність. Пристрасть є складною емоційною властивістю людини, тісно поєднаною з її пізнавальними та вольовими якостями.

Усі емоції — радість, любов, тривога, страх, сум, сором тощо — завжди виникають під впливом дії на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їх реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних рухів тощо виникають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Складніші переживання людини пов'язані з утворенням систем тимчасових нервових зв'язків, з виробленням, підтримкою і зміною динамічних стереотипів. Динамічний стереотип складається під впливом реальних взаємозв'язків організму із середовищем. Не тільки встановлення, а й більш чи менш тривале підтримування динамічного стереотипу є нервою працею, що залежить від складності самого стереотипу та індивідуальних особливостей нервової системи людини. Утворення, підтримка і порушення динамічного стереотипу не проходять непомітно для людини, вони переживаються нею.

Різноманітні зовнішні вияви почуттів можна умовно поділити на виразні, або експресивні, рухи і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні (від лат. viscera — нутрощі). І ті, й інші за походженням бувають природженими, безумовними і надбаними, умовними.

Емоції мають свої біохімічні основи. Проведені експерименти з психоактивними фармакологічними препаратами (фенамін, адре­налін та ін.) показали, що ці препарати по-різному впливають на гіпоталамус і, змінюючи його динамічну рівновагу з вегетативною нервовою системою, зумовлюють у людини різні емоційні стани (піднесення, занепокоєння, депресію, тугу тощо).