Тема 6. Емоційно-вольова та мотиваційно-потребнісна сфера особистості. Проблема професійного вигорання викладача внз

6.1. Поняття про почуття та емоції.

6.2. Форми переживання почуттів. Фізіологічні основи емоцій і почуттів.

6.3. Воля як форма активності особистості.

6.4. Мотиваційна сфера особистості.

6.5. Проблеми емоційного вигорання в професійній діяльності викладача

1. Поняття про почуття та емоції

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її пот­реб і мотивів.

Почуття виокремлюють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребово-мотиваційну зна­чущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подія­ми життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різ­них емоціях. Це зумовлене складністю явищ, багатоаспектністю їх зв'язків. Наприклад, почуття любові нерідко охоплює емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні й негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як амбівалентність.

Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття виявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення ок­ремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

Переживання почуття — це особливий психічний стан, за якого сприймання і розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відомого чи невідомого.

Емоції (від лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасово­го переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на нього. Супроводжуючи практично будь-які вияви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психіч­ної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес передбачає три основні компоненти.

• Емоційне збудження — визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, якщо подія має значення для індивіда і конста­тується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивності перебігу психічних, мо­торних і вегетативних процесів. У окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитися.

• Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюють­ся як позитивні; негативна — коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна — до дій, спрямованих на усунення контакту з негативною подією.

• Ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберігаються орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично не­можливі. Емоції розрізняються за тривалістю: короткочасні емоційні стани і більш тривалі, стійкі настрої.

Позитивний і негативний характер емоцій. У багатьох працях із психології підкреслюється властива емоціям "полярність". Під позитивними чи негативними емоційними переживаннями в сучасній психології розуміють певне ставлення людини до дійсності, до нав­колишнього середовища, до результатів своєї діяльності. Це суб'єк­тивне, особистісне ставлення. Виникнення приємних чи неприєм­них переживань залежить не тільки від характеру зовнішніх впливів, а й від потреб конкретної людини, від її індивідуальних здібностей, інтересів, звичок, стану організму.

Дійовий характер емоцій. Важливою особливістю емоцій є безпосередній зв'язок їх з активізацією або послабленням життєдіяль­ності організму людини. Залежно від того, який взаємозв'язок тієї чи іншої емоції зі станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття, або "стенічні" й "астенічні". Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, наприклад, радість, упевненість, гнів; інші, нав­паки, зумовлюють пасивний стан, наприклад, невпевненість, туга тощо. Такі якісні особливості емоцій, як напруження і розрядка, збудження і заспокоєння, визнаються багатьма психоло­гами як ознаки дієвості емоцій. Ці ознаки доповнюють характерис­тику емоцій у зв'язку з активізацією чи послабленням життєдіяль­ності організму. Проте залишається невивченою ціла низка питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяльності. Зв'язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізують її або знижують активність, а й у тому, що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і перебіг емоційних процесів.

Ситуативний і узагальнювальній характер емоцій. Відмінність в емоційних переживаннях розглядається в психологічній літературі також на основі зв'язку їх з певним об'єктом. Це, по-перше, "без­предметні " емоції дифузного характеру, які не мають певної спря­мованості й переживаються як загальний стан. До них належать найбільш елементарні за своєю структурою переживання задоволен­ня і незадоволення, пов'язані з органічними відчуттями або розми­тим органічним самопочуттям людини, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можна віднести генералізовані переживання страху, бадьорості тощо.

По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні, емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення лю­дини до певного об'єкта або явища.

По-третє, вирізняють узагальнені почуття, які виражають загальне, більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виникають унаслідок узагальнення досвіду емоційних переживань і є вищими категоріями людських почуттів. Це стійкі моральні почуття любові до людини, почуття обов'язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов'язані з якоюсь однією ситуацією або одним об'єктом. Узагальнені почуття є основою суттєвих особливостей емоційної сфери особистості.

Емоції поділяються на прості, що є безпосереднім відображенням взаємовідношень людини з тими чи іншими об'єктами, і складні, в яких це відображення має опосередкований характер. За силою, характером вияву і стійкістю серед емоцій вирізняються афекти і настрої.

За змістом виділяють насамперед моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Деякі з них можуть набирати характеру пристрастей.

Прості емоції. Викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням його первинних пот­реб. Кольори, запахи, смаки тощо бувають приємні чи неприємні, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Емоції, безпосередньо пов'язані з відчуттями, називаються емоційним тоном відчуттів. Він виникає, зокрема, під час сприймання об'єктів, пов'язаних із задоволенням первинних потреб людини. Переживання задоволення і незадоволення, приємного й неприємного є основними якостями елементарних емоцій. Будучи полярними, вони проявляються у житті людини як єдність протилежностей. Емоційний тон відчуттів і сприймань відіграє важливу роль у діяльності людини. Він регулює її дії, спонукаючи шукати одні об'єкти й уникати, відмовлятися, захищатися від інших.

Складні емоції. У процесі життя і діяльності людини елементарні переживання її перетворюються на складні емоції, пов'язані з розумінням їх об'єктів, усвідомленням їх життєвого значення.

До складних емоцій належать інтерес, здивування, радість, страждання, горе, депресія, гнів, відраза, зневага, ворожість, страх, тривога, сором тощо. К. Ізард називає їх "фундаментальними емоціями", які мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх виявів.

За змістом виділяють насамперед моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Деякі з них можуть набирати характеру пристрастей.

Інтерес (як емоція) — форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості, усвідомлення нею мети діяльності; емоційний вияв пізнавальних потреб особистості.

Інтерес розглядається як одна з фундаментальних природних емоцій і вважається домінуючою серед усіх емоцій нормальної здорової людини. Вважається, що саме інтерес із пізнавальними структурами й орієнтаціями спрямовує пізнання і дії. Винятки виникають тоді, коли у свідомості домінують негативні емоції. З неврологічного погляду інтерес активізується наростання градієнта — збудження нейронів.

Депресія — це завжди складний комплекс емоцій, до якого поряд зі стражданням входять зміни в потребах. До того ж депресія може бути зумовлена численними нейрофізіологічними і біохімічними чинниками. Єдності в трактуванні терміна «депресія» немає.

Існує багато біхевіористських підходів до вивчення депресії. Хоча дехто наголошує на біологічних чинниках, більшість підкреслює роль навчання у виникненні емоції. Одні вчені вважають, що систематичні одні й ті самі впливи болю або погрози призводять до страху, страждання, депресії, інші прихильники біхевіоризму вважають, що депресивні індивіди втрачають певні види адаптивної поведінки у них посилюється поведінка уникання.

Сучасні психоаналітичні теорії поширюють поняття втрати на зниження самоповаги, впевненості в собі та втрату почуття гідності, які можуть бути причиною депресію.

У теорії диференційованих емоцій депресія розглядається як комплекс фундаментальних емоцій, що охоплюють емоцію страждання, різні комбінації гніву, відрази, зневаги. Ворожості, страху, провини, сором’язливості. Враховується також роль інших афективних факторів, таких як зниження сексуальної потреби, збільшення втоми, погіршення фізичного стану. Оскільки страждання — ключова емоція в депресії, є підстави ототожнити зміст цих двох термінів. Вивчення змісту страждань, суму й депресії показало значний їх збіг.

Гнів — емоційний стан, негативний за знаком, як правило, виявляється у формі афекту. На відміну від страждання гнів має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до мети. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста безпорадність. Якщо перешкоди незначні й невизначені, безпосередня реакція може в гніві не виражатися. Однак якщо певний бар’єр насправді заважає досягненню бажаної мети, гнів рано чи пізно обов’язково виникне. Інші причини гніву полягають в особистій образі.

Відраза — це реакція на щось суб’єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, зумовлений зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об’єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і установкам суб’єкта.

Зневага пов’язанна з почуттям переваги. Це основний афективний компонент забобонів і пересудів. Оскільки зневага — найбільш «холодна» з усіх трьох емоцій, пов’язаних з ворожістю, вона є ефективним компонентом «холоднокровних» руйнівних тенденцій.

Ворожість визначається як комбінація фундаментальних емоцій гніву, відрази, зневаги. Інколи, хоч і не завжди, вона включає образи чи думки про заподіяння шкоди об’єкту ворожості. Теорія диференційованих емоцій розрізняє ворожість (афективно-когнітивний), вияв афекту й агресивні акти. Агресія є словесною чи фізичною дією, спрямованою на заподіяння шкоди, втрат, збитків.

Страх — негативний емоційний стан, що виникає у разі одержання суб’єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх рано чи пізно переживають усі люди. Пов’язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найбільш небезпечною з усіх емоцій. При слабкій і середнім інтенсивності він часто взаємодіє з позитивними і негативними емоціями. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх є не тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінювати напрям думок і поведінку людини.

Причини страху можна поділити на 4 класи:

• зовнішні події та процеси;

• нахили, потяги й потреби;

• емоції;

• когнітивні процеси суб'єкта.

Відчуття страху може варіювати від неприємного передчуття до жаху. Під час страху людина відчуває невпевненість, незахищеність і загрозу. Значною мірою присутнє напруження середньої імпульсивності. Відчуття страху в дорослої людини істотно визначається тим, яким чином соціалізувався страх у дитинстві.

Сором — негативний стан, що проявляється в усвідомленні невідповідності суб'єктивних думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про поведінку, зовнішність.

Переживання сорому починається з раптового й інтенсивного, підсиленого усвідомлення свого "Я". Усвідомлення "Я" настільки домінує у свідомості, що когнітивні процеси різко гальмуються, збільшується кількість помилок. Сором так впливає на "Я", що "Я" стає маленьким, безпорадним і відчуває поразку і невдачу. Сором має дві функції, які визначають його роль в еволюції. Він підвищує чутливість індивіда до думок і почуттів інших і, таким чином, сприяє соціальній адаптації та соціальній відповідальності. Сором може відігравати значну роль у розвитку самоконтролю і самостійності. Для подолання сорому люди вдаються до захисних механізмів заперечування, придушення і самоствердження. Часто сором, що переживається, може призвести до страждань і депресії.