5.4. Мислення, форми та різновиди

Мислення – вищий пізнавальний процес, який є зародженням нового знання, активною формою творчого відображення і перетворення дійсності. Мислення породжує результат, якого ні у самій дійсності, ні у суб’єкта у даний момент часу не існує. На відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєво даного. На основі сенсорної інформації робляться певні теоретичні й практичні висновки. Властивості предметів і явищ, зв’язки між ними, відображаються у мисленні в узагальненій формі, у вигляді законів і сутностей. На практиці як окремий психічний процес не існує, але воно наявне у всіх інших пізнавальних процесах. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням, і ступінь його участі у цих процесах визначає рівень його розвитку.

Мислення – соціально обумовлений, нерозривно пов'язаний з мовленням психічний процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу й синтезу.

У структурі мислення можна виділити такі логічні операції.

1. Порівняння – зіставлення предметів і явищ, знаходження подібності та відмінності між ними. Результатом порівняння може стати класифікація.

2. Аналіз – розумовий розподіл предметів і явищ на частини або властивості з подальшим їх порівнянням.

3. Синтез – розумове об’єднання властивостей або частин у єдине ціле. Аналіз і синтез зазвичай здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності.

4. Абстрагування – виділення якоїсь сторони або аспекту явища, які в дійсності не існують як самостійні. Воно виконується на основі попереднього аналізу і синтезу. Результатом усіх цих операцій є формування понять.

5. Узагальнення – розумове об’єднання предметів та явищ за їх спільними та істотними ознаками.

6. Конкретизація – операція, зворотна узагальненню. Проявляється в тому, що із загального визначення – поняття – виводиться судження про приналежність одиничних предметів і явищ певному класу.

Форми мислення

1. Поняття – відображає суттєві властивості, зв’язки й відношення предметів або явищ навколишньої дійсності: конкретні (відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, зв’язками і відношеннями), абстрактні (відображають ті чи інші властивості об’єктів відокремлено від самих об’єктів), одиничні (відображають істотні властивості одиничних об’єктів), загальні (відображають істотні властивості класів об’єктів), родові (характеризуються більшим обсягом відображуваних у них об’єктів), видові (менші за обсягом стосовно родових), категорії (мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв’язки і відношення).

2. Судження – відображає зв’язки між предметами та явищами дійсності або їх властивостями й ознаками, ствердження або заперечення чого-небудь: поодинокі (належать лише до одного предмета), загальні (належать до всіх предметів даної групи, певного класу), часткові (належать уже не до всіх, а лише до деяких предметів), складні (складаються з кількох простих суджень), прості (складаються з одного судження), ствердні, заперечні (ствердження або заперечення наявності певних ознак і відношень), істинні (адекватно відображають зв’язки й відношення, що існують в об’єктивній дійсності), помилкові (неадекватно відображають зв’язки й відношення, що існують в об’єктивній дійсності).

3. Умовивід – на основі декількох суджень робиться певний висновок: індукція (вивід часткового судження із загального), дедукція (вивід загального судження із часткових), аналогія (ґрунтується на схожості деяких ознак певних об’єктів з іншими).

Види мислення

1. Наочно-дійове – практична перетворювальна діяльність, яку здійснює людина з реальними предметами. Виникає у перед дошкільному віці (до 3 років). Може бути більш розвиненою у дорослих – висококваліфікованих працівників.

2. Наочно-образне – переважають образи, більш чи менш узагальнені уявлення про об’єкти та явища навколишньої дійсності. Виникають переважно у віці від 4 до 7 років. У дорослих такий вид мислення достатньо розвинений у тих, кому часто доводиться приймати рішення про предмети своєї діяльності, лише спостерігаючи за ними, але безпосередньо не торкаючись (поети, художники).

3. Теоретичне поділяється на: теоретичне понятійне (ним користується людина під час вирішення завдань, звертаючись до понять, виконуючи дії подумки, безпосередньо не маючи справи з досвідом, що отриманий за допомогою органів чуттів), характерне для наукових і теоретичних досліджень; теоретичне образне (матеріалом для вирішення завдань є образи, які безпосередньо відтворюються з пам’яті або творчо створюються), характерне для творчих працівників (література, мистецтво). У дійсності обидва види теоретичного мислення існують і доповнюють один одного, розкривають різні сторони буття. Розвиваються у шкільному віці спочатку в найпростіших формах. Оволодіння поняттями в ході засвоєння іноді сприяє розвитку абстрактного мислення. Теоретичне мислення, виходячи за межі чуттєвого пізнання, ніколи повністю не відривається від відчуттів і сприймань. Розвиток теоретичного мислення зовсім не означає, що наочно-дійове і наочно-образне мислення перестають розвиватися, вони продовжують удосконалюватися під впливом і разом із розвитком теоретичного мислення.

До індивідуальних особливостей мислення належать:

• Самостійність – вміння бачити та поставити нове питання, нову проблему, а потім вирішити їх своїми способами. Творчий характер мислення виражається саме в самостійності.

• Гнучкість - вміння змінювати намічений спочатку шлях вирішення, якщо він не задовольняє ті умови проблеми, які не вдалося врахувати з самого початку.

• Швидкість – потрібна тоді, коли необхідно приймати рішення в короткий термін.

• Критичність – об’єктивна оцінка інших і себе.

• Глибина – здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєве.

• Допитливість – потреба завжди шукати найкраще вирішення.

Типи мислення

Критичне мислення спрямоване на виявлення недоліків у судженнях інших людей.

Творче мислення пов’язане з відкриттям принципово нових знань, генерацією власних оригінальних ідей, а не оцінювання чужих думок.

Дивергентне продуктивне мислення служить засобом породження оригінальних, творчих ідей. Воно допускає існування декількох правильних відповідей на одне і те саме питання. Для оцінки рівня творчості використовують спеціальні тести (наприклад, тест Торенса).

Конвергентне продуктивне мислення пов’язане з вирішенням завдань, що мають єдину правильну відповідь. Для оцінки рівня інтелекту зазвичай застосовують тести інтелекту. В сучасній психології їх розроблено досить багато і вони призначені для різного віку: від 2-3 до 60-65 років (тест Стенфорд-Біне, тест Векслера). Коефіцієнт інтелекту – кількісний показник його розвитку.