5.3. Пам'ять, її види та їх взаємозв’язок

Пам'ять – це форма психічного відображення, яка полягає у закріпленні, збереженні та подальшому відтворенні минулого досвіду.

Без пам’яті неможливе функціонування ні особистості, ні суспільства. Пам'ять є основою психічного життя особистості, базою для перебігу психічних процесів. Пам'ять лежить в основі знань, умінь і навичок людини; багатство її діяльності значною мірою залежить від багатства пам’яті. Людина, позбавлена пам’яті, залишалася б «вічно у стані новонародженого» (І. М. Сєченов). Пам'ять виконує важливі функції у житті й діяльності людини, забезпечує єдність і цілісність людської особистості.

Успішність пам’яті залежить від ступеня завершення дій запам’ятовування, інтересів і нахилів особистості, ставлення її до тієї чи іншої діяльності, емоційного настрою, вольових зусиль. Пам'ять забезпечується розумовими діями. Ті дії, які людина використовує при запам’ятовуванні, збереженні, відтворенні інформації, називають мнемічними діями.

Пам'ять поєднує в собі змістову (те, що запам’ятовується), операційну (як потрібно запам’ятовувати) та мотиваційну (навіщо потрібно запам’ятовувати) сторони.

Види пам’яті

За характером психічної активності розрізняють:

- образну пам'ять (зорова, слухова, дотикова, нюхова, смакова) – це пам'ять на уявлення, на картини природи й життя, а також на звуки, запахи, смаки. Зорова і слухова пам’ять зазвичай добре розвинені й відіграють провідну роль у життєвому орієнтуванні людей. Нюхова, смакова пам'ять – професійні види, що розвиваються в умовах специфічної діяльності. Особливо образна пам'ять розвинена у людей художніх професій;

- словесно-логічну пам’ять, змістом якої є наша думка. Думки не існують без мови, звідси така назва цього виду пам’яті. Головна роль у ній належить другій сигнальній системі. Це специфічна людська пам'ять, на відміну від інших, які в найпростіших формах властиві тваринам. Спираючись на розвиток інших видів пам’яті, словесно-логічна стає провідною стосовно них, від її розвитку залежить розвиток усіх інших;

- емоційну – пам'ять на почуття. Має велике значення у житті людини. Пережиті й збережені в пам’яті почуття виступають у ролі сигналів, які спонукають до дій або утримують від них. Здатність співчувати базується на емоційній пам’яті;

- рухову пам'ять – запам’ятовування, збереження і відтворення різних рухів і їх систем. Вона є основою для формування різноманітних практичних і трудових навичок (ходіння, письма тощо). Без рухової пам’яті ми б кожного разу заново навчалися б здійснювати дії. Ознака розвиненої рухової пам’яті – вправність, спритність, у праці – «золоті руки».

За характером мети діяльності існує:

- мимовільна пам'ять – запам’ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам’ятати або пригадати;

- довільна пам'ять – скеровується метою. Запам’ятовування і відтворення виступають тут як спеціальні мнемічні дії.

Залежно від тривалості закріплення та збереження матеріалу є

- довгочасна пам'ять – довготривале збереження матеріалу, найчастіше після багаторазового повторення;

- короткочасна пам’ять – запам’ятовування на короткий час, інколи після одноразового дуже короткого сприймання;

- оперативна пам'ять – запам’ятовування, яке проявляється у процесі конкретної діяльності і включає елементи короткочасної та довгочасної пам’яті.

Одним із процесів пам’яті є запам’ятовування – психічна діяльність, спрямована на закріплення нової інформації шляхом зв’язування її з уже набутими раніше знаннями. Фізіологічною основою запам’ятовування є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв’язки.

Короткочасне - запам’ятовування, яке характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним відтворенням і дуже коротким збереженням.

Довгочасне запам’ятовування допомагає у набутті та закріпленні знань, умінь і навичок, розрахованих на довготривале їх збереження.

Оперативне запам’ятовування характеризується утворенням оперативних одиниць, тобто певним чином організованих «шматків» для виконання даної діяльності.

Довільне – це запам’ятовування, у процесі якого ставиться мета щось запам’ятати.

Мимовільне - запам’ятовування, в якому відсутня спеціальна мета щось запам’ятати.

Смислове (логічне) запам’ятовування ґрунтується на логічних зв’язках, що відображають найбільш важливі і суттєві сторони та відношення об’єктів.

Механічне запам’ятовування базується на одиничних тимчасових зв’язках, що відображають переважно зовнішню сторону об’єкта.

Для поліпшення запам’ятовування використовують такі прийоми, як ритмізація (римування), асоціація, складання казок та легенд, спостереження.

Умови ефективного довільного запам’ятовування:

1. чітка постановка мети;

2. мотиви, що спонукають до запам’ятовування;

3. розуміння матеріалу;

4. використання логічних прийомів запам’ятовування (складання плану, порівняння, класифікація знань, систематизація, довільне відтворення, повторення, використання технічних засобів, наочності, використання вивченого матеріалу в діяльності).

Умови ефективного мимовільного запам’ятовування:

1) дійове ставлення до даного матеріалу;

2) якщо матеріал входить до змісту основної мети діяльності, він запам’ятовується краще, ніж у тому разі, коли він включається в умови досягнення цієї мети;

3) запам’ятовування є більш продуктивним, чим зацікавленіше людина ставиться до змісту виконаного завдання;

4) те, що має для людини особливо важливе значення;

5) те, що викликає інтерес, емоції у людини.

Виділяють три способи запам’ятовування матеріалу:

- частковий - найменш раціональний (відсутність орієнтації на загальний зміст цілого);

- цілісний – більш продуктивний (використовується загальний зміст матеріалу);

- комбінований – найбільш раціональний (спочатку осмислюється, усвідомлюється весь матеріал у цілому, в процесі чого виділяються й окремі його частини). Такий спосіб запам’ятовування відповідає особливостям структури мислительних дій, які включають мнемічні операції – орієнтування у матеріалі, групування його, встановлення внутрішньогрупових та міжгрупових відносин).

Одним із процесів пам’яті є відтворення – актуалізація, пожвавлення раніше утворених у мозку зв’язків. Виділяють такі його види:

- впізнання – відтворення певного об’єкта в умовах повторного його сприймання;

- згадування – відтворення відбувається без повторного сприймання того об’єкта, образ якого відтворюється;

- пригадування – згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов’язаних із переборенням певних труднощів;

- спогади - локалізовані в часі й просторі відтворення образів нашого минулого;

- мимовільне – не ставиться спеціальна мета, а тому і не застосовуються певні засоби, спрямовані на відтворення;

- довільне – є специфічною розумовою, а саме репродуктивною, дією як за своєю метою, так і за засобами досягнення мети.

Обсяг пам’яті для цілком нового матеріалу й матеріалу, який не має змісту (склади, числа, слова іноземної мови, терміни), відповідає магічному числу Міллера 7+(-)2. Число Міллера вказує на кількість одиниць інформації, яку людина звичайно утримує у пам’яті.

Точність – здатність без перекручення, тими самими словами відтворити інформацію.

Мобілізаційна готовність – вміння пригадувати необхідний матеріал у даний момент.

Упевненість у правильності відтворення – пов’язана з рівнем розвитку спостережливості, залежить від навіювання, установки на довге збереження.

Залежно від того, який матеріал, з якою метою запам’ятовує людина, у неї формується професійна пам'ять. Природа професійної пам’яті може бути пояснена багатими можливостями асоціацій, які з’являються в особистості, зайнятої певним видом діяльності.

Індивідуальні особливості пам’яті людини виявляються у різній швидкості запам’ятовування, міцності збереження, легкості відтворення. Вони можуть бути обумовлені вродженими особливостями вищої нервової діяльності й вихованням, у результаті чого формуються різні типи пам’яті. Людина з наочно-образним типом добре запам’ятовує наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя. При словесно-логічному типі пам’яті краще запам’ятовується словесний, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули тощо. При емоційному типі пам’яті насамперед зберігаються і відтворюються пережиті людиною почуття. Є люди, які мають феноменальну пам'ять. Така пам'ять характеризується виключно сильною образністю. Людина, наприклад, бачить відсутній предмет до дрібних деталей.

У студентів пам'ять розвивається в процесі їх навчальної діяльності. Студент повинен не тільки добре засвоїти і зберегти в пам’яті необхідні у майбутньому знання, а й бути завжди готовим до їх швидкого і точного відтворення в умовах професійної діяльності. Оперативність пам’яті спеціаліста повинна бути достатньо високою, особливо якщо його практична діяльність відрізняється динамічністю і різного роду ускладненнями. Розвитку пам’яті сприяють специфічні систематизовані засоби сприймання, що включають рими, мнемосхеми або системи зорових образів - мнемічні прийоми.

Рими і приказки: використання їх забезпечує дуже конкретні, а іноді необхідні для запам’ятовування ключові ознаки.

Акроніми: такі буквенні ключові ознаки (абревіатури) допомагають запам’ятати складний матеріал.

Укрупнення (блочна обробка) інформації: комбінування елементів інформації в усвідомлені мнемосхеми.

Систематизація зв’язків – найпростіша із мнемічних технік. Вона вимагає, щоб людина візуалізувала елемент інформації, що запам’ятовується, і сформувала міцну зорову асоціацію (зв’язок) між даним елементом та іншими.

Забування – процес, зворотний у запам’ятовуванні й полягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною, яка погіршує запам’ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як практична (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс – бажання пригадати, яке індикує гальмування. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об’єкти.

Швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утворюється інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Для покращання пам’яті потрібне тренування в точному запам’ятовуванні й відтворенні спочатку головного, а потім і деталей нової інформації. Розвитку пам’яті допомагають цілеспрямованість, звичка доводити почате до кінця, дисциплінованість і організованість у роботі. Необхідно враховувати, що професійна пам'ять поліпшується разом із всебічним розвитком особистості.