5.2. Відчуття і перцептивна діяльність у юнацькому віці

Протягом усього свого життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників на відповідні рецептори органів чуття.

Відчуття для людини мають дуже велике значення. Вони є первинною формою психічного зв’язку організму з навколишнім світом, важливим джерелом наших знань про зовнішній світ та внутрішній стан організму, початковою формою пізнавальної діяльності. Відчуття завжди забарвлені. Вони визначають самопочуття людини, емоційний тонус, забезпечують життєдіяльність організму.

Відчуття відіграють дві функції у життєдіяльності людини: інформаційну (відчуття є джерелом знань про навколишній світ) і регуляторну (відповідь на подразнення). Органи чуття – це єдині канали, через які зовнішній світ проникає у людську свідомість. Предмети і явища дійсності, які діють на органи чуття, називаються подразниками.

Для виникнення відчуттів необхідні такі чинники:

• фізичні властивості об’єктів матеріального світу (світло, звук, температура тощо), які називаються подразниками;

• вплив подразників на органи чуття, або подразнення;

• фізіологічний процес збудження, що виникає під впливом дії подразників на складні нервові механізми, які називаються аналізаторами.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає під час дії подразника на адекватний йому аналізатор. За І. П. Павловим, аналізатор має таку будову:

1. Периферичний відділ, або рецептор, який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії (світлової, теплової, звукової) у нервовий процес. Рецептори реагують на подразнення, що надходить із зовнішнього та внутрішнього середовища (організму). У нормальних умовах подразниками є тепло, холод, звук, смак.

2. Провідниковий відділ проводить нервове збудження від рецепторів до центру головного мозку. Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який нервовими шляхами передається до кіркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по відцентровому нерву.

3. Центральний, або корковий, відділ, де відбувається перероблення нервових імпульсів, що надходять з периферичних відділів. Це спеціалізовані ділянки кори великих півкуль головного мозку. Саме тут і виникають відчуття.

Якщо хоч одна з цих частин буде порушена, відчуття не відбудеться.

Оскільки кожен аналізатор має своє представництво в центральному відділі, то вся кора великих півкуль головного мозку є взаємозв’язаною системою коркових відділів аналізаторів. Відчуття є результатом діяльності одного якого-небудь аналізатора.

Здатність мати відчуття в елементарних проявах вроджена і є безумовною – рефлекторною. Новонароджена дитина реагує на зорові, звукові, деякі інші подразники, але все багатство людських відчуттів є результатом розвитку і виховання.

Залежно від розміщення рецептора розрізняють три види відчуттів. Екстероцептивні відчуття відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу (рецептори розміщені на поверхні тіла – зорові, слухові, дотикові, нюхові). Інтероцептивні відчуття відображають стан внутрішніх органів (рецептори розміщені у внутрішніх органах і тканинах тіла - органічні). Пропріоцептивні відчуття дають інформацію про рух і положення тіла у просторі (рецептори розміщені у м’язах і суглобах – кінестетичні).

За наявністю або відсутністю безпосереднього контакту рецептора з подразником екстероцептивні відчуття поділяються на дистантні та контактні. Дистантні відчуття виникають у випадках, коли рецептори реагують на подразнення, які надходять від віддалених об’єктів (зорові, слухові, нюхові). Контактні відчуття виникають, якщо рецептори передають подразнення при безпосередньому контакті з об’єктами, які впливають на них (кінестетичні, дотикові, смакові).

Ці 5 видів відчуттів виділив ще Аристотель. У дійсності видів відчуттів більше. До складу дотикових поряд із тактильним (доторкання) входять температурні відчуття. Проміжне положення між тактильними і слуховими мають вібраційні відчуття. Больові відчуття є спільними для різних аналізаторів. Названі відчуття відносять до зовнішньо-внутрішніх, що відповідає даним сучасної науки.

Основні властивості відчуттів:

1. якість;

2. інтенсивність;

3. тривалість;

4. сила;

5. просторова локалізація.

Якість – особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.

Інтенсивність – кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово- часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному вираженні (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування.

Тривалість – часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму. Під час дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових – 150, больових – 370 мілісекунд. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними й еферентними шляхами.

Результати досліджень показали, що тривалість дії подразника і тривалість відчуття неоднакові. Свідченням цього є явище післядії в аналізаторі. І. Павлов вважав, що причиною сенсорної післядії є інертність нервових процесів. Так, зорове відчуття не зникає відразу після припинення дії світлового подразника. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу, який може бути позитивним і негативним. Позитивний послідовний образ за кольором і світлістю відповідає подразнику, що діє. На його збереженні протягом певного короткого проміжку часу ґрунтується принцип кінематографа і телебачення. З часом позитивний послідовний образ замінюється негативним. При кольорових подразниках негативний послідовний образ формується шляхом переходу основного кольору в додатковий.

Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місця перебування подразника. При цьому аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. Світло, звук зіставляються з їх джерелом. Контрактні відчуття (смакові, температурні, тактильні) співвідносяться з місцем дії подразника на тілі, причому на різних ділянках тіла точність локалізації дії подразника неоднакова.

Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили – нижнього абсолютного порога чутливості.

Нижній абсолютній поріг чутливості – мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Між чутливістю і величиною нижнього порога існує обернена залежність: чим нижчий поріг, тимвищою є чутливість аналізатора.

Загальні закономірності відчуттів

Пороги чутливості – це ті межі у силі подразнень, у яких можуть виникати відчуття. Вирізняють абсолютний (нижній і верхній) та відносний пороги чутливості.

Нижнім абсолютним порогом чутливості називають подразнення мінімальної сили, яке, діючи на органи чуттів, здатне спричиняти відчуття.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразнення, при якій ще виникає подразнення.

Відносний поріг (поріг розрізнення) – мінімальна різниця у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну різницю інтенсивності відчуттів.

Адаптація – зміна чутливості аналізатора відповідно до сили подразника (пристосування до зовнішніх умов). Фізіологічна адаптація організму людини може бути негативною (повне зникнення відчуттів у процесі довготривалої дії подразника) і позитивною (підвищення чутливості при дії сильного подразника). Соціально-психологічна адаптація відбувається при включенні особистості у нову соціальну групу. Професійна адаптація проходить при залученні людини до нових видів діяльності.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої (на виставках звучить тиха музика для підсилення впливу творів образотворчого мистецтва).

Сенсибілізація – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також системних вправ. Лурія виділяє дві сторони підвищення чутливості за типом сенсибілізації: перша залежить від стійкості змін і носить довготривалий сталий характер; друга залежить від екстрених впливів на суб’єкт (фізіологічних і психологічних) і носить тимчасовий характер. Зміна чутливості пов’язана з віком суб’єкта – гострота наростає, досягаючи максимуму до 20-30 років, потім поступово знижується.

Сенсибілізація органів чуттів можлива не тільки шляхом застосування побічних подразників, а й шляхом вправ. Можливості тренування органів чуттів великі. Можна виділити дві сфери, що визначають підвищення чутливості органів чуттів:

1. Сенсибілізація, до якої стихійно приводить необхідність компенсації сенсорних дефектів (органи чуттів, що збереглися, беруть на себе функції втрачених). Це прояв єдності психіки (історія сліпоглухонімої О.Скороходової).

2. Сенсибілізація, викликана діяльністю, спецефічними вимогами професії суб’єкта (художники, дегустатори, льотчики).

Синестезія – поява відчуттів, не характерних для тих аналізаторів, які подразнюються (подразнюється слуховий аналізатор – виникають зорові образи).

Контраст відчуттів – зміна інтенсивності і якості відчуття під впливом попереднього або сукупного подразника (наприклад, коли замерзли руки, холодна вода здається теплою).

Сприймання – психічний процес, що полягає у відображенні предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму у сукупності їх якостей при безпосередній дії подразника на відповідні органи чуття.

Сприймання є джерелом знань про навколишню дійсність і необхідною умовою орієнтування у навколишній дійсності. Ті дії, які спрямовані на глибше, повніше, точніше пізнання предметів і явищ, називаються перцептивними діями.

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку в цілому, встановлений І. П. Павловим «рефлекс на відношення»: при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними. Важливу функцію при цьому виконує друга сигнальна система дійсності.

Особливості сприймання

1. Предметність – виражається у співвіднесенні відомостей, одержуваних із зовнішнього світу, до цього світу. Без такого віднесення сприймання не може виконувати орієнтувальної і регулювальної функцій у практичній діяльності.

2. Цілісність – сприймання відображає завжди цілісний образ предмета, який складається на основі узагальнення знань про окремі властивості і якості предмета.

3. Структурність пов’язана із цілісністю. Сприймання не відповідає нашим миттєвим відчуттям і не є їх простою сумою. Ми сприймаємо абстраговану від цих відчуттів збагачену структуру, яка формується протягом деякого часу.

4. Константність – ми сприймаємо навколишні предмети як відносно сталі за формою, кольором і величиною.

5. Осмисленість – сприймання у людини тісно пов’язане з мисленням, розумінням сутності предмета. Усвідомлено сприймати предмет – це подумки назвати його, тобто віднести до групи, класу предметів, узагальнити його у слові.

6. Вибірковість – проявляється переважно у виділенні одних об’єктів порівняно з іншими.

7. Апперцепція – залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості.

Сприймання – активний процес, у ході якого людина виконує багато перцептивних дій, щоб сформувати адекватний образ предмета. Сприймання залежить не тільки від подразнення, а й від суб’єкта, що сприймає. Таким чином, сприймання – це процес, яким можна керувати, враховуючи вплив емоцій, установок, завдань, мотивів діяльності.

Види сприймання

Залежно від провідного аналізатора: зорові, слухові, дотикові, смакові тощо. Різні види сприймання рідко зустрічаються у чистому вигляді, зазвичай вони комбінуються, в результаті виникають складні види сприймання.

Залежно від форм існування матерії: простору (розрізняють сприймання величини, форми, об’єму, віддаленості предметів), часу (відображення довго тривалості й послідовності явищ і подій), руху (відображення напрямку і швидкості про існування предметів).

Залежно від мети і вольових зусиль: довільне (свідомо спрямовується і регулюється особистістю), мимовільне (виникає незалежно від свідомого наміру людини).

Залежно від конкретного змісту об’єктів розрізняють сприймання явищ природи, техніки, усної мови, наукової і художньої книги, картин, вистав, музики, кінофільмів тощо.

Сприймання людини людиною (рухів, дій, вчинків, діяльності, інтересів, почуттів, звичок, переконань, характеру, здібностей).

Спостереження – цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності. У спостереженні сприймання постає як самостійна діяльність, успіх якої залежить від чітко поставленої мети, попередньої підготовки, досвіду та знань. Багаторазові вправляння призводять до розвитку спостережливості – вміння помічати малопомітні, але характерні особливості предметів і явищ. Спостережливість необхідна у всіх сферах життєдіяльності людини.

Відчуття і перцептивна діяльність у юнацькому віці

Професійна підготовка спеціаліста пов’язана з удосконаленням його відчуттів та сприймань. Спрямованість їх розвитку у студентів повинна відповідати вимогам майбутньої професії. Можна виділити такі шляхи їх удосконалення:

1. поглиблення розуміння студентами значущості навчання у ВНЗ для своєї майбутньої професійної діяльності;

2. тренування органів чуттів у навчальних ситуаціях;

3. вирішення завдань, близьких до реальних умов майбутньої професійної діяльності;

4. покращання фізичного стану організму (фізкультура, спорт тощо), підтримка гарних гігієнічних умов у аудиторіях та ін.

Пізнавальні процеси розвиваються лише в активній і особистісно значущій діяльності. Роз’яснення значущості майбутньої професії, пов’язаних з нею обов’язків, практика виконання лабораторних і практичних робіт позитивно впливають на розвиток відчуттів і сприймань у юнацькому віці. Для збереження нормальних умов перцептивної діяльності в складних ситуаціях необхідна емоційно-вольова стійкість особистості, яку у студентів потрібно цілеспрямовано формувати. Підвищенню сенсорно-перцептивної культури в юнацькому віці повинне сприяти все облаштування їх життєдіяльності у ВНЗ (форма і вигляд наочності, підручників тощо).