4.2. Типи і фізіологічні основи темпераменту

Павлов пов’язав типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік — сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легкодумство у вчинках, неуважність.

Флегматик — сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка і рухи флегматика невиразні. Він повільний і розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Холерик — сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Меланхолік — слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови і швидка стомлюваність. Меланхоліку властиві висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Розвиваючи вчення І. Павлова, російський психолог Борис Теплов (1896—1965) виокремив такі вияви людських властивостей:

• сила (витривалість);

• динамічність (легкість інерції нервових процесів);

• рухомість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення);

• лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу).

Дослідження Б. Теплова і його співвітчизника Володимира Небиліцина (1930—1972) виявили, що сила, працездатність нервової системи людини мають не тільки позитивні, а й негативні моменти. Тому в людей слабкої нервової системи низька працездатність компенсується зростанням чутливості, що виявляється у точнішій і правильнішій реакції на зміни в навколишній дійсності. Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ні “добрих”, ні “поганих” темпераментів — існують різні способи поведінки і діяльності.

Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності й спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов´язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірним терпінням, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терплячий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка своїх здібностей більш реальна, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерні неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терпеливість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться і діють пристрасно, захопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні й підозрілі. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов´язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров´ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання — глибокі й тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозрілий. Мова меланхоліка тиха, із задиханням, рухи скуті, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються.

Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:

• активність. Про неї роблять висновки з того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди;

• емоційність. Виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, з якою відбувається зміна одного емоційного стану на інший;

• особливості моторики. Виявляються у швидкості, різкості, амплітуді м´язового руху.

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди із сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м´язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Розглянуті вище теорії темпераментів неузгоджені між собою й відрізняються одна від однієї. Насамперед виникає запитання: із чим мають справу дослідники - з типами або типологічними групами? Далі, чи має значення кількість типів (груп) і їхній порядок? Ці питання мають важливе значення в розумінні природи й сутності темпераменту. Питання про кількість типів, виходячи з факторних теорій, не має значення й взагалі, як вважає А. Анастази, ці питання безглузді. Але за всієї безглуздості майже всі дослідники, починаючи від Гіппократа, зводять кількість типів до кінцевого числа. Так, наприклад, послідовник Гіппократа Гален спочатку виділяє дев'ять типів темпераментів, але надалі віддає перевагу чотирьом типам і зберігає вірність типології Гіппократа.

Е. Кречмер виділяє чотири конституціональних типи (лептосоматик, пікнік, атлетик, диспластик), хоча в нього був ще один тип, названий невизначеним. Але в подальших дослідженнях Кречмер розглядає лише три типи. Аналогічний підхід в У. Шелдона. Виділивши чотири типи (вісцеротонік, соматотонік, цереребротонік, змішаний), Шелдон для розгляду залишає три.

І. П. Павлов спочатку виділяє три типи ВНД (збудливий, центральний, гальмовий). Виділивши в центральному типі дві модифікації, Павлов одержує чотири типи, які узгоджує зі стародавньою класифікацією. Чотири типи залишаються й у Г. Айзенка, що поклав в основу по два полярні фактори: екстраверсію - інтроверсію, стабільність - тривожність. Таку саму кількість виділяє К. Леонгард на основі клінічних досліджень акцентуйованих особистостей. П. В. Сімонов, використовуючи схему чотирьох мозкових структур, знаходить нове пояснення походження чотирьох класичних типів, виділених Гіппократом.

Накопичені факти показують, що в більшості теорій дослідники начебто прив'язані до кінцевого числа типів, що дорівнює чотирьом. Це не можна назвати випадковим збігом. Умова, що число типів повинне дорівнювати чотирьом, ніяким чином не випливає з жодного підходу, наведеного вище. Як справедливо відзначав В. Д. Небиліцин, стародавність наукової теорії ще не говорить про її правильність. Як бачимо, питання про кількість типів (чи груп?) до нинішнього часу в наведених вище теоріях ще не одержав задовільної відповіді, хоча для побудови наукової теорії темпераментів він має принципове значення.

Не менш заплутаним виявилося питання про порядок типів. Як відомо, Гіппократ розмістив виділені ним типи в лінійному порядку. Причому він вважав холериків і флегматиків протилежними типами, а сангвініків і меланхоліків позмістив між ними. Сангвініки йшли за холериками, а меланхоліки перед флегматиками.

У Кречмера також має місце лінійне розміщення в такому порядку: пікнік, лептосоматик, атлетик, диспластик і невизначений. У більш компактному розміщенні з урахуванням ознак, які нагадують психічні захворювання, Кречмер дотримується лінійного порядку типів, обмежуючи ряд трьома, але міняє їхній порядок. На одному краї перебуває циклотимік (пікнік), на протилежному – шизотомік (лемтосоматик), а між ними перебуває іксотимік (атлетик). Шелдон розміщає на одному боці стороні важкого й мішкуватого ендоморфа (вісцеротоніка), а на протилежному тендітного й тонкого ектоморфа (церебротоніка). Між ними знаходиться стрункий і міцний мезоморф (соматотонік). І. П. Павлов зберігає лінійне розташування типів нервової системи. Причому крайніми Павлов уважав сильний "невтримний" (холерик) і слабкий "гальмовий" (меланхолік) типи. Між ними знаходяться сильний урівноважений інертний (флегматик) і сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік) типи. Флегматик у цій схемі розташовується за холериком, а сангвінік перед меланхоліком.

Таблиця. Порядок типів темпераментів у лінійних схемах

Автор	Порядок типів
Гіппократ	холерик; сангвінік; меланхолік; флегматик
Кречмер	пікнік (сангвінік); атлетик (флегматик); лептосоматик (меланхолік)
Шелдон	висцеротонік (сангвінік); соматотонік (холерик); церебротонік (меланхолік)
Павлов	сильний, неврівноважений (холерик); сильний, урівноважений, інертний (флегматик); сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); слабкий (меланхолік)

На відміну від попередніх лінійних схем Г. Айзенк розмістив чотири типи темпераменту за цим самим “колом”. Просте порівняння різних схем дозволяє виявити неузгодженість між ними. Як бачимо з таблиці, схеми Кречмера й Шелдона неузгоджені зі схемою Гіппократа й між собою. Ці схеми, як говорилося вище, неодноразово критикувалися за їх непослідовність розподілу на типи. Крім того, неузгодженість із типами Гіппократа ще раз говорить про те, що конституціональні теорії не дають задовільного пояснення зв'язку будови тіла з темпераментом. Така сама неузгодженість спостерігається між схемами Гіппократа й Павлова.