Базовими проблемами психології особистості є:

• проблема структури особистості;

• проблема мотивації поведінки;

• проблема розвитку особистості;

• проблема психічного здоров'я й психопатології.

1. Проблема структури особистості тісно пов'язана з принципом системності, що передбачає дослідження об'єкта з погляду його ієрархічної будови й типів зв'язку між окремими рівнями. Існують два підходи до вирішення проблеми структури особистості. Перший (Г. Олпорт, Р. Кеттелл, Г. Айзенк) грунтується на теорії рис та ідеї факторної організації вторинних властивостей, другий (К. Юнг, К.А. Абульханова) реалізується через принцип, відповідно до якого вся розмаїтність проявів особистості може бути описана за допомогою категорії "тип особистості". Ці два підходи мають різні теоретичні підстави. Перший належить до апостеріорних теорій, логіка побудови яких базується на принципі "від часткового до загального", другий - до апріорних, що опирається на принцип "від загального до часткового".

2. Проблема мотивації поведінки особистості грунтується на принципі активності й пов'язана з вирішенням такого кола питань:

1) класифікації мотивів,

2) зміни мотиваційної системи,

3) виміру мотивів,

4) актуалізації мотивів,

5) динаміки мотиваційного процесу,

6) співвідношення мотиву й мети,

7) різноманітності впливу мотивації на поведінку.

Завдання класифікації мотивів формулюється на основі загальноприйнятого положення про полімотивованість людської поведінки, про наявність одночасно декількох мотивів, що спонукують індивіда до дії. У руслі цієї проблеми формулюються такі окремі завдання, як визначення критеріїв класифікації мотивів, виділення біогенних і соціогених потреб, вивчення принципів зв'язку різнорівневих мотивів (наприклад, принципу функціональної автономії мотивів за Г. Олпортом та ін.).

Проблема зміни мотивів містить у собі механізми утворення нових потреб шляхом мотиваційного опосередкування (В. Вілюнас), за допомогою механізму зрушення мотиву на мету (А.Н. Леонтьєв), ідентифікації й прийняття ролей.

Питання про вимір мотивів виникає у зв'язку з їх частим неусвідомленням і внаслідок цього неможливістю застосування традиційних тестів і опитувальників, саме тому обговорюється питання про використання проективних тестів і про їх психометричні характеристики.

3. Проблема розвитку особистості пов'язана з рядом методологічних принципів, у першу чергу із принципом детермінізму й розвитку. Джерелом розвитку особистості є умови її життя, соціально-історичний контекст. Як соціальна істота людина проходить окремі етапи соціалізації, або соціогенезу, привласнюючи собі й виконуючи певні соціальні ролі, встановлюючи власні орієнтири стосовно загальноприйнятих нормативів і стандартів. "Суспільство на кожному щаблі свого розвитку задає особистості, що розвивається, деякі загальні принципи сприйняття й інтерпретації світу, визначає значення тих або інших аспектів життя, формує спрямованість на певні цінності... а особистість, що розвивається, вже на ранніх етапах свого життєвого шляху - активний суб'єкт формування власних індивідуально-особистісних еквівалентів цих норм" (Л.І. Анциферова). Крім проходження етапів соціогенезу, індивід має можливість розвиватися як індивідуальність, визначаючи напрямок свого життєвого шляху. Життєвий шлях - розвиток людини як суб'єкта власної історії, у ході якого здійснюється регуляція життєвого процесу й формування стійкої й водночас пластичної структури особистості.

4. Проблема психічного здоров'я й психопатології стосується насамперед критеріїв здорової особистості. Так, згідно із З. Фрейдом, таким критерієм є вміння підтримувати задовільні міжособистісні стосунки; згідно з А. Маслоу, - рух від примітивних потреб до більш складних, зрілих, наприклад, само актуалізації; згідно з Е. Еріксоном, - уміння позитивним образом розв'язати основну проблему тієї стадії розвитку, на якій перебуває особистість.