ЗМІСТ

Тема 1. Вступ до психології та педагогіки вищої школи………3

Тема 2. Психодіагностика у вищій школі …………….……..…28

Тема 3. Психологія особистості та проблема формування творчої особистості у вищій школі ……………………….….…58

Тема 4. Індивідуально-психологічні ознаки особистості. Психологічні ознаки студентського віку………………………..97

Тема 5. Пізнавальні процеси особистості та розвиток творчого мислення студентів ………………………………..…143

Тема 6. Емоційно-вольова та мотиваційно-потребнісна

сфера особистості. Проблема професійного вигорання

викладача ВНЗ……………………………………………….….184

Тема 7. Психологічні основи спілкування. Педагогічне спілкування як творча діяльність……………………….………214

Тема 8. Особистість і колектив. Типологія студентів і

психо-логічні особливості формування студентського колективу ………………………………………………………...245

Тема 9. Педагогічна творчість. Аналіз професійної діяльності викладача в ВНЗ та проблема педагогічної майстерності……..........................................................................298

Тема 10. Управління у вищій школі. Психологічні основи управління науковим колективом……………………………....337

Запитання та завдання для самостійної роботи студентів………………………………………………………….370

Тема 1. Вступ до психології та педагогіки вищої школи

1.1. Предмет психології та педагогіки вищої школи.

1.2. Методологічні засади психологіїї та педагогіки вищої школи.

1.3. Структура та основні завдання курсу.

1.4. Короткий огляд історії розвитку вищої школи в Україні та за кордоном.

1.5. Сучасний стан і тенденції розвитку вищої школи.

1.6. Перспективи розвитку української вищої школи.

1. Предмет психології та педагогіки вищої школи

Психологія - це наука про закономірності розвитку та функціюнування психіки як особливої форми життєдіяльності. Об’єктом психологічної науки є соціальні суб’єкти, їх діяльність, зв’язки і стосунки. Психологія вищої школи вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та стосунків викладачів і студентів.

Із цих позицій предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії. Вона досліджує роль «особистісного чинника» під час впровадження інноваційних технологій навчання і виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Педагогіка —наука про педагогічні закономірності, сутність, принципи, методи і форми навчання, виховання, розвитку людини.

Педагогіка вищої школи — це галузь педагогічної науки, що вивчає педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу, навчання і виховання студентів, та формування спеціаліста вищої кваліфікації.

Предмет педагогіки вищої школи — це дослідження особливого виду педагогічної діяльності, спрямованої на навчання, виховання, розвиток та професійну підготовку студентів до певного виду діяльності й суспільного життя. Основними категоріями психології та педагогіки вищої школи є «розвиток», «навчання», «виховання», «професійна спрямованість», «професійна соціалізація», «професійна ідентичність», «навчальна професійна діяльність», «Я-концепція студента», «професійно-педагогічне спілкування», «студентська академічна група», «професіоналізм», «адаптація», «професійна готовність», «педагогічний процес», «освітній простір» та ін.

1.2. Методологічні засади психологіїї та педагогіки вищої школи

На сучасному мультіпарадигмальному етапі розвитку науки проблему розвитку особистості у вищій школі доцільно досліджувати з позицій системного підходу. Системний підхід, основні принципи якого складалися вже в загальній теорії пізнання починаючи з часів Платона, Аристотеля, Ч. Дарвіна, Г. Гегеля, І. Канта, Д. І. Менделєєва, І. Пригожина, Л. Берталанфі та ін., у вітчизняній психології та педагогіки є визнаною методологічною платформою, на базі якої здійснюється значна кількість різнопланових досліджень. Системний підхід передбачає аналіз психічних процесів тільки в системі взаємозв’язку всіх елементів, які набувають нових рис, що задаються її цілісністю.

Основи вітчизняної традиції здійснення системних досліджень були закладені в роботах Б. Ф. Ломова, котрий сформулював загальні принципи системного розгляду психічних явищ (різноплановість, багатомірність, багаторівневість та ієрархічність, множинність відносин), принципи системної детермінації й розвитку й загальні вимоги системного аналізу психічних явищ. Найважливішою ж ідеєю стало уявлення про єдність психічного відображення й діяльності суб'єкта, котрий видозмінює саму дійсність, і про дію принципу детермінізму, котрий висуває на перший план активну роль внутрішніх умов і «необхідність саморуху» психічного.

Трактуючи системний підхід як психічне «у тій множині зовнішніх і внутрішніх відносин, у яких воно існує як ціле» (див., наприклад, монографію «Методологічні й теоретичні проблеми психології»), Б. Ф. Ломов намітив шляхи реалізації системного підходу в психології:

1. розгляд явища в декількох аспектах (мікро– і макроаналіз, визначення його специфіки як одиниці системи і як частини родово-видової макроструктури);

2. розгляд психічних явищ як багатомірних;

3. представлення системи психічних явищ як багаторівневої та ієрархічної, де співпідпорядкованість і автономія рівнів — найважливіші умови саморегуляції системи;

4. множинність і різнопорядковість властивостей особистості, обумовлених множинністю відносин, у яких вона існує, і різницею психологічних законів (у тому числі й тих, що входять у сферу компетенції інших наук;

5. розуміння принципу детермінізму як відносної категорії, що може бути обумовлена різними факторами (біологічними, соціальними, виступаючи й у каузальному зв'язку, і некаузальному);

6. єдність системного підходу з принципом розвитку, під яким розуміється вирішення протиріч між зовнішнім і внутрішнім, між причинами й умовами, між системами й підсистемами, між рівнями й т.д.

З позицій системного підходу психологічні аспекти життєдіяльності і життєтворчості особистості розглядаються сучасною психологією в різних напрямках, але в їх основі лежить погляд на особистість як відносно сталу систему ставлень людини до навколишньої реальності й форм саморегуляції, вивчаються закономірності формування і розвитку особистості, процеси її самовизначення, життєвий шлях, стратегії і варіанти життя, одстоюється ідея єдності, цілісності життєвого шляху.