Теорія абсолютних переваг
Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт, який піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом.
Він проголосив, що основою багатства націй і народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві товарів, у яких вони мають абсолютні переваги.
Сутність теорії торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють із меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), й імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам). Відповідно до поглядів А. Сміта:
урядам не слід втручатися у зовнішню торгівлю: вони повинні підтримувати режим відкритих ринків і свободи торгівлі;
нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші нації;
зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;
експорт є позитивним фактором для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
субсидії на експорт є податком на населення, призводять до підвищення внутрішніх цін, тому мають бути скасовані.
Позитивною стороною теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, а й на міжнародному рівні.
Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих, чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.
Теорія порівняльних переваг
Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Д. Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній із двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.
Сутність теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно низькими витратами, порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того чи є виробництво в одній із них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.
Теорія порівняльних переваг:
вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча й передбачалося, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді, визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках;
вона довела існування виграшу від спеціалізації від торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат;
вона дозволяє здійснювати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті.
Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому при застосуванні теорії порівняльних переваг для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:
* не враховує транспортних витрат;
* ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін і заробітної платні, інфляцію та міжнародний рух капіталу;
* виходить з існування одного фактора виробництва (праці);
ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності в наділеності країн факторами виробництва;
виходить із передумови повної зайнятості, тобто робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, більш продуктивній. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати, і таким чином, ігнорується закон зростаючих витрат;
не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги над іншою.
