Лекція 4. Основні теорії міжнародної торгівлі
Теорія меркантилізму
Теорія абсолютних переваг
Теорія порівняльних переваг
Теорія розміру країни
Теорія співвідношення факторів виробництва
Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
«Парадокс Леонтьева»
Теорія життєвого циклу товару
Теорія конкурентних переваг М. Портера
Теорія меркантилізму
Торгівля взагалі, а міжнародна торгівля зокрема, є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва в кожній країні. Міжнародна торгівля дає можливість широко розвивати виробництво таких видів продукції, для яких наявні найбільш сприятливі умови.
Сприятливі умови торгівлі й виробництва, безумовно, призводять до поширення міжнародної спеціалізації. Міжнародна спеціалізація, як і міжнародна торгівля, спираються на певні економічні погляди.
Першим описаним теоретичним поглядом була теорія меркантилізму. Історичні межі її дії XV - XVIII століття. Це - період розвитку та занепаду феодалізму. Основне завдання цієї теорії - обгрунтування необхідності зовнішньої торгівлі держави.
Меркантилісти дотримувалися тієї точки зору, що нація більше багатіє тоді, коли експортує більше, ніж імпортує. На їхню думку, надлишок зовнішньої торгівлі (різниця між експортом та імпортом) залишатиметься у країні у вигляді дорогоцінних металів (золота і срібла). Чим більше у країні буде цих товарів, тим багатшою й потужнішою вважатиметься держава.
Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського й іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці; їхня праця розглядалася як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у вигляді золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальної війни, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.
Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства, то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.
На практиці теорія меркантилізму пропонувала державним установам:
1. Постійно збільшувати експорт товарів і зменшувати імпорт.
2. Вводити обмеження на певну частку імпорту та стимулювати виробництво товарів на експорт.
3. Заборонити або обмежити експорт сировини та забезпечити її імпорт у митрополію.
4. Заборонити або обмежити торгівлю колоній з іншими країнами.
5. Забезпечити за митрополією виняткове право перепродажу будь-яких колоніальних товарів.
6. Економічними й політичними заходами гальмувати виробництво готових товарів у колоніях.
Такі практичні дії капіталістичних держав призвели до багатьох протиріч, але в цілому потрібно зазначити, що ця теорія була чіткою теорією міжнародної торгівлі, яка значно впливала на економічне зростання країни.
Недоліком теорії є те, що меркантилісти вважали збагачення країни можливим не тільки внаслідок перерозподілу існуючого багатства, а й за рахунок його нарощування через торгівлю.
Меркантилізм і державна політика.
З самого початку праці меркантилістів були не чисто науковими економічними дослідженнями, а мали вигляд трактатів порад для правителів. Тобто активна державна економічна політика була органічною частиною меркантилізму. Якщо правитель хотів аби його країна, і, відповідно, скарбниця, були повні золота та срібла він мав сприяти експорту, та обмежувати імпорт. Для обмеження імпорту меркантилісти пропонували введення високих мит на імпорт, перш за все предметів розкоші. Так само вони пропагували розвиток внутрішнього виробництва, знову ж таки в першу чергу предметів розкоші. Це мало як зменшити витрати на імпорт подібної продукції так і стати джерелом дорогоцінних металів завдяки експорту. В свій час меркантилізм зміг стати впливовою економічною теорією що дійсно впливала на політику багатьох європейських держав, перш за все Франції. В митній політиці завдяки меркантилізму вводилися високі ввізні і низькі вивізні мита. Надавалися пільги купцям, що здійснювали далекі подорожі, нерідко субсидувалися далекі заморські експедиції в пошуках ринків збуту або ж джерел дефіцитних східних товарів в обхід конкурентів. Для розвитку внутрішньго виробництва надавалися пільги певним галузям, нерідко відкривалися державні мануфактури та надавалися субсидії.
Наслідки політики меркантилізму були неоднорідними, якщо високі ввізні мита сприяли наповненню державної скарбниці і часом дійсно захищали внутрішнє виробництво, то державна підтримка і особливо державна організація виробництва зазвичай були неефективними. Створювалися мануфактури, що вимагали постійних пільг та субсидування. Зазвичай без державної підтримки або ж після смерті їх організатора вони досить швидко занепадали через збитковість.