Види міжнародної зустрічної торгівлі

1.Товарообмінні операції та компен­саційні угоди на безвалютній основі	1.1. Угоди з одноразовою поставкою. 1.2. Угоди з тривалими термінами виконання
2. Компенсаційні угоди на комерційній основі	2.1. Короткочасні компенсаційні угоди. 2.2. Зустрічні закупівлі. 2.3. Довгострокові авансові закупівлі
3. Компенсаційні угоди на основі домовленостей про виробниче співробітництво	3.1. Великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди із зворотною закупівлею товарів. 3.2. Угоди про розподіл продукції. 3.3. Угоди «розвиток—імпорт»
4. Кліринг

У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи:

• торгівля напряму

• торгівля через посередників.

Торгівля напряму - його переваги полягають у відсутності комісійних витрат на послуги посереднику, пришвидшування тор­говельного обігу та скорочення трансакційних видатків. Разом із тим, необхідними умовами успішної торгівлі напряму є ґрунтовне знання партнера, наявність комерційної кваліфікації та досвіду торговельної діяльності.

Торгівля через посередників значно підвищує оперативність збуту, прискорює обіг капіталу, оскільки посередники більш обізнані з ринковою кон’юнктурою, мають спеціальну фахову підготовку та розвинуту мережу інфраструктурних служб.

Серед численних посередників, які сьогодні є на світових товарних ринках, дедалі зростаючу роль відіграють інституційні посередники: міжнародні біржі, аукціони, ярмарки і виставки, тендери.

Якщо діяльність індивідуальних посередників (агентів, брокерів, маклерів, дистриб’юторів, фекторі та ін.) прозора і зрозуміла, то механізми взаємин суб’єктів торговельної угоди за посередництва інституційних агентів набагато складніші та потребують з боку студентів детальнішого вивчення. Зокрема, слід акцентувати увагу на характері угод, що укладаються, типах товарних груп, умовах поставок, формах розрахунків тощо.

За критерієм особливостей предмета торгівлі розрізняють такі форми торгівлі:

• сировинними товарами;

• промисловими товарами, машинами та обладнанням;

• продукцією інтелектуальної праці;

• послугами.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торговельно-економічних відносин з іншими країнами, а форми торгівлі за специфікою взаємодії торговельних партнерів — відображенням операційного аспекту міжнародної торгівлі.

Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об’єднуються у дві великі групи (рис.1).

Рис.2. Систематизація методів міжнародної торгівлі

Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші зовнішньоторговельні функції.

Торгівля напряму - його переваги полягають у відсутності комісійних витрат на послуги посереднику, пришвидшування тор­говельного обігу та скорочення трансакційних видатків. Разом із тим, необхідними умовами успішної торгівлі напряму є ґрунтовне знання партнера, наявність комерційної кваліфікації та досвіду торговельної діяльності.

Торгівля через посередників значно підвищує оперативність збуту, прискорює обіг капіталу, оскільки посередники більш обізнані з ринковою кон’юнктурою, мають спеціальну фахову підготовку та розвинуту мережу інфраструктурних служб.

Серед численних посередників, які сьогодні є на світових товарних ринках, дедалі зростаючу роль відіграють інституційні посередники: міжнародні біржі, аукціони, ярмарки і виставки, тендери.

Якщо діяльність індивідуальних посередників (агентів, брокерів, маклерів, дистриб’юторів, фекторі та ін.) прозора і зрозуміла, то механізми взаємин суб’єктів торговельної угоди за посередництва інституційних агентів набагато складніші та потребують з боку студентів детальнішого вивчення. Зокрема, слід акцентувати увагу на характері угод, що укладаються, типах товарних груп, умовах поставок, формах розрахунків тощо.

До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямий метод) входить:

• торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);

• торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки/ярмарки.