11. Речення і його ознаки. Аспекти вивчення речення (формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативний).

Речення – інтонаційно і граматично оформлена за законами певної мови предикативна синтаксична одиниця, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Це синтаксична організаційна єдність, яка характеризується семантичною та інтонаційною завершеністю. Будучи мінімальною одиницею мовлення становить граматичну організацію поєднання слів і слсп (всі дрібніші мовні одиниці – словосполучення, слова та їх компоненти – морфеми, склади, фонеми, звуки – лише у сукупності перетворюються на засоби комунікації).

Ознаки речення:

• комунікативність (протиставляється словосполученню);

• інтонаційна завершеність;

• семантична та граматична завершеність;

• предикативність;

• модальність.

АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ РЕЧЕННЯ

1. Формально-граматичний аспект (формально-синтаксичний). Один з основних аспектів вивчення речення, передбачає вивчення формальної будови. Аналіз на основі синтаксичних зв’язків й виділення компонентів речення (поділ на прості / складні, односкладні / двоскладні, поширені /непоширені).

2. Семантико-синтаксичний (2 пол. 20 ст). Первісно – як однаковий зміст можна передати різними висловлюваннями. Формально-синтаксична організація значною мірою окреслює організацію семантичну (симетрія): іменник – суб’єкт – підмет; дієслово – предикат – присудок. Елементарне з семантичного погляду речення позначає 1 ситуацію, чи подію. Його структура формується відповідними компонентами, які називають синтаксемами (предикатні (процес, дія, стан, якість, кількісні, локативні) + субстанціальні (суб’єкт, об’єкт, локатив, адресат, інструменталь тощо).

3. Комунікативний аспект вивчення речення. Вирізняється тим, що спрямований не у сферу мови, а у сферу мовлення. До складних теоретичних питань сучасного мовознавства належить розмежування речення і висловлювання. Розмежування їх пов’язане з різними аспектами синтаксису: речення – одиниця формально-синтаксичні (конструктивні), висловлювання – одиниці комунікативного синтаксису. Відповідно до іншої концепції, речення – і як одиниця мови, і як мовлення. Не будь які висловлювання = реченню за змістом, хіба формально (напр.. парцельовані, сполуки вигукового характеру, формули мовленнєвого етикету, питальні звороти на зразок А що? Хіба?

У структурному плані висловлюванню властива неодномірність, яка засвідчена у 3-х ознаках:

1. Денотативних (референційних) елементів – співвіднесеність із дійсністю;

2. Модальних – ставлення мовця до повідомлюваного;

3. Власне текстових – сукупність елементів, що вказують на зв’язок висловлювання з ширшим комунікативним тлом. Реченнєві схеми як потенційні одиниці у висловлюванні перетворюються на реальні, актуалізовані.

12. Типи речень за характером відношення повідомлюваного до дійсності (модальністю). Заперечні речення і їх різновиди. Граматичні засоби вираження заперечення.

За модальністю:

1. Стверджувальні (стверджують існування предметів і явищ об’єктивної дійсності).

2. Заперечні (повністю або частково заперечують факти існування реалій, дій, ознак тощо):

А) загально заперечні (заперечення стосується присудка або головного члена односкладної структури);

Б) частково заперечні (заперечення стосується будь-яких інших членів).

В основі розмежування – функціонально-семантичні засади (роль предиката ~ присудка на семантико-граматичному рівні речення).

Формальні засоби заперечення: ні, не, немає + підсилювальні заперечні займенники та прислівники: Ні долі, ні волі у мене немає. Наявність лексичних засобів – не чітка ознака заперечення: Як тебе не любити, Києве мій! → за формою заперечне, за змістом – стверджувальне. Я не могла не прийти до вас на пару. → подвійне заперечення = стверджувальному.

Без формальних засобів: за допомогою емоційних часток, модальних компонентів, інтонації (Так я вам і повірю!).