
- •Предмет синтаксису. Зв’язок синтаксису з іншими розділами науки про мову.
- •Типи синтаксичних зв’язків.
- •Словосполучення як синтаксична одиниця. Відмінність між словосполученням і реченням, словосполученням і словом.
- •Підрядні словосполучення. Поділ підрядних словосполучень за частиномовною належністю головного компонента, за ступенем семантичної спаяності їх компонентів та за структурою.
- •Способи зв’язку між компонентами словосполучення (загальна характеристика).
- •Узгодження як спосіб зв’язку між словами, його різновиди (власне граматичне, смислове, умовно-граматичне, асоціативно-граматичне). Зв’язок прикладки з означуваним словом. Питання про кореляцію.
- •Керування як спосіб зв’язку між словами, його різновиди (сильне/ слабке, варіантне, прийменникове/ безприйменникове).
- •Прилягання як спосіб зв’язку між словами. Особливості іменного прилягання.
- •Види синтаксичних відношень між компонентами підрядних словосполучень.
- •Сурядні словосполучення: засоби зв’язку і види синтаксичних відношень між їх компонентами.
- •Речення і його ознаки. Аспекти вивчення речення (формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативний).
- •Типи речень за характером відношення повідомлюваного до дійсності (модальністю). Заперечні речення і їх різновиди. Граматичні засоби вираження заперечення.
- •Типи речень за метою висловлювання. Питальні речення і їх різновиди. Спонукальні речення. Граматичні засоби оформлення спонукальних речень.
- •Граматична основа двоскладного речення. Зв’язок між підметом і присудком. Підмет. Типи підметів за структурою та частиномовною належністю.
- •Присудок. Типи присудків за структурою та за морфологічним способом вираження. Простий присудок і способи його вираження. Засоби ускладнення простого присудка.
- •Складений присудок (іменний, дієслівний, прислівниковий).
- •Засоби ускладнення складених присудків. Питання про складний (подвійний) присудок.
- •Морфологізовані і неморфологізовані другорядні члени речення. Частиномовне вираження морфологізованих/ неморфологізованих означень, додатків, обставин.
- •Означення і його різновиди (узгоджені / неузгоджені, непоширені / поширені), морфологічний спосіб вираження. Означення-прикладка.
- •Додаток і його різновиди (прямі/ непрямі, морфологізовані / неморфологізовані, придієслівні/ присубстантивні/ приад’єктивні / приадвербіальні).
- •Обставини і їх різновиди (загальна характеристика семантичних груп). Морфологізовані / неморфологізовані обставини. Поширені / непоширені обставини.
- •Обставини часу, місця, мети і причини. Способи їх вираження.
- •Обставини способу дії, міри і ступеня, умови і допустовості. Способи їх вираження.
- •Критерії розмежування другорядних членів речення. Синкретичні явища в системі другорядних членів речення.
- •Односкладні речення як структурний різновид простих речень (загальна характеристика).
- •Означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення. Способи вираження їх граматичної основи.
- •Безособові та інфінітивні речення. Способи вираження їх граматичної основи.
- •Номінативні речення і їх різновиди. Питання про ґенітивні та вокативні речення.
- •Неповні речення. Різновиди неповних речень (власне неповні та еліптичні, контекстуально неповні та ситуативно неповні).
- •Парцельовані та обірвані (незавершені) речення. Нечленовані речення (слова-речення) і їх різновиди.
- •Елементарні і ускладнені прості речення, їх особливості. Питання про ускладнені речення в мовознавчій літературі.
- •Речення з однорідними членами і їх характеристика.
- •Речення з відокремленими членами. Причини, засоби і умови відокремлення членів простого речення. Напівпредикативні і уточнювальні відокремлені члени речення (порівняльна характеристика).
- •Відокремлення поширених і непоширених узгоджених означень.
- •Відокремлення поширених і непоширених прикладок. Відокремлення неузгоджених означень.
- •Відокремлення поширених і непоширених обставин.
- •Питання про відокремлені додатки. Відокремлення уточнювальних членів речення.
- •Вставні слова, словосполучення і речення.
- •Вставлені слова, словосполучення і речення.
- •Звертання як засіб ускладнення простого речення.
Речення і його ознаки. Аспекти вивчення речення (формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативний).
Речення – інтонаційно і граматично оформлена за законами певної мови предикативна синтаксична одиниця, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Це синтаксична організаційна єдність, яка характеризується семантичною та інтонаційною завершеністю. Будучи мінімальною одиницею мовлення становить граматичну організацію поєднання слів і слсп (всі дрібніші мовні одиниці – словосполучення, слова та їх компоненти – морфеми, склади, фонеми, звуки – лише у сукупності перетворюються на засоби комунікації).
Ознаки речення:
комунікативність (протиставляється словосполученню);
інтонаційна завершеність;
семантична та граматична завершеність;
предикативність;
модальність.
АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ РЕЧЕННЯ
Формально-граматичний аспект (формально-синтаксичний). Один з основних аспектів вивчення речення, передбачає вивчення формальної будови. Аналіз на основі синтаксичних зв’язків й виділення компонентів речення (поділ на прості / складні, односкладні / двоскладні, поширені /непоширені).
Семантико-синтаксичний (2 пол. 20 ст). Первісно – як однаковий зміст можна передати різними висловлюваннями. Формально-синтаксична організація значною мірою окреслює організацію семантичну (симетрія): іменник – суб’єкт – підмет; дієслово – предикат – присудок. Елементарне з семантичного погляду речення позначає 1 ситуацію, чи подію. Його структура формується відповідними компонентами, які називають синтаксемами (предикатні (процес, дія, стан, якість, кількісні, локативні) + субстанціальні (суб’єкт, об’єкт, локатив, адресат, інструменталь тощо).
Комунікативний аспект вивчення речення. Вирізняється тим, що спрямований не у сферу мови, а у сферу мовлення. До складних теоретичних питань сучасного мовознавства належить розмежування речення і висловлювання. Розмежування їх пов’язане з різними аспектами синтаксису: речення – одиниця формально-синтаксичні (конструктивні), висловлювання – одиниці комунікативного синтаксису. Відповідно до іншої концепції, речення – і як одиниця мови, і як мовлення. Не будь які висловлювання = реченню за змістом, хіба формально (напр.. парцельовані, сполуки вигукового характеру, формули мовленнєвого етикету, питальні звороти на зразок А що? Хіба?
У структурному плані висловлюванню властива неодномірність, яка засвідчена у 3-х ознаках:
Денотативних (референційних) елементів – співвіднесеність із дійсністю;
Модальних – ставлення мовця до повідомлюваного;
Власне текстових – сукупність елементів, що вказують на зв’язок висловлювання з ширшим комунікативним тлом. Реченнєві схеми як потенційні одиниці у висловлюванні перетворюються на реальні, актуалізовані.
Типи речень за характером відношення повідомлюваного до дійсності (модальністю). Заперечні речення і їх різновиди. Граматичні засоби вираження заперечення.
За модальністю:
Стверджувальні (стверджують існування предметів і явищ об’єктивної дійсності).
Заперечні (повністю або частково заперечують факти існування реалій, дій, ознак тощо):
А) загально заперечні (заперечення стосується присудка або головного члена односкладної структури);
Б) частково заперечні (заперечення стосується будь-яких інших членів).
В основі розмежування – функціонально-семантичні засади (роль предиката ~ присудка на семантико-граматичному рівні речення).
Формальні засоби заперечення: ні, не, немає + підсилювальні заперечні займенники та прислівники: Ні долі, ні волі у мене немає. Наявність лексичних засобів – не чітка ознака заперечення: Як тебе не любити, Києве мій! → за формою заперечне, за змістом – стверджувальне. Я не могла не прийти до вас на пару. → подвійне заперечення = стверджувальному.
Без формальних засобів: за допомогою емоційних часток, модальних компонентів, інтонації (Так я вам і повірю!).