8. Прилягання як спосіб зв’язку між словами. Особливості іменного прилягання.

Прилягання. Залежний компонент поєднується з головним лише за змістом (не має форм словозміни). Головний компонент може бути будь-якої частини мови, але його сполучуваність обмежена граматичними й семантичними особливостями.

Спосіб вираження залежного компонента – незмінні слова чи форми:

А) прислівник (замало читає);

Б) інфінітив (бажання вчитися);

В) дієприслівник (читає лежачи);

Г) незмінні прикметники (колір індиго);

Ґ) незмінні займенники (його, її, їх);

Д) іменники (іменні чм), які прилягають за змістом, а не граматично (стиль бароко, збірка «Моє слово», потяг «Львів-Варшава», Євро 2012).

Відмінкове прилягання – якщо головне слово не виявляє обов’язкової залежності із підпорядкованою відмінковою формою, остання, отже, пов’язана детермінантним зв’язком (не валентним).

9. Види синтаксичних відношень між компонентами підрядних словосполучень.

Якщо способи зв’язку – це формальний характер зв’язку залежного слова з головним, то синтаксичні відношення – це смисловий зв’язок. (На основі нього розмежовуємо функції другорядних членів речення).

1. Атрибутивні (означальні) відношення – зв’язок між предметом та його ознакою (залежний компонент відповідає на питання Який? Чий? Котрий?). Головне слово – іменник (займенник), залежний компонент – будь яка частина мови: бажання вчитися, дорога вгору, його бажання, велике бажання, п’ятий семестр, бажання студента.

2. Об’єктні – залежність предмета від дії (подарувати книгу), предмета (пам’ятник Франкові, подарунок сестрі, підкорення космосу), ознаки (вдячний за допомогу, уважний до мене) (залежний компонент відповідає на питання непрямих відмінків). Об’єктне значення можуть мати не лише іменники чи займенники, а й дієслова (люблю читати).

3. Обставинні – залежний компонент виражає обставинну характеристику дії чи ознаки:

А) причини (блідий від страху);

Б) способу дії (летіти птахом);

В) міри і ступеня (працювати лише рік, дуже високий);

Г) мети (працювати для щастя);

Ґ) умови (зустрінемося при нагоді);

Д) часу (прийти увечері);

Е) місця (прийти до театру).

Окрім основних, виділяють також:

4. Апозитивні – у прикладкових сполуках (уявлення про предмет → 2 співвідносні з ним поняття, які по-різному кваліфікують його: річка Дніпро, місяць-молодик.

5. Комплективні – доповнювальні – у синтаксично зв’язаних словосполученнях.

10. Сурядні словосполучення: засоби зв’язку і види синтаксичних відношень між їх компонентами.

Сурядні словосполучення. Групи словосполучень за видом сурядного зв’язку: відкриті і закриті. Групи словосполучень за засобами зв’язку їхніх компонентів: безсполучникові і сполучникові (з єднальними, протиставними, розділовими та градаційними сполучниками). Групи словосполучень за характером семантико-синтаксичних відношень між їхніми компонентами: єднальні, зіставно-протиставні, розділові, градаційні.

а) єднальний — вказує на сукупність певних предметів, явищ і виражається за допомогою єднальних сполучників і, та (=і), ні... ні, не тільки... а й, як... так і або без них: пісня і праця; ввічливий, коректний;

б) протиставний — вказує на протилежність певних предметів, явищ і виражається за допомогою протиставних сполучників а, але, та (=але), проте, зате, однак, все ж або без них: не вміння, а хотіння; не холодно — душно;

в) розділовий — вказує на часову несумісність, взаємо- виключення або почерговість появи певних предметів, явищ і виражається за допомогою розділових сполучників або, чи, то... то: білий або чорний; то спека, то холод. г) градаційні - особливі відношення градації, тобто підсилення, чи, навпаки, послаблення значення другого компонента речення в порівнянні з першим. Такі значення характерні для сполучників не лише...а й, не тільки...а й, не стільки...скільки, не те щоб...але, хоча й...але. Ці сполучники завжди складені, перша частина розміщується перед першою частиною складносурядного речення, друга — перед другою. Напр.: «Не тільки злива лила в ту ніч, а й блискавки шмагали потріскані від спеки поля» (газ.).