
- •Предмет синтаксису. Зв’язок синтаксису з іншими розділами науки про мову.
- •Типи синтаксичних зв’язків.
- •Словосполучення як синтаксична одиниця. Відмінність між словосполученням і реченням, словосполученням і словом.
- •Підрядні словосполучення. Поділ підрядних словосполучень за частиномовною належністю головного компонента, за ступенем семантичної спаяності їх компонентів та за структурою.
- •Способи зв’язку між компонентами словосполучення (загальна характеристика).
- •Узгодження як спосіб зв’язку між словами, його різновиди (власне граматичне, смислове, умовно-граматичне, асоціативно-граматичне). Зв’язок прикладки з означуваним словом. Питання про кореляцію.
- •Керування як спосіб зв’язку між словами, його різновиди (сильне/ слабке, варіантне, прийменникове/ безприйменникове).
- •Прилягання як спосіб зв’язку між словами. Особливості іменного прилягання.
- •Види синтаксичних відношень між компонентами підрядних словосполучень.
- •Сурядні словосполучення: засоби зв’язку і види синтаксичних відношень між їх компонентами.
- •Речення і його ознаки. Аспекти вивчення речення (формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативний).
- •Типи речень за характером відношення повідомлюваного до дійсності (модальністю). Заперечні речення і їх різновиди. Граматичні засоби вираження заперечення.
- •Типи речень за метою висловлювання. Питальні речення і їх різновиди. Спонукальні речення. Граматичні засоби оформлення спонукальних речень.
- •Граматична основа двоскладного речення. Зв’язок між підметом і присудком. Підмет. Типи підметів за структурою та частиномовною належністю.
- •Присудок. Типи присудків за структурою та за морфологічним способом вираження. Простий присудок і способи його вираження. Засоби ускладнення простого присудка.
- •Складений присудок (іменний, дієслівний, прислівниковий).
- •Засоби ускладнення складених присудків. Питання про складний (подвійний) присудок.
- •Морфологізовані і неморфологізовані другорядні члени речення. Частиномовне вираження морфологізованих/ неморфологізованих означень, додатків, обставин.
- •Означення і його різновиди (узгоджені / неузгоджені, непоширені / поширені), морфологічний спосіб вираження. Означення-прикладка.
- •Додаток і його різновиди (прямі/ непрямі, морфологізовані / неморфологізовані, придієслівні/ присубстантивні/ приад’єктивні / приадвербіальні).
- •Обставини і їх різновиди (загальна характеристика семантичних груп). Морфологізовані / неморфологізовані обставини. Поширені / непоширені обставини.
- •Обставини часу, місця, мети і причини. Способи їх вираження.
- •Обставини способу дії, міри і ступеня, умови і допустовості. Способи їх вираження.
- •Критерії розмежування другорядних членів речення. Синкретичні явища в системі другорядних членів речення.
- •Односкладні речення як структурний різновид простих речень (загальна характеристика).
- •Означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення. Способи вираження їх граматичної основи.
- •Безособові та інфінітивні речення. Способи вираження їх граматичної основи.
- •Номінативні речення і їх різновиди. Питання про ґенітивні та вокативні речення.
- •Неповні речення. Різновиди неповних речень (власне неповні та еліптичні, контекстуально неповні та ситуативно неповні).
- •Парцельовані та обірвані (незавершені) речення. Нечленовані речення (слова-речення) і їх різновиди.
- •Елементарні і ускладнені прості речення, їх особливості. Питання про ускладнені речення в мовознавчій літературі.
- •Речення з однорідними членами і їх характеристика.
- •Речення з відокремленими членами. Причини, засоби і умови відокремлення членів простого речення. Напівпредикативні і уточнювальні відокремлені члени речення (порівняльна характеристика).
- •Відокремлення поширених і непоширених узгоджених означень.
- •Відокремлення поширених і непоширених прикладок. Відокремлення неузгоджених означень.
- •Відокремлення поширених і непоширених обставин.
- •Питання про відокремлені додатки. Відокремлення уточнювальних членів речення.
- •Вставні слова, словосполучення і речення.
- •Вставлені слова, словосполучення і речення.
- •Звертання як засіб ускладнення простого речення.
Неповні речення. Різновиди неповних речень (власне неповні та еліптичні, контекстуально неповні та ситуативно неповні).
Неповні речення – синтаксична позиція того чи іншого члена речення є лексично не заміщена: Бджола ранить жалом, а людина – словом. Специфіка неповного речення проявляється на фоні повного. Необхідно враховувати як структурну, так і семантичну неповноту. Основним є структурний критерій, семантичний – його доповнює.
Різновиди:
Структурно і семантично неповне;
Семантично повне, але структурно неповне (еліптичне).
У контекстуальних неповних реченнях пропущене слово може бути відновлене завдяки контекстові. Власне, й причиною його пропуску є саме те, що в контексті це слово раніше вже вживалося і немає потреби його ще раз повторювати: «...Вірять ті люди в Бога, чи ні, а якщо вірять, то в котрого — отця, сина чи святого духа?» (Г. Тютюнник), повний варіант: Вірять ті люди в Бога чи ні, а якщо ті люди вірять у Бога, то в котрого Бога ті люди вірять — у Бога-отця, Бога-сина чи Бога-святого духа? Рідше слово, за яким відновлюється пропущений член речення, стоїть у контексті після пропуску: «Погниє од старої торішньої картоплі молода, струхлявіє од старої нова сушениця садкова» (Г. Тютюнник). Повний варіант: струхлявіє од старої сушениці садкової нова сушениця садкова.
У ситуативних реченнях пропущений член стає зрозумілим не з контексту, а з мовленнєвої ситуації. Оскільки всі учасники розмови знають, про що йдеться, те чи те слово може випускатися: «Сержант випустив повід цяцькованої вуздечки і неохоче сплигнув з коня. — Сідай, младшой! — гукнув Козаков Чернишеві.— А я собі зараз добуду!» (О.Гончар). Козаков у першому реченні пропускає непрямий додаток (сідай на коня), а в другому — прямий додаток (добуду коня). І хоча слово кінь у розмові персонажів не згадувалося, вони розуміють, про що йде мова, із ситуації. Ситуативні неповні речення вживаються в основному в усному мовленні. При цьому зрозуміти їхній зміст допомагають також жести, міміка, інтонація. В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення. Наприклад, із речення А Петро взяв шапку та й з хати однозначно випливає, що мається на увазі дієслово руху: пішов, вибіг, кинувся, вискочив і т. ін. Зауважимо, що, на відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить.
Парцельовані та обірвані (незавершені) речення. Нечленовані речення (слова-речення) і їх різновиди.
Парцельовані речення
Парцеляція= «членування». Структури, які граматично залежать від компонента попереднього речення, але інтонаційно оформлені як окремі речення. Різновиди:
а) приєднувальні;
б) видільні;
в) приєднувально-видільні.
Він ішов. Швидко, впевнено. Чітко карбуючи крок. І слухає мій сон природа. Люба. Щира. Крізь плач, крізь сміх (П. Тичина).
Незакінчені (обірвані речення)
Незавершені змістовно. Структурно, інтонаційно: Я не Ганна, не наймичка, я… та й оніміла (Т. Шевченко).
Нечленовані речення
Термінологія: = Слова-речення, комунікати, релятиви. Не мають ні головних, ні другорядних членів = замінники речень. Передають фрагмент дійсності, що мислиться як реальний у формі теперішнього часу. Властиві розмовному стилю. Різновиди (залежно від комунікативного завдання та способу вираження):
Стверджувальні: Так. Еге ж. Атож. Авжеж. Аякже.
Заперечні: Ніколи. Ні. У жодному разі! Зовсім. Навпаки.
Питальні: Справді? Невже? Хіба?
Спонукальні: Геть! Марш! Гайда! Цить! Гей!
Емоційно-оцінні: а) вигукові: Ого! Пхе!
б) іменникові: Свинство. Красота. Прокляття.
6) Слова-речення, що виконують функцію мовного етикету: Спасибі. Добридень. Привіт.