27. Безособові та інфінітивні речення. Способи вираження їх граматичної основи.

Безособові.

Найпоширеніший тип в СУМ. Головний член називає дію чи стан, які відбуваються незалежно від їх носія. Основними ознаками таких речень (за Куликом) є:

1. Носій дії чи стану, які приписуються його головному членові речення, не визначений; він не лише не виражений словесно, але й не домислюється.

2. Виражають, як правило, не діяльність суб’єкта, а фізичний, психічний чи інший стан, настрій тощо.

3. Неоднорідні щодо способу вираження головного компонента – різною мірою наближаються до двоскладних структур.

Спосіб вираження головного компонента:

1. Дієсловами:

• Безособовими: Хай щастить Вам у далекій путі! Вечоріє вже. Із минулого в майбутнє перекинуто мости.

Примітка: Варто розрізняти поняття безособових дієслів у граматичному та лексико-граматичному аспектах. Граматично безособові дієслова – форми на –но, -то (прочитано, прибито), безособові дієслова в лексико-граматичному аспекті – передають зміни в навколишньому середовищі, психічні, фізичні стани людини та мають неповну особову парадигму – вживаються лише у формі 3 особи одн. (таланить, вечоріє, світає).

• Особовими дієсловами в безособовому значенні: пахнути, зарябіти, полегшати, бути: Пахне травою.

За структурою співвідносні як з простими, так і складеними присудками: Надворі почало мрячити.

2. Прислівниками:

• Одиничними предикативними: Нам треба голосу Тараса. Немає в аудиторії світла.

• Предикативний прислівник + інфінітив (модель складеного дієслівного присудка): треба, можна, потрібно, необхідно, неможливо: З народом загравать не треба.

• Допоміжне дієслово + прислівник (модель складеного прислівникового присудка): До чого ж було гарно і весело там!

• Адвербіалізовані іменники у значенні предикативних прислівників (зв’язковий компонент – дієслово «бути», часто пропущений: біда, гріх, жаль, лінь, сором, шкода: Не сором сліз, що ллються од безсилля (Леся Українка).

Інфінітивні.

! У шкільному курсі інфінітивні речення зараховують до безособових.

Головний член – одиничним інфінітивом, який в семантичному аспекті має широкий діапазон модальних відтінків, передаючи як реальні, так й ірреальні значення дії, стану, процесу. Дія в таких реченнях логічно пов’язана з певною особою (на відміну від безособовим структур, у яких до складу граматичної основи входить інфінітив), найчастіше такі речення мають значення спонукання до дії, емоційно забарвлені: Залікові усім принести в деканат! Підкреслити головні і другорядні члени речення!

Виділяють два різновиди з погляду реальності / ірреальності дії та формальних засобів вираження інфінітива: 1) без часток Б, БИ: Не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі. 2) з частками Б, БИ: Все б Вам веселитися!

28. Номінативні речення і їх різновиди. Питання про ґенітивні та вокативні речення.

Номінативні (за шкільною програмою – називні).

Головний член співвідносний з підметом та виражений іменником у Н. в. Обов’язкові ознаки таких речень:

1. Крім предикативності, наділені і значенням буттєвості.

2. Стверджувальні.

3. Переважно позбавлені модальних модифікацій. (?)

4. Ситуація, яку відтворюють стосується лише плану теперішнього часу, порівн.: Осінь. / Була осінь.

Головний член може поширюватися додатками або означеннями: Зима. Криниця. Стук обмерзлого відра. Жіночі голоси і перегук дитячий. Наявність у структурі не присубстантивного додатка або обставини свідчить не про цей тип односкладних речень, а про двоскладне неповне речення з пропущеним присудком: Надворі осінь.

Типи номінативних:

1. Буттєві: Зимовий вечір. Тиша. Ми.

2. Вказівні: Ось і станція.

3. Оцінні (ускладнені частками який, такий, що за): Що за дівчина!

4. Спонукальні (накази, команди): Увага!

Не всі мовознавці визнають речення номінативні з модально-оцінним значенням (втрата буттєвості – основної ознаки номінативних) (= пунктам 3, 4). Суперечливо трактують синтаксичні конструкції з називним-уявлення: Місто… Воно живе в мені повсякчас. І. Слинько, П.Дудик вважають їх номінативними, дехто, вслід за російськими синтаксистами (Валгіною, Шведовою) – не визнають такі речення номінативними, вважаючи, що у таких реченнях не має значення буття, а лише певний уявний образ. Також по-різному трактують назви газет, журналів (Дудик визнає).

Ґенітивні. Головний член виражений формою Р.в., передає не лише значення наявності, буттєвості, а й вказує на кількість: А кавунів! Вперше виділив О. Шахматов, в українському мовознавстві І. Слинько. Багато мовознавців не виділяють (оцінюють як неповні речення з неназваним головним членом, порівн.: А кавунів! / А кавунів вродило цього літа!). Стверджувальні / заперечні: Ані крихти.

Вокативні. Порівн.: Петре, іди сюди! / Петре! Іди сюди.