- •Предмет синтаксису. Зв’язок синтаксису з іншими розділами науки про мову.
- •Типи синтаксичних зв’язків.
- •Словосполучення як синтаксична одиниця. Відмінність між словосполученням і реченням, словосполученням і словом.
- •Підрядні словосполучення. Поділ підрядних словосполучень за частиномовною належністю головного компонента, за ступенем семантичної спаяності їх компонентів та за структурою.
- •Способи зв’язку між компонентами словосполучення (загальна характеристика).
- •Узгодження як спосіб зв’язку між словами, його різновиди (власне граматичне, смислове, умовно-граматичне, асоціативно-граматичне). Зв’язок прикладки з означуваним словом. Питання про кореляцію.
- •Керування як спосіб зв’язку між словами, його різновиди (сильне/ слабке, варіантне, прийменникове/ безприйменникове).
- •Прилягання як спосіб зв’язку між словами. Особливості іменного прилягання.
- •Види синтаксичних відношень між компонентами підрядних словосполучень.
- •Сурядні словосполучення: засоби зв’язку і види синтаксичних відношень між їх компонентами.
- •Речення і його ознаки. Аспекти вивчення речення (формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативний).
- •Типи речень за характером відношення повідомлюваного до дійсності (модальністю). Заперечні речення і їх різновиди. Граматичні засоби вираження заперечення.
- •Типи речень за метою висловлювання. Питальні речення і їх різновиди. Спонукальні речення. Граматичні засоби оформлення спонукальних речень.
- •Граматична основа двоскладного речення. Зв’язок між підметом і присудком. Підмет. Типи підметів за структурою та частиномовною належністю.
- •Присудок. Типи присудків за структурою та за морфологічним способом вираження. Простий присудок і способи його вираження. Засоби ускладнення простого присудка.
- •Складений присудок (іменний, дієслівний, прислівниковий).
- •Засоби ускладнення складених присудків. Питання про складний (подвійний) присудок.
- •Морфологізовані і неморфологізовані другорядні члени речення. Частиномовне вираження морфологізованих/ неморфологізованих означень, додатків, обставин.
- •Означення і його різновиди (узгоджені / неузгоджені, непоширені / поширені), морфологічний спосіб вираження. Означення-прикладка.
- •Додаток і його різновиди (прямі/ непрямі, морфологізовані / неморфологізовані, придієслівні/ присубстантивні/ приад’єктивні / приадвербіальні).
- •Обставини і їх різновиди (загальна характеристика семантичних груп). Морфологізовані / неморфологізовані обставини. Поширені / непоширені обставини.
- •Обставини часу, місця, мети і причини. Способи їх вираження.
- •Обставини способу дії, міри і ступеня, умови і допустовості. Способи їх вираження.
- •Критерії розмежування другорядних членів речення. Синкретичні явища в системі другорядних членів речення.
- •Односкладні речення як структурний різновид простих речень (загальна характеристика).
- •Означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення. Способи вираження їх граматичної основи.
- •Безособові та інфінітивні речення. Способи вираження їх граматичної основи.
- •Номінативні речення і їх різновиди. Питання про ґенітивні та вокативні речення.
- •Неповні речення. Різновиди неповних речень (власне неповні та еліптичні, контекстуально неповні та ситуативно неповні).
- •Парцельовані та обірвані (незавершені) речення. Нечленовані речення (слова-речення) і їх різновиди.
- •Елементарні і ускладнені прості речення, їх особливості. Питання про ускладнені речення в мовознавчій літературі.
- •Речення з однорідними членами і їх характеристика.
- •Речення з відокремленими членами. Причини, засоби і умови відокремлення членів простого речення. Напівпредикативні і уточнювальні відокремлені члени речення (порівняльна характеристика).
- •Відокремлення поширених і непоширених узгоджених означень.
- •Відокремлення поширених і непоширених прикладок. Відокремлення неузгоджених означень.
- •Відокремлення поширених і непоширених обставин.
- •Питання про відокремлені додатки. Відокремлення уточнювальних членів речення.
- •Вставні слова, словосполучення і речення.
- •Вставлені слова, словосполучення і речення.
- •Звертання як засіб ускладнення простого речення.
Означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення. Способи вираження їх граматичної основи.
Означено-особові.
Головний член – дієслово 1 чи 2 особи одн. чи мн. (дійсного способу теперішнього або майбутнього часів, наказового способу): Не маю права на помилку. Разом ходімо в майбутнє. Не бійтесь заглядати у словник. Головний член може бути будь-якого типу (простий / складений): Спробуємо піти в бібліотеку ще завтра. Такі структури частіше бувають поширеними, аніж непоширеними: Сплю. Їм. Ходжу на побачення, зрідка – на пари. Односкладність окремих частин зберігається й у складних конструкція: Як захочемо, то вивчимо усе те, що недослухали на лекції. А підем у свята на прощу, не забудь чоботи зняти – взуєшся вже біля церкви. Питальна чи оклична інтонація не виводить речення із площини одно складності. За своєю семантикою означено-особові речення близько стоять до двоскладних і відрізняються лише стилістичними відтінками, підкреслюючи передусім дію, а не особу. Відмінність між односкладними і двоскладними стосується часового плану речення, а саме: форма минулого часу головного дієслівного члена виводить структуру із площини одно складності (→ двоскладне неповне), це ж стосується і форми 3 особи одн., порівн.: Читаю свої конспекти / Читав свої конспекти / Читає свої конспекти.
Неозначено-особові.
Головний член – дієслово 3 особи мн. (час, спосіб будь-який): Прийшли привітати Вас зі святом. У селі встають рано. Суб’єкт не названий, невідомий, але ситуативно домислюємо без проблем.
Узагальнено-особові.
Головний член виражає дію, яка може стосуватися будь-якої особи. Найчастіше головний член виражений дієсловом у 2 ос. одн., рідше – 3 ос. мн. дійсного способу теперішнього чи майбутнього часу та наказового способу: Науки не носять за плечима. Що посієш, те й пожнеш.
(?) у поодиноких випадках – інфінітив: Лихо конем не об’їхати).
Основним критерієм виділення виступає не граматичний, а семантичний. Найпоширеніші у художньому стилі, розмовно-побутовому, передають позачасове протікання дій, процесів, станів. Рідше – у науковому стилі для позначення типових дій, звичних процесів та станів: Печиво випікають при температурі 220 градусів. За силою натягу каната визначають приблизну глибину водойми.
За значенням:
Власне узагальнені – виражають загальне судження, що може стосуватися будь-якої особи; стилістично – розмовно-побутовий, у фольклорі (приказки та прислів’я): Шила в мішку не сховаєш. Дарованому коневі в зуби не дивляться.
Частково-узагальнені – виражають стан або дію самого оповідача, яка має узагальнений характер (у художній літературі). Граматично – найчастіше теперішній або майбутній час у відносному значенні (за Русанівським – теперішньо-живописний, теперішньо-історичний): Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель… (І. Нечуй-Левицький).
Категорія часу має важливе значення в тому сенсі, що дія, яку виражає головний член речення, є чинною стосовно всіх часів: речення такого типу наділені значенням поза часовості, тому структури на зразок: Купив кота в мішку – також оцінюємо як узагальнено-особові.