22. Обставини часу, місця, мети і причини. Способи їх вираження.

Часу (коли? З якого часу? Доки? Як довго?) М+Н: Приходили темної ночі. Розвантажившись, потяг рушив далі. Різновиди:

• Із значенням моменту дії: Прийшов над ранок / щойно.

• Із значенням хронологічних меж тривання часу: З ранку до ночі гуркочуть потяги.

Місця (де? Куди? Звідки?). М+Н: Там, у степу, схрестилися дороги. Різновиди:

• Власне місця (де?);

• Напряму дії (куди? Звідки).

Причини (чому? Чого? З якої причини?): М+Н: Кинув відро спересердя. Зопалу не знав, що сказати. Заплакав од щастя. Ми не спали, згадуючи студентські ночі.

Мети (з якою метою? Навіщо?): М+Н: Зробив шкоду ненавмисно. Розіграв колегу для потіхи. Пішли по морозиво. Ідуть чоловіки в поле косити. Не раз його рука, шукаючи опори, спиралася на тендітне дівоче плече.

23. Обставини способу дії, міри і ступеня, умови і допустовості. Способи їх вираження.

Способу дії (як? Яким способом?): Морфологізовані: Заходили поодинці. Закохався без тями. Неморфологізовані: Падає зіркою. Читає стоячи;

Міри і ступеня (якою мірою? Наскільки? Як багато) М+Н. Може залежати як від дієслів, так і від прикметників та прислівників): Надто холодно. Я жив би двічі і помер би двічі… Дванадцять раз ударили гармати. Синкретично: Так ніхто не кохав.

Умови (за якої умови?): Н: Не було б перемоги без віри. Важко кидати землю, не залишивши на ній доброго сліду (Цюпа).

Допусту (попри що? Незважаючи на що?): Попри дощ, на душі посвітлішало. Вірили, ворогам наперекір. Не раз відчувавши його пильний погляд, вона не хвилювалася, а говорила впевнено.

24. Критерії розмежування другорядних членів речення. Синкретичні явища в системі другорядних членів речення.

Синкретичні члени речення – поєднання диференційних граматично- семантичних ознак в одиницях речення. Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, - категоріальне і синтаксичне. Сикретизм властивий здебільшого відмінковим формам (хоча вияви такого спостерігаємо і серед обставин, виражених дієприслівниковими зворотами, це здебільшого синкретизм, зумовлений комунікативної, авторською, оцінкою речення). Широке і вузьке розуміння синкретизму в теорії членів речення. Вузьке (основні фактори):

1. наявність різних семантико-синтаксичних відношень між поєднуваними компонентами;

2. невідповідність змісту і форми;

3. подвійні синтаксичні зв’язки;

4. еліпсис дієслівної форми;

5. лексико-граматичні та комунікативні особливості поєднуваних слів.

25. Односкладні речення як структурний різновид простих речень (загальна характеристика).

Це речення, семантико-структурний тип якого має один головний член. Останній концентрує в собі певні реалії, явища, стан, вказує на відношення до дійсності і т.д. Відсутність другого головного члена не свідчить про неповноту структури чи семантико-синтаксичну недосконалість.

В окремий структурний тип виділив О. Шахматов (Ще в к.19-п. 20 ст. такий тип не виділяли).

Головний член речення формально співвідноситься з підметом або присудком. В окремих односкладних реченнях підмет легко відтворити (Прийду завтра), в інших – він не відтворюється, хоча змістові особливості також можна відтворити двоскладною структурою (Сьогодні мені якось не думається → Сьогодні я якось не можу думати). Отож,основна відмінність одно- і двоскладних речень полягає у їх семантико-структурній природі і способі оформлення граматичного значення. Двоскладні – аналітичні граматичні основи, односкладні – синтетичні. Усі мовознавці акцентують увагу на тому, що односкладні речення – це окремий формально-структурний тип речень. Жовтобрюх: головний член в односкладних не можна доповнити іншим головним. Івченко: односкладні не слід плутати з неповними.

ТИПИ:

Мовознавці виділяють різну кількість. Щодо типів, то враховують, крім граматичних показників, і лексичні.

Особові: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.

І Дієслівні

Неособові: безособові, інфінітивні.

ІІ Іменні: номінативні, ґенітивні, вокативні.