Програмно-цільова структура управління

Застосовується за умов, коли підприємство має вирішувати складну комплексну проблему, яку лінійно-функціональна структура вирішити не здатна. У таких випадках тимчасово створюється та наділяється необхідними повноваженнями спеціальний орган управління - комісія, комітет, рада, творча група, ініціативна група тощо (рис. 4.8).

Після вирішення проблеми спеціальний орган управління або припиняє свою діяльність, або перетворюється на звичайний функціональний підрозділ у межах лінійно-функціональної структури.

Рис. 4.8 – Програмно-цільова структура управління (схема)

Отже, програмно-цільова структура управління є тимчасовою і створюється, наприклад, із впровадженням АСУ підприємства, реконструкцією підприємства, технічним переозброєнням, структурною реорганізацією, розробкою стратегії діяльності та ін.

До складу спеціального органу управління можуть входити як керівники, фахівці, виробничий персонал підприємства, так і фахівці із зовнішнього середовища (маркетологи, психологи, аудитори, юристи, товарознавці, економісти тощо).

Таблиця 4.5 – Особливості програмно-цільової структури

Переваги (+)	Недоліки (-)
можливість вирішувати складні комплексні завдання паралельно з поточною діяльністю; можливість залучення висококваліфікованих фахівців із зовнішнього середовища; співробітництво робітників різних рівнів управління та фаху	необхідність у додаткових коштах для винагороди фахівців спеціального органу управління; розробка альтернатив, які не є оптимальними для підприємства; участь фахівців підприємства у роботі спеціального органу управління відволікає їх від виконання посадових обов'язків; високий рівень відповідальності керівника за прийняття та реалізацію комплексного завдання

Дивізіональна структура управління

Дивізіональні структури управління є оптимальними для великих, компаній, корпорацій, які поширюють свою діяльність за географічною ознакою і (або) диверсифікацією їх – одночасною діяльністю у різних галузях.

На центральний апарат компанії покладено функції стратегічного планування, контролю, підготовки і навчання персоналу, розробки і впровадження технічних новацій та ін. Оперативне управління здійснюють лінійно-функціональні структури у регіонах. У цьому випадку збільшується кількість ланок структури управління, термін проходження інформації від підприємств до вищого керівництва. Керівництво середньої ланки на рівні регіону приймає оперативні рішення з урахуванням місцевих умов і особливостей діяльності підприємства (рис. 4.9).

П І Д П Р И Є М С Т В А

Рис. 4.9. Дивізіональна структура управління (схема)

Таблиця 4.6 – Особливості дивізіональної структури управління

Переваги (+)	Недоліки (-)
стратегічні рішення приймаються у штаб-квартирі компанії; штаб-квартира надає фінансову підтримку підприємствам	велика кількість ланок управління в ОСУ; перевантаження ланок штаб-квартири компанії; значний термін проходження інформації від підприємства до вищого керівництва; необхідність узгоджувати рішення конкретного підприємства з регіональним управлінням та із штаб-квартирою компанії