Тема 4 проектування структур управління в підприємствах харчової промисловості

Основні питання:

4.1 Сутність основних понять та методика проектування структур управління в підприємствах харчової промисловості

4.2 Класифікація організаційних структур управління

4.1 Сутність основних понять та методика проектування структур управління в підприємствах харчової промисловості

«Організаційна структура управління» - це:

- кількість ланок і рівнів управління, їх підпорядкованість та взаємозв’язок, що забезпечують функціонування і розвиток підприємства як єдиного цілого;

- форма поділу і кооперації управлінської діяльності, у рамках якої здійснюється процес управління. З цих позицій ОСУ представляється у вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між органами управління і працюючими в них людьми.

У рамках структури протікає весь управлінський процес, у якому беруть участь менеджери всіх рівнів, і професійної спеціалізації.

Ключовими поняттями організаційних структур управління є елементи, зв'язки (відносини), рівні і повноваження. Елементами ОСУ можуть бути як окремі працівники (керівники, фахівці, службовці), так і служби або органи апарату управління, у яких зайняті фахівці, що виконують визначені функціональні обов'язки. Є два напрямки спеціалізації елементів ОСУ:

а) у залежності від складу структурних підрозділів підприємства – ланки управління, що здійснюють маркетинг, управління виробництвом, збутом, персоналом та ін.;

б) виходячи з характеру основних управління, формуються органи, що займаються плануванням, організують виробництво, працю і управління, мотивують персонал, контролюють усі процеси в організації.

Збільшення кількості елементів і рівнів в ОСУ приводить до багаторазового росту числа і складності зв'язків, що виникають у процесі прийняття управлінських рішень; наслідком цього нерідко є уповільнення процесу управління, що в сучасних умовах тотожно погіршенню якості та ефективності функціонування менеджменту підприємства.

Загальна структура підприємства харчової промисловості передбачає наявність виробничої та організаційної структур управління, тобто об'єкту та суб'єкту управління. Суттєвий вплив на організаційну структуру управління підприємствами харчової промисловості чинить їх організаційно-правова форма діяльності. За невеликих обсягів виробництва, наприклад у приватних підприємствах, його власник може самостійно здійснювати процес управління. Створювати організаційну структуру управління у даному випадку недоцільно. Зі збільшенням обсягів діяльності формується апарат управління. При цьому необхідно раціонально розподіляти повноваження і відповідальність, забезпечувати узгодженість дій управлінських працівників. З цією метою створюється організаційна структура управління, яка складається з ланок (елементів) і рівнів (ступенів) з чітко визначеними функціями і взаємозв'язками.

У харчовій промисловості працюють підприємства, які модна об’єднати к три групи, які мають певні конкурентні переваги:

• індивідуальні підприємства: швидкість реагування на зміни попиту на продукцію та послуги; гнучкість асортиментної політики; високий рівень підприємницької мотивації;

• партнерські: зростання фінансових можливостей, солідарна відповідальність з обов'язків підприємства; розподіл функцій управління;

• корпоративні: найвищі можливості розвитку у стратегічній перспективі; висока конкурентоспроможність підприємств, необмежені можливості формування фінансових ресурсів.

Підприємства, які входять до складу тієї чи іншої групи, мають сходні риси в організації процесу управління. Так, вони мають принципово однакові структури вищого рівня управління. Склад ланок вищого рівня визначається на основі Господарського кодексу України.

Для групи індивідуальних підприємств вищий рівень управління буде представлено у єдиній ланці управління (рис. 4.1):

Рис. 4.1. Вищий рівень управління індивідуальних підприємств

Для групи партнерських підприємств вищий рівень управління буде мати наступний склад (рис. 4.2):

Збори учасників

Ревізійна комісія

Спостережна рада

Дирекція

Рис. 4.2. Вищий рівень управління товариств (з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повні, командитні)

Для групи корпоративних підприємств Господарським кодексом України передбачено такий склад та структуру вищого рівня управління:

Для акціонерного товариства відкритого типу (рис. 4.3):

Рис. 4.3. Вищий рівень управління акціонерного товариства відкритого типу

Для акціонерного товариства закритого типу (рис. 4.4):

Збори засновників товариства

Ревізійна комісія

Спостережна рада

Правління акціонерного товариства

Голова правління

Рис. 4.4. Вищий рівень управління акціонерного товариства закритого типу

Для підприємств харчової промисловості характерні організаційні структури управління трьох рівнів: вищого, середнього та нижчого.

Вищий рівень управління – це керівництво підприємства: президент фірми, рада директорів, загальні збори акціонерів, збори засновників, спостережна рада, ревізійна комісія, голова правління, правління, директор підприємства. Вище керівництво здійснює концептуальну роль, забезпечує постановку цілей діяльності, стратегічне управління підприємством. Даний рівень управління характеризує форму власності і організаційно-правову форму підприємницької діяльності підприємства.

Середній рівень управління – це заступники директора підприємства, заступники голови правління, структурні підрозділи апарату управління. Завдання середнього рівня міститься в забезпеченні реалізації розробленої стратегії, прийнятті тактичних управлінських рішень, у виконанні функцій управління підприємством.

Нижчий рівень управління включає керівників підрозділів виробничої структури підприємства (цехів, складу, виробництва в цілому, функції реалізації і організації обслуговування споживачів тощо). Цей рівень управління безпосередньо контактує з об'єктом управління і включає завідуючого виробництвом, начальників цехів, адміністраторів залу, завідуючого складом тощо. До обов'язків керівників даного рівня входить оперативне управління виробництвом.

Між ланками і рівнями управління в організаційних структурах управління існують зв'язки двох типів: вертикальні (зв'язки підпорядкування і керівництва) і горизонтальні (зв'язки кооперації рівноправних елементів).

Сучасна теорія менеджменту до організаційних структур управління підприємствами в ринкових умовах висуває такі вимоги :

• відповідність стратегічним цілям підприємства;

• гнучкість, тобто здібність реагувати на постійні зміни зовнішніх і внутрішніх факторів;

• мінімум рівнів ієрархії, що забезпечить швидке проходження інформації від вищого керівництва до виробничих працівників і в зворотному напрямку;

• розподіл функцій за ланками управління, що виключає дублювання функцій і забезпечує рівномірне навантаження на всі підрозділи апарату управління;

• інноваційна спрямованість – адаптація новітніх ідей в техніці і технології підприємства;

• стійкість структури управління – незмінність її основних властивостей при різноманітних зовнішніх впливах, цілісність функціонування системи управління та її елементів;

• економічність – завдання постає у тому, щоб потрібний ефект від управління досягався при мінімальних витратах на управлінський персонал. Критерієм цього може служити співвідношення між затратами ресурсів та корисним результатом.

В основу формування організаційної структури управління необхідно покласти: кінцеві цілі діяльності підприємства; основні функції управління; сукупність груп факторів внутрішнього середовища підприємства харчової промисловості (рис. 4.5).

Розробка ОСУ здійснюється на основі Статуту підприємства, штатного розкладу, посадових інструкцій управлінських працівників. Визначивши склад ланок управління, види діяльності підприємства, обсяги виробництва, доцільно застосувати такі етапи розробки ОСУ:

• визначити форму власності і організаційно-правову форму діяльності підприємства; виділити ланки вищого рівня управління;

• визначити об'єкт управління; виділити ланки нижчого рівня управління;

• на основі функцій управління розподілити повноваження і відповідальність між ланками середнього рівня управління;

• виділити ланки середнього рівня управління.

Рис. 4.5. Системно-цільовий підхід розробки ОСУ підприємства

Під час побудови ОСУ необхідно враховувати класифікацію управлінських працівників на лінійних і функціональних. Керують об'єктом управління тільки лінійні робітники, функціональні – займаються аналізом інформації, надають допомогу лінійним працівникам у прийнятті оптимальних управлінських рішень (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 – Розподіл повноважень в ОСУ між лінійними та функціональними керівниками підприємства харчової промисловості

Функції управління	Завдання лінійних керівників	Завдання функціональних керівників
1. Планування	1.1 Розробка цілей діяльності підприємства, об'єкта управління. 1.2Визначення стратегії розвитку підприємства. 1.3 Розробка бізнес-планів.	1.1 Розробка завдань діяльності структурних підрозділів. 1.2 Визначення завдань з реалізації стратегії. 1.3 Розробка планів розвитку окремих напрямків діяльності.
2. Організація	2.1 Організація діяльності об'єкта управління. 2.2 Організація діяльності суб'єкта управління. 2.3 Розробка ОСУ підприємством.	2.1 Забезпечення окремих напрямків діяльності об'єкта управління. 2.2 Обґрунтування завдань діяльності певних функціональних підрозділів.
3. Мотивація	3.1 Мотивація діяльності, яка спрямована на підвищення конкурентоспроможності продукції, послуг, підприємства в цілому.	3.1 Мотивація ініціативи та творчого підходу до виконання функціональних обов'язків.
4. Контроль	4.1 Контроль діяльності виробництва, виробничих працівників, раціонального розподілу ресурсів підприємства.	4.1 Контроль діяльності підпорядкованих робітників, раціонального використання окремих видів ресурсів.
5. Координація	5.1 Узгодженість дій суб'єкта та об'єкта управління. 5.2 Координація дій окремих ланок управління в ОСУ підприємства.	5.1 Узгодженість та координація дій фахівців у межах структурного підрозділу.

Успішно працюючі підприємства харчової промисловості регулярно оцінюють ефективність та адекватність своїх ОСУ до внутрішніх і зовнішніх умов і в разі потреби змінюють або реструктурують їх. Необхідність реструктуризації діючих та створення нових організаційних структур зумовлюється як реформуванням власності, зміною організаційно-правових форм господарювання, так і виникненням негативних явищ в економіці, пов’язаних з неплатоспроможністю підприємств. Реструктуризація означає послідовне впровадження комплексу організаційно-економічних, правових, інформаційних, технічних заходів, спрямованих на удосконалення структури.

Ефективність організаційної структури управління визначається у здатності досягнення поставлених цілей, реагувати на вплив зовнішнього середовища та в організаційній раціональності.