Час відпочинку.

Правове регулювання часу відпочинку включає регламентацію різного виду перерв у роботі (перерви протягом робочого дня (зміни) – внутрізмінні, перерви між закінченням робочого дня і його початком – міжзмінні, щотижневі (вихідні) дні, святкові дні, відпустки).

Ми обмежимося розглядом правового регулювання відпусток.

Тривалість щорічної оплачуваної відпустки для відпочинку в країнах Заходу коливається для різних категорій працівників від 1 до 8 тижнів. Вона залежить від країни, галузі, приналежності до робітників чи службовців, трудового стажу, а в ряді випадків – від віку й умов праці В одних країнах зовсім відсутні законодавчі акти про відпустки (США, Великобританія), і це питання для більшості працівників регулюється винятково в колективних договорах, в інших (Італія) є закони про відпустки, що стосуються окремих категорій працівників (службовців приватних підприємств, залізничників, молоді, домашніх працівників), а для основної частини працівників відпустки встановлюються в колективних договорах; нарешті, у ряді країн (Франція, ФРН) відпустки для основної частини трудящих регламентуються спеціальними законодавчими актами.

У Франції, згідно ордонансу від 16 січня 1982 р., за один місяць безперервної роботи працівник одержує 2,5 дні відпустки, при цьому загальна тривалість відпустки не може перевищити ЗО робочих днів. Відсутність на роботі з неповажної причини (з особистих мотивів, через простій з вини працівника, у зв’язку з незаконним страйком тощо) тягне за собою пропорційне скорочення відпустки. Таким чином, тільки безперервна, як правило, робота протягом календарного року надає право на 5–ти тижневу оплачувану відпустку. Молодь до 21 року й учні виробничого учнівства мають право на відпустку тривалістю 30 робочих днів незалежно від попередньої роботи, але оплачується відпустка пропорційно фактично відпрацьованим місяцям. За колективними договорами тривалість відпустки може бути збільшена й диференційована залежно від трудового стажу або віку працівника.

Закон зазвичай визначає загальний порядок надання відпусток, а детальна регламентація здійснюється колективними договорами. Період відпусток для несільськогосподарських галузей: 1 травня – 31 жовтня. Відпустка надається одночасно всім працівникам із закриттям підприємства або по черзі відповідно до графіка відпусток. Чоловік і жінка, що працюють на підприємстві, вправі йти у відпустки одночасно. Якщо працівникові випадає відпустка поза відпускним періодом, вона має право в порядку компенсації на додаткову відпустку (1–2 дні). Відпустка може бути розділена. Дата відпустки не може бути змінена адміністрацією протягом одного місяця перед її початком.

У ФРН федеральний Закон про відпустки від 8 січня 1963 р. проголошує право на щорічну оплачувану відпустку для всіх робітників та службовців, а також учнів виробничого учнівства. Право на відпустку виникає через 6 місяців роботи. Тривалість відпустки – 24 робочих дні. Якщо після 6 місяців безперервної роботи працівник звільняється, то він набуває право на відпустку тривалістю в одну дванадцяту частину річної відпустки, помножену на число фактично пропрацюваних повних місяців. Відпустка надається за бажанням працівника повністю або частково. Перенесення чергової відпустки на наступний рік допускається тільки у виняткових випадках і він повинен надаватися не пізніше перших трьох місяців наступного року. При припиненні трудових відносин можлива грошова компенсація за невикористану відпустку. Хвороба під час відпустки, підтверджена медичною довідкою, не входить у тривалість відпустки. Під час відпустки працівник не вправі працювати за наймом.

Законодавство ФРН забороняє в принципі звільнення працівника з ініціативи наймача в період перебування у відпустці. Однак в цьому правилі є виняток. Відповідно до рішення Федерального суду з трудових справ ФРН роботодавець вправі прийняти рішення про звільнення працівника, що перебуває у відпустці, і послати йому повідомлення про це. Таке повідомлення має силу, навіть якщо працівник виїхав відпочивати, але залишив заяву на пошті про передачу йому кореспонденції.

Оплата відпустки здійснюється перед її початком за середнім заробітком за 13 тижнів, що передують відпустці. Зменшення заробітку, що відбулося в цей період не з вини працівника, не впливає на розміри відпускних.

Відповідно до Закону ФРН про охорону праці молоді від 23 січня 1976 р. щорічна оплачувана відпустка для підлітків до 15 років – 30 робочих днів, до 16 років – 27 робочих днів, до 18 років – 25 робочих днів.

Збільшення в багатьох країнах тривалості відпустки до 5–6 тижнів супроводжується різноманітними особливостями в порядку її використання. Так, у Фінляндії п’ятий тиждень відпустки може бути реалізованим тільки в осінньо–зимовий період (між 30 вересня й 2 травня); у Швеції п’ятий тиждень відпустки за бажанням працівника може накопичуватися протягом п’яти років, тобто кожні шість років працівник у цьому випадку має відпустку тривалістю 10 тижнів (5 тижнів чергового поточної відпустки плюс 5 накопичених тижнів відпустки).

Поряд із щорічною оплачуваною відпусткою для відпочинку законодавство й колективні договори західних країн передбачають оплачувані й неоплачувані відпустки, що надаються за різноманітними підставами в залежності від мети її використання: відпустки, пов’язані з подіями сімейного життя (народження дитини, вступ до шлюбу, смерть члена родини й т.п.), навчальні відпустки й навіть додаткові відпустки для некурящих, негладких людей. Специфічні завдання виконує законодавчо закріплена в 80–х роках у Франції відпустка для створення власного підприємства. Це неоплачувана відпустка. Вона надається особам, що мають безперервний стаж на даному підприємстві не менш трьох років. Тривалість – 1 рік (як виняток – 2 роки) із правом одноразового продовження. Після закінчення відпустки працівник вправі претендувати на свою колишню або рівноцінну роботу (без зниження заробітної плати).

Мета зазначеної відпустки – створити умови для збільшення числа бізнесменів. Це власне кажучи один із засобів спонукання до підприємництва, до створення дрібного бізнесу, малих підприємств, що відіграють все більшу роль у країнах Заходу.

Ще одна функція відпусток – стимулювання регулярної відвідуваності. Так, на автомобільних заводах французьких фірм «Пежо» й «Сітроєн» кожен тиждень безперервного відвідування роботи (без прогулів і запізнень) надає право робітникові на 15 балів, а службовцеві – на 9 балів. За роботу в нічний час й у вихідні (святкові) дні нараховуються додаткові бали. 500 нарахованих балів надають право на один день оплачуваної відпустки. Працівник, що був відсутній на роботі з будь–якої причини більше 15 днів протягом року, втрачає всі нараховані йому бали. Частину заробленої таким шляхом додаткової відпустки працівник повинен використати протягом наступного року, а частину – відкласти. Співвідношення цих двох частин залежить від віку працівника. Наприклад, якщо йому до 35 років, 1/3 додаткової відпустки він повинен використати негайно, 1/3 – між 35 й 50 роками, 1/3 – після 50 років. Теоретично регулярна (без прогулів) відвідуваність підприємства протягом трудового життя дасть працівникові право на повністю оплачену додаткову відпустку протягом 16 місяців до досягнення пенсійного віку.

Своєрідний різновид відпустки – «себетикл», що, як правило, регламентується в колективних договорах. Це тривала (до 11 місяців), зазвичай оплачувана, а іноді неоплачувана відпустка, що надається при досить тривалому стажі роботи на даному підприємстві один раз в 7–10 років. В 60–70–х роках таку відпустку одержували виключно вищі менеджери (для повного відпочинку й розрядки) і науково–педагогічні працівники (для проведення додаткових досліджень, зокрема, шляхом поїздок за рубіж й обмірковування нових ідей). На підприємствах така відпустка часто використовувалась для практичного апробування кандидатів на посаду, які перебувають в резерві і готові замінити в майбутньому відпускників.

Для порівняння наведемо таблицю тривалості щорічної оплучуваної відпустки в країнах Заходу.

Країна	За законом	За колективним договором
Австралія	три тижні	чотири тижні
Австрія	п’ять – шість тижнів	як в законі
Бельгія	чотири тижні	чотири – п’ять тижнів
Великобританія	–	чотири – шість тижнів
Греція	чотири тижні	як в законі
Данія	п’ять тижнів	п’ять тижнів
Ірландія	три тижні	чотири тижні
Іспанія	п’ять тижнів	п’ять тижнів
Канада	два – чотири тижні	один–сім тижнів
Люксембург	п’ять тижнів	п’ять тижнів
Нідерланди	Три тижні	чотири – п’ять тижнів
Норвегія	чотири тижні і один день	як в законі
Португалія	чотири тижні	як в законі
США	–	один – шість тижнів
Фінляндія	п’ять тижнів	п’ять – шість тижнів
ФРН	Три тижні	чотири – шість тижнів
Франція	п’ять тижнів	п’ять – шість тижнів
Швейцарія	чотири тижні	чотири – п’ять тижнів
Швеція	п’ять тижнів	п’ять – вісім тижнів
Японія	десять – двадцять днів	як в законі

В 80–90–х роках спостерігається розширення використання цього виду відпустки. У ряді галузей промисловості США, наприклад у сталеплавильній, його почали надавати працівникам–ветеранам – 13–тижнева додаткова оплачувана відпустка кожні п’ять років при 10–16–річному стажі безперервної роботи на підприємстві.

Хоча останнім часом «себетикл» у чистому вигляді, тобто як тривала оплачувана відпустка, у більшості країн має обмежене поширення, у західній літературі висуваються пропозиції про його більш широке впровадження як засобу стимулювання висококваліфікованих працівників і для забезпечення більш раціонального розподілу робочого часу й часу відпочинку протягом трудового життя. Відзначається, що така відпустка необхідна не тільки для відпочинку, але й для самоосвіти, підвищення кваліфікації, фізичної й духовної розрядки й оздоровлення. Оскільки ці відпустки надаються зазвичай працівникам, що мають тривалий трудовий стаж, їх можна розглядати як свого роду перехідний період від повного завантаження до виходу на пенсію за віком.

На закінчення відзначимо, що в країнах Заходу в останні десятиліття все більшого поширення набуває відпустка по догляду за дитиною, що надається кожному з батьків (або по черзі) до досягнення дитиною віку одного–трьох років, а в окремих країнах – до досягнення дитиною віку обов’язкового шкільного навчання (6–8 років). Відпустка надається або без збереження заробітної плати, або із частковою оплатою (за рахунок коштів соціального страхування).

Є цікавим і те, що у Швеції відпустки по догляду за дитиною часто використовують саме батьки, а не матері. Так з числа осіб, які в 1987 р. використали таку відпустку, 25% становили батьки.