3. Судові й адміністративні процедури вирішення трудових спорів. Спеціалізована трудова юстиція

У всіх країнах Заходу для розгляду й вирішення юридичних (індивідуальних і колективних) спорів використаються–суди, а іноді (у США) адміністративні органи У сучасному трудовому праві зарубіжних країн роль судів досить істотна. Шляхом реалізації покладених на них повноважень суди виражають позицію держави в сфері трудових відносин. Суди виступають як органи, що безпосередньо здійснюють розгляд трудових спорів, а також контролюють діяльність примирно–третейської системи.

Установи спеціальної трудової юстиції давно існують на Заході (у Франції, наприклад, – з 1806 р.) і нагромадили досвід, що представляє значний інтерес і для нашої країни.

Урегулювання: трудових конфліктів у рамках судової системи здійснюється в різних формах. Це може бути звернення до судів загальної юрисдикції, у складі яких функціонують спеціальні підрозділи або посадові особи, уповноважені до розгляду трудових справ (наприклад, в Італії, Нідерландах, Польщі); до спеціалізованих судів з обмеженою (Великобританія) або широкою (Німеччина, Франція) юрисдикцією. Спеціалізовані трудові суди функціонують у Великобританії, ФРН, Австрії, Франції, Бельгії, Швейцарії (у деяких кантонах), Швеції. Норвегії, Фінляндії, Канаді (у провінції Квебек), Нові Зеландії, Японії, Ізраїлі. У США, Японії й Канаді (на федеральному рівні та в англомовних провінціях) діють адміністративні органи, що виконують судові функції.

Створення спеціалізованої юстиції в сфері праці є відмітною рисою правового регулювання розгляду трудових спорів у країнах Заходу. Законодавче оформлення цього процесу може бути різним. У деяких країнах норми, що регламентують порядок організації й діяльності трудових судів, включені до складу кодифікованих актів, у тому числі трудових та загальносуспільних (Франція, Угорщина). В інших країнах суди функціонують на основі спеціального законодавства (Німеччина, Польща, Швейцарія). Характерним для нормативного регулювання процесу в рамках трудової юстиції є поєднання актів спеціального законодавства з актами загальної дії. Це стосується, зокрема, питань процесуального характеру. У цьому випадку, як правило, дається відсилання до положень цивільного процесуального законодавства.

Предметом розгляду в судах з трудових справ є трудові конфлікти, як колективні, так й індивідуальні. Однак частіше таким судам підсудні індивідуальні трудові спори (Великобританія, Франція, Італія, Німеччина).

Основу організаційної побудови трудових судів зазвичай становить принцип рівноправності сторін трудового конфлікту. Він виражається в паритетному представництві сторін у складі суду. Йдеться про рівну участь працівників і роботодавців у процесі розгляду спорів як засідателів. На суддів трудових судів поширюються принципи виборності й незалежності. Трудова юстиція може бути побудована за інстанційним принципом (наприклад, у Німеччині система трудових судів складається із судів трьох інстанцій – від місцевого до федерального) або функціонувати лише на одному рівні (наприклад, прюдомінальні суди у Франції є судами нижчої інстанції).

Діяльність трудових судів у більшості країн побудована на принципах тристороннього співробітництва (трипартизму) Судові справи розглядає колегія в складі професійного судді й двох непрофесійних суддів, висунутих профспілками й організаціями підприємців. Такий склад суду покликаний забезпечити всебічний, і неупереджений розгляд спору та справедливе рішення.

Чимале значення має й те, що трудові суди можуть забезпечити кваліфікований розгляд справи, оскільки професійні судді таких судів – юристи, що спеціалізуються в області трудового права, а непрофесійні судді – це практики, що добре орієнтуються в питаннях праці й трудових відносин. Вони легко знаходять спільну мову, і значна частина судових рішень приймається одностайно.

Компетенція трудових судів – це зазвичай юридичні спори (конфлікти права), як індивідуальні, так і колективні. Такі спори вимагають особливо ретельного дотримання судової процедури, всебічності та виваженості оцінок, врахування багатьох формально–юридичних моментів, звернення не тільки до трудового, але й до цивільного, адміністративного та кримінального права. Рішення по цих спорах повинні бути повною мірою легітимними, зокрема, тому, що конфліктуючі сторони не вправі для вчинення тиску один на одного застосовувати такі методи боротьби, як страйки, локаути. Тим більше важливо, щоб рішення виносив досить авторитетний державний орган.

Діяльність судів з трудових справ призвела до процесуальних нововведень, до формування процедур, які властиві саме трудовій юстиції.

Як правило, трудові суди функціонують на основі звичайних правил, закріплених у ЦПК, тобто розглядають справи на основі змагальності (диспозитивності). Але в цей принцип внесені певні зміни: процедура в трудових судах більш швидка й дешевша, ніж у звичайних судах, що виражається у встановленні ставок судових витрат на низькому рівні (а в ряді випадків і звільнення від їхньої оплати); відсутні деякі формальності, що є властивими цивільному процесу; суди проявляють більшу ініціативу у веденні судового процесу, залученні доказів. Є специфіка стосовно представництва сторін, розподілу обов’язку доказування, оцінки доказів. Велике значення приділяється спонуканню сторін до примирення на всіх стадіях процесу. Мирне вирішення конфлікту є метою трудової юстиції. У ряді країн для цих цілей використовується спеціальна, досудова стадія розгляду, майже повністю позбавлена процедурних формальностей. Трудові суди, нарешті, більш доступні для працівників, ніж звичайні.

Створення трудових судів, активний розвиток трудової юстиції – логічний наслідок визнання автономії трудового права, що сприяє закріпленню й подальшому затвердженню цієї автономії. Специфічні риси трудового права диктують необхідність формування відповідних процесуальних форм і в остаточному підсумку процесуального трудового права. До такого висновку приходять багато фахівців у країнах Заходу.

Для порівняння розглянемо роботу органів трудової юстиції на прикладі окремих країн.

Суди з трудових спорів (Франція). Юрисдикція судів з трудових спорів поширюється на індивідуальні спори між підприємцями й працівниками, що випливають із трудового договору й договору учнівства, а також на позови про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті нещасних випадків на виробництві. Ця юстиція охоплює як приватні, так і націоналізовані підприємства. Поза нею залишаються трудові спори державних чиновників.

Розгляд індивідуальних трудових спорів входить до компетенції спеціалізованих судів – прюдомінальних судів. Ці суди мають у Франції особливу назву – «продюмінальні ради». Ця назва походить від старофранцузької назви людини визнаної мудрості та чесності.

Порядок організації й діяльності зазначених судів регламентований у Трудовому кодексі (книга V, розділ І).

До складу прюдомінальних судів входять представники працівників і роботодавців, що обираються на паритетній основі. Кандидати в судді висуваються відповідно профспілками й об’єднаннями роботодавців. Строк повноважень суддів становить п’ять років. Допускається переобрання суддів на новий строк. Після закінчення строку повноважень члени прюдомінальних судів залишаються на своїй посаді до заміни їхніми правонаступниками (ст. 512–5).

Для розгляду спорів, що виникають на підприємствах різних сфер господарської діяльності, у складі прюдомінального суду утворюється п’ять незалежних секцій: для сфери управління, промисловості, торгівлі й комерційних послуг, сільського господарства, змішаної. У кожну секцію входить по чотири члени від працівників і роботодавців. У свою чергу, кожна секція може складатися із двох і більше палат, у які на паритетних засадах входять представники працівників і роботодавців (по чотири особи від кожної із сторін). Рішення про створення палати приймає президент апеляційного суду за рекомендацією загальних зборів прюдомінального суду (ст. 512–3).

У складі кожної палати створюються дві комісії: з примирення й судової комісії (з судового розгляду). Крім того, кожен суд повинен мати список членів для розгляду справ у перерві між сесіями (ст. 515–1).

До судової комісії входить рівне число членів від роботодавців і працівників (як правило, по два від кожної сторони). З їхнього числа обираються президент і віце–президент, що здійснюють керівництво комісією по черзі.

Функції секретаря суду виконує чиновник, призначуваний префектом. Хоча цей чиновник (зазвичай професійний юрист) має дорадчий голос, його вплив на діяльність суду досить значний.

Право обрання членів прюдомінального суду надано громадянам, що досягли віку 16 років, зайнятим якою–небудь професійною діяльністю, а також недобровільним безробітним (ст. 513–1). Особи, що претендують на посаду прюдомінального судді, повинні відповідати ряду вимог, установлених законом. Згідно ст. 513–2 право бути вибраним мають особи, що досягли віку 21 року та мають французьке громадянство і не вчинили правопорушень, передбачених ст. біб Положення про вибори (не позбавлені виборчих прав). Юридична освіта для суддів не обов’язкова.

Забороняється членство в більш ніж одному прюдомінальном суді.

Член прюдомінального суду, звільнений з посади, не може бути згодом знову вибраний або перевибраний на цю посаду (ст. 514–4).

Закон установлює ряд додаткових гарантій в області правового регулювання праці працівників, вибраних до прюдомінальних судів. Такі особи, зокрема, вправі жадати від своїх роботодавців надання їм можливості для здійснення функцій як суддів. Час, витрачений ними на виконання обов’язків члена суду, включається в робочий час за місцем їхньої основної роботи й ураховується при визначенні тривалості оплачуваної відпустки, виплат по лінії соціального забезпечення на підприємстві. Відсутність зазначених працівників на підприємстві не може слугувати підставою для скорочення їм заробітної плати або допомог.

У тому випадку, якщо член прюдомінального суду за місцем своєї основної роботи зайнятий у безперервному виробництві або на змінній роботі, йому повинен бути наданий такий режим роботи, що гарантував би перерви для відпочинку (ст. 514–1).

Забороняється звільнення працівника, що є членом прюдомінального суду, з підстав, пов’язаних з виконанням ним функцій судді.

Як уже було зазначено, що до компетенції прюдомінальних судів входять будь–які спори між роботодавцями й працівниками, що випливають із трудових правовідносин.

Юрисдикція прюдомінальних судів поширюється на державні й приватні підприємства. Справи, пов’язані із трудовими відносинами державних службовців, прюдомінальними судами не розглядаються.

Крім того, компетенція прюдомінальних судів не поширюється на спори, стосовно яких законом установлений інший порядок розгляду. Зокрема, йдеться про справи з виплат у рамках системи самодопомоги, допомоги із зайнятості в сільському господарстві, трудових спорів на морському транспорті. У цьому випадку компетентні органи встановлюються відповідно Кодексом соціального забезпечення, Сільськогосподарським кодексом, Морським кодексом.

Прюдомінальні суди вправі виносити рішення зі спорів, що входить до їхньої компетенції, незалежно від суми позову. Вони дають висновок з будь–якого питання, переданому адміністративними органами.

В основі діяльності прюдомінальних судів лежить процедура примирення сторін трудового конфлікту.

На першій стадії розгляду позов подається до комісії з примирень, де робиться спроба в закритому засіданні вирішити спір миром. Стадію примирення здійснює суд, до складу якого входять на паритетних засадах судді від обох сторін.

На стадії примирення судді спонукують сторони дійти згоди. Успішний результат примирної процедури призводить до однобічної відмови від позову або до компромісу між сторонами, що припускає взаємну відмову від вимог або взаємні поступки. Примирення фіксується в протоколі, що має чинність судового рішення.

У випадках, спеціально перерахованих у законі, комісія з примирення може виносити обов’язкові рішення по суті спору (при відмові підприємця видати працівникові трудову книжку, ознайомити його із платіжною відомістю тощо.).

У випадку, якщо сторони не досягли примирення, справа переходить до судової комісії. На цій стадії здійснюється розгляд справи по суті з викликом свідків, оцінкою доказів тощо.

Судова комісія складається принаймні із двох суддів, по одному від кожної зі сторін. Обов’язкова присутність секретаря суду.

Процес у суді з трудових спорів будується на правилах, установлених у ЦПК. Однак є ряд особливостей: безплатна, проста, швидка, в основному усна процедура, особлива активність суддів у проведенні дослідження доказів. Засідання судового бюро відкрите. Участь адвокатів необов’язкова. Працівників можуть представляти профспілки, делегат персоналу, колеги по роботі, родичі.

У процесі судового розгляду суд проводить розслідування, що включає вислуховування сторін й їхніх представників, свідків, обстеження місця роботи, аналіз висновку експертів. Зазвичай призначається суддя–доповідач, що після вивчення всіх аспектів справи представляє доповідь і рекомендації про шляхи рішення справи. Роль судді–доповідача досить велика, і його думка значною мірою визначає рішення суду.

Важлива риса процесу в судах – активна участь профспілок. У рамках прюдомінальної юстиції профспілки виконують наступні функції: надають юридичну допомогу працівникам і здійснюють їхнє представництво; порушують від імені працівників індивідуальні позови у спорах, пов’язаних із застосуванням і тлумаченням колективних договорів. У випадках, спеціально передбачених у законі, вони здійснюють втручання в судовий процес від свого імені в колективних інтересах професії, а також у ряді випадків на підтримку індивідуальних вимог працівників, якщо в індивідуальному спорі зачіпається і колективний інтерес. У даних випадках профспілка виступає захисником інтересів окремого працівника, причому останній не повинен оформляти доручення: досить, що він попереджений про бажання профспілки представляти й відстоювати його права та не заперечує проти цього. Захищаючи колективний інтерес, профспілка може навіть діяти незалежно від доручення конкретного працівника.

Надання таких процесуальних повноважень профспілці досить важливим для працівників і розширює, конкретизує захисну функцію профспілок, роблячи її більш ефективною.

Рішення в суді приймається більшістю голосів. Якщо ж голоси розділились порівну, призначається нове слухання справи в тій же судовій комісії під головуванням судді цивільного суду. Його голос стає вирішальним.

При ціні позову що не перевищує 3 500 фр. рішення суду є остаточним. Якщо ж ця ціна становить вище вказаної кожна зі сторін вправі протягом одного місяця звернутися зі скаргою до апеляційного суду з питань як фактів, так і права. В апеляційному суді справа розглядається професійними суддями в спеціалізованій соціальній палаті заново, але з урахуванням рішення прюдомінального суду.

Апеляційний суд проводить свої засідання в складі не менш трьох суддів, з яких один виконує функції голови. У роботі суду в обов’язковому порядку бере участь прокурор. Участь адвоката необов’язкова.

У принципі апеляція припиняє рішення прюдомінального суду, однак судді можуть віддати розпорядження про попереднє виконання рішення (незважаючи на наявність апеляції) на прохання сторони або за власною ініціативою. Апеляційний суд підтверджує рішення суду або його скасовує.

Рішення апеляційного й прюдомінального суду в першій інстанції (при ціні позову, що не перевищує 3 500 фр.) можуть бути оскаржені протягом двох місяців до Касаційного суду на тій підставі, що допущено порушення закону або перевищення повноважень суду. Касаційний суд не розглядає справу по суті, а перевіряє правильність застосування до нього закону нижчими судами. Оскарження не припиняє виконання рішення. Касаційний суд не вправі змінити рішення нижчого суду, а може тільки затвердити його (повністю або частково) або скасувати у зв’язку з порушенням закону й направити справу на новий розгляд в інший суд нижчої інстанції. На стадії касації трудові справи розглядаються професійними суддями в соціальній секції цивільної палати Касаційного суду (цю секцію іноді називають соціальною палатою) при участі двох прокурорів.

Хоча в 1979 р. створення судів з трудових спорів стало обов’язковим, реально вони існують далеко не скрізь. Усього функціонує близько 300 таких судів. Вони охоплюють своєю юрисдикцією шосту частину країни (40% населення) і приблизно третину загального числа найманих робітників.

У тих випадках, коли відсутній прюдомінальний суд або спір не входить до його юрисдикції (за територією або предметом), індивідуальні трудові конфлікти розглядають звичайні цивільні суди або адміністративні суди.

Згідно ст. 501 ЦПК судові рішення, за загальним правилом, підлягають виконанню з моменту набуття ними законної сили. Виняток становлять наступні випадки:

– надання боржникові пільгового строку для виконання відповідного рішення;

– негайне виконання рішення до вступу його в чинність. Це може відбуватися або в спеціально обговорених в законі випадках (зокрема, для забезпечення збереження майна –предмета спору), або за розсудом суду (ст. 515 ФЦК).

Виконання здійснюється тільки на підставі виконавчого листа, що складається за особливою формою, запропонованої Декретом від 12 червня 1947 р.

Примусове виконання можливо після належного повідомлення боржника про винесення рішення. У судовій практиці це положення ЦПК (ст. 503) одержало тлумачення, відповідно до якого штраф за прострочення боржником виконання судового рішення нараховується з моменту такого повідомлення, а не з моменту винесення рішення.

Вказаний штраф накладається на розсуд суду. Розмір штрафу також повністю залежить від судового розсуду; він може бути збільшений або знижений у ході виконання.

Виконання рішень судів віднесено до виняткової компетенції посадових осіб – судових виконавців при касаційних судах (ст. 1 Ордонанса від 2 листопада 1945 р.).

Останні призначають і відзивають виконавців.» При касаційному суді функціонують вісім виконавців. До осіб, які можуть бути призначені судовими виконавцями, законом висуваються такі вимоги, як наявність французького громадянства, нездійснення вчинків, що суперечать суспільної моралі, або потягли за собою накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення, або іншим способом компрометуючого кандидата на посаду.

Безпосередньому виконавцеві конкретного судового рішення на його прохання всі інші судові виконавці, що діють при судах повинні надавати допомогу. Крім того, підтримка надається й комісарами (посадовими особами прокуратури), які зобов’язані забезпечити виконання тієї частини рішення, що торкається публічного порядку. На запит заінтересованих фізичних осіб комісари вправі приєднатися до судового виконавця для спільного виконання рішення, видати розпорядження про безперешкодний допуск у приміщення або інакше забезпечити виконання.

Строк виконання в законі не визначений; він установлюється в конкретному рішенні або визначається на розсуд суду.

Великобританія. Трудові спори розглядаються судами загальної юрисдикції, а також спеціальними органами, створеними для розгляду трудових конфліктів. Такими органами є Центральний Арбітражний Комітет і промислові трибунали.

Центральний Арбітражний Комітет (далі – Комітет) був створений в 1975 р. як правонаступник Промислового Суду й Промислового Арбітражу в якості постійно діючого арбітражного органу. Свою діяльність Комітет здійснює від імені Корони, однак не підкоряється жодному з міністрів, будучи незалежним органом, що діє на підставі Закону «Про захист трудових відносин» 1975 р.

У складі Комітету можуть бути утворені два, три й більше відділення, кожне з яких вправі розглядати трудові спори самостійно.

До кожного відділення входять головуючий і два члени Комітету. Голова Комітету, його заступники та члени призначаються Міністром торгівлі й промисловості Великобританії (далі – Міністр) на строк до п’яти років. Кандидатури попередньо обговорюються Міністром зі Службою Консультацій, Примирень й Арбітражу, що може запропонувати своїх кандидатів.

Член Комітету повинен мати стаж роботи в сфері виробництва або досвід роботи з представлення інтересів організацій роботодавців або її працівників. Закон не вимагає, щоб члени Комітету мали юридичну освіту або були професійними юристами.

Строк повноважень членів Комітету визначає Міністр (але не більше п’яти років). Будь–хто із членів Комітету вправі достроково покинути свій пост, письмово повідомивши про це Міністра.

У свою чергу. Міністр може відкликати будь–якого члена Комітету у випадку виникнення обставин, що перешкоджають нормальному виконанню ними своїх обов’язків (наприклад, хвороба, неспроможність, інвалідність тощо.).

Служба Консультацій, Примирення й Арбітражу забезпечує роботу Комітету, надаючи все необхідне технічне оснащення й персонал.

Засідання Комітету або його відділень веде голова Комітету, під час відсутності голови – його заступник, під час відсутності заступника (або заступників) – будь–хто з членів Комітету (за рішенням всіх присутніх членів):

Промислові трибунали Англії, Уельсу й Шотландії засновані Законом «Про трибунали й розслідування» 1971 р. Ці органи розглядають трудові спори, що виникли на відповідній території.

До складу Промислових трибуналів входять три члени, призначувані Лордом–Канцлером зі списку осіб, наданого Міністром праці.

Кандидатури членів Промислового Трибуналу підлягають обговоренню з відповідними посадовими особами королівства та тих територій, де будуть діяти трибунали.

Систему промислових трибуналів очолює президент, призначуваний Лордом–Канцлером. Зі списку осіб, що мають стаж юридичної роботи не менш семи років, призначаються голови окремих трибуналів. Члени трибуналів відбираються зі списку осіб, складеного Міністром праці за узгодженням із профспілками й об’єднаннями роботодавців. Члени трибуналу повинні мати досвід роботи щодо представлення інтересів роботодавців і працівників. Будь–хто із членів промислового трибуналу може покинути свій пост, письмово повідомивши про це Лорда–Канцлера. Але полишення поста члена трибуналу не позбавляє його перспективи нового призначення на цю посаду.

На правах промислового трибуналу діють комітети з відновлення на колишнє місце роботи осіб, що пройшли службу в армії. Комітет складається із професійного юриста й двох представників роботодавців і працівників. Всі члени комітету призначаються Лордом–Канцлером із числа осіб, рекомендованих Міністром праці.

До компетенції Центрального Арбітражного Комітету входить: розгляд спорів, що стосуються умов праці, розподілу трудових обов’язків між працівниками, трудової дисципліни, умов колективних й індивідуальних трудових договорів; спорів з питань членства працівника в профспілках, діяльності представників профспілкових організацій на підприємстві; спорів з визначення процедури вирішення трудових конфліктів. Більшу частину позовів, розглянутих Комітетом, становлять позови, пов’язані з установленням або зміною умов праці.

До компетенції промислових трибуналів входить: розгляд спорів з питань установлення й зміни умов праці, скарг на неправильне звільнення; відмова у виплаті допомога в зв’язку з вагітністю та пологами; спорів про оформлення трудового договору, про виплату вихідної допомоги з скорочення штатів, спорів, пов’язаних з порушенням закону про рівну оплату за рівну працю тощо.

Суперечки з питань поновлення на раніше займане робоче місце осіб, що відслужили в армії, розглядають спеціальні комітети. Комітети з відновлення мають вузьку спеціалізацію. Вони здійснюють свою діяльність на підставі Закону «Про трибунали й розслідування» 1971 р.

Центральний Арбітражний Комітет самостійно розробляє процедуру розгляду спорів з питань, що входять до його компетенції. За рішенням голови Комітет може проводити закриті засідання, якщо цього вимагають інтереси державної безпеки, а також щоб уникнути нанесення шкоди життю, здоров’ю, репутації й діловій активності фізичної особи.

Рішення, як правило, приймаються колегіально. Однак якщо члени Комітету не приходять до єдиної думки, то голова Комітету вправі одноосібно винести рішення. У цьому випадку він виступає як третейський суддя.

Відсутність будь–кого із членів Комітету при винесенні рішення (при розгляді спору) не тягне недійсності рішення. Порушення порядку призначення в члени Комітету не впливає на обов’язкову чинність рішення і його законність. Положення Закону про арбітраж 1950 р., що стосуються недоліків процедури призначення арбітрів і порядку розгляду спорів, не поширюються на Комітет. Якщо в будь–якої із сторін виникли питання з приводу винесеного рішення, то вона може звернутися за роз’ясненнями до членів Комітету. Комітет виносить рішення після заслуховування представників сторін. Він може розглянути спір під час відсутності сторін, вивчивши всі представлені документи, і повідомити сторони про ухвалене рішення.

Всі рішення, прийняті Комітетом, публікуються спеціальним органом, контрольованим міністром торгівлі й промисловості. Рішення Комітету оскарженню не підлягають. Вони можуть бути лише предметом судового перегляду, тобто сторони вправі перенести свій спір до суду, що може переглянути рішення Комітету.

По закінченні календарного року Служба Консультацій, Примирень й Арбітражу доповідає міністрові торгівлі й промисловості про проведену Комітетом за рік роботі. В свою чергу, Комітет подає звіт про розглянуті протягом року спори.

Промислові трибунали розглядають трудові спори відповідно до процедури, розробленої Лордом–Канцлером разом з Радою Трибуналів. Після консультацій у Раді Лорд–канцлер затверджує процедуру розгляду трудових спорів промисловим трибуналом.

Процедура розгляду спорів трибуналами значно спрощена в порівнянні із правилами цивільного судочинства.

Подача скарги заінтересованою особою є початком процедури розгляду трудового спору. Скарга надсилається секретареві трибуналу. Цей документ повинен бути складений у письмовій формі й містити наступну інформацію:

• прізвище, ім’я й адресу позивача;

• прізвище, ім’я й адресу (або реквізити, якщо це юридична особа) відповідача;

• суть спору або ситуації, що породила скаргу;

• ухвала суду, на підставі якої даний спір був переданий на розгляд трибуналу й визначений як таким, що підлягає розгляду саме трибуналом.

Секретар трибуналу, вивчивши скаргу, і у випадку, якщо трибунал не може (неправомочний) розв’язати питання або спір, викладені в скарзі, або трибунал некомпетентний надати того захисту, про який просить особа, що звернулася зі скаргою, надсилає письмове повідомлення позивачеві із проханням про відкликання або підтвердження ним свого бажання про розгляд скарги по суті.

Скарги реєструються секретарем, а їхні копії розсилаються всім особам, що беруть участь у спорі. До копії скарги додається письмове повідомлення про початок розгляду скарги із вказівкою місця й часу засідання трибуналу. У цьому повідомленні пропонується надати трибуналові всі наявні у відповідача або іншої заінтересованої особи докази по скарзі. Відповідач протягом 14 днів з моменту одержання повідомлення зобов’язаний вступити в процес і надіслати секретареві трибуналу письмове повідомлення про свої наміри (чи згодний він зі скаргою або буде її заперечувати та за якими підставами). Копії всіх отриманих по зареєстрованій скарзі документів розсилаються заінтересованим особам, що не беруть участь у спорі, а також міністрові праці.

Заінтересовані в розгляді скарги особи, які отримали повідомлення про початок процедури розгляду, але не сповістили про свій вступ до процедури розгляду, втрачають можливості брати участь у слуханнях, тобто виступати на слуханнях, заявляти свої вимоги, надавати докази й викликати свідків на підтвердження своєї позиції.

Однак сторона, яка була повідомлена про початок процесу, але не вступила до нього, зберігає право на одержання рішення трибуналу, право звернутися до трибуналу із проханням про продовження строку вступу в процес, право виступати як свідок за викликом трибуналу.

Своїм рішенням трибунал може продовжити строк для вступу в процес, якщо сторона, що пропустила цей строк, у своєму клопотанні приведе переконливі аргументи.

До початку офіційних слухань за скаргою трибунал проводить попередній розгляд скарги: визначає коло осіб, яких буде стосуватись рішення трибуналу або які будуть заінтересовані в рішенні. Поряд із зазначеними в скарзі підставами трибунал вправі залучати як співвідповідачів і інших осіб.

Сторона, що вступила в процес і бажає зробити офіційну заяву із приводу розгляду скарги, повинна довести цю заяву до відома трибуналу не пізніше ніж за сім днів до призначеного дня розгляду скарги.

Як правило, засідання трибуналу проходять у повному складі, але відсутність одного з членів не перешкоджає розгляду спору. У встановлених випадках голова трибуналу може запросити експертів. Якщо трибунал засідає не в повному складі, то голова має вирішальний голос.

Слухання з трудових спорів у трибуналах зазвичай проходять у відкритих засіданнях, у присутності всіх заінтересованих сторін та їхніх представників. Однак процедура розгляду спорів трибуналами передбачає можливість проведення закритих слухань, коли це необхідно із причин забезпечення безпеки держави або будь–якої із сторін.

В ході слухання сторони вправі робити заяви, викладати свої доводи, надавати докази, викликати свідків, допитувати свідків опонента. Трибунал може зажадати від свідків дачі показань під присягою. Такі показання (свідчення) повинні бути належним чином оформлені.

Трибунал на будь–якому етапі процесу може скасувати або припинити розгляд скарги, якщо особа, що подала скаргу, відкличе її. Трибунал також вправі не проводити слухань, якщо всі заінтересовані сторони згодні з умовами й положеннями рішення, яке трибунал припускає винести за скаргою, і письмово повідомили про це.

По закінченні слухань за скаргою трибунал виносить рішення. До нього в обов’язковому порядку включаються всі доводи, на підставі яких трибунал виніс рішення, і підписується головою трибуналу. Якщо мотивувальна частина рішення містить яку–небудь інформацію приватного характеру або відомості, що становлять державну таємницю, то з рішення виключається ця частина й Оформляється окремим документом. На вимогу суду, що здійснює нагляд за діяльністю трибуналів, цей документ надається разом з рішенням. Службовець трибуналу передає винесене рішення секретареві трибуналу, що реєструє його й розсилає копії заінтересованим сторонам і суду (якщо рішення трибуналу винесене за скаргою суду).

Всі скарги й винесені по них рішення реєструються й зберігаються в центральній конторі Промислового Трибуналу. Всі бажаючі можуть ознайомитися з ними без сплати будь–яких зборів.

Рішення трибуналу може бути переглянуто, скасовано, змінено за заявою будь–якої із сторін, зробленій протягом 14 днів від дня реєстрації цього рішення. Клопотання про перегляд рішення подається секретареві трибуналу.

Підставою для перегляду винесеного рішення можуть бути наступні обставини:

• рішення було невірно оформлене;

• сторона не одержала повідомлення про засідання трибуналу з розгляду скарги;

• рішення було винесено за відсутності сторони або особи, чиї доводи трибунал зобов’язаний був вислухати;

• поява нових доказів або виявлення нових обставин, які трибунал не міг передбачити при винесенні рішення;

– інтереси справедливості вимагають перегляду.

Зазначений перелік є вичерпним.

Голова трибуналу одноосібно ухвалює рішення щодо необхідності перегляду. Якщо він не вбачає підстав для перегляду рішення, то відмовляє в розгляді клопотання про перегляд. Якщо клопотання приймається, то справа підлягає новому розглядові трибуналом з урахуванням тих обставин, які стали причиною його перегляду. Результатом розгляду трибуналом клопотання про перегляд рішення є або зміна рішення, або його скасування та призначення нового слухання. Службовець трибуналу передає секретареві або змінене рішення, або постанову про скасування ухваленого рішення та призначення нового розгляду. Секретар, у свою чергу, реєструє передані документи й доводить їх до відома заінтересованих сторін.

Рішення Промислових трибуналів можуть бути оскаржені до Апеляційного Трибуналу з трудових спорів. До його складу входять судді Високого Суду або Апеляційного Суду й додаткові члени трибуналу, які є фахівцями в області виробничих відносин або мають досвід представництва інтересів роботодавців або працівників. Судді призначаються Лордом–Канцлером, а додаткові члени – Королевої за рекомендацією Лорда–Канцлера й Міністра торгівлі й промисловості.

Члени Апеляційного Трибуналу можуть бути призначені на посаду лише за наявності їхньої добровільної згоди. Члени Апеляційного Трибуналу, призначені Королевою, вправі покинути свій пост у будь–який час, письмово повідомивши про своє рішення Лорда–Канцлера та Міністра торгівлі і промисловості.

Лорд–Канцлер після консультацій з міністром торгівлі й промисловості може відсторонити від посади члена Апеляційного трибуналу в наступних випадках:

• відсутності на засіданнях Апеляційного Трибуналу протягом шести місяців підряд без дозволу Президента Апеляційного трибуналу;

• оголошення неспроможним боржником;

• втрати здатності виконувати свої обов’язки внаслідок захворювання;

• в разі нездатності виконувати свою роботу з інших обставин.

Апеляційний Трибунал проводить свої засідання як єдиний орган або за двома і більше підрозділами. Президент приймає рішення з приводу того, як будуть проходити слухання. Процедуру розгляду апеляцій Трибунал має право розробити самостійно, що закріплено в правилах, які регулюють діяльність Апеляційного Трибуналу, затверджуваних Лордом–Канцлером.

Рішення трибуналів і Центрального Арбітражного Комітету підлягають добровільному виконанню сторонами. Якщо одна із сторін ігнорує винесене рішення, то сторона, заінтересована у виконанні рішення, звертається до суду графств, який видає наказ про виконання рішення. Судовий наказ про виконання рішення трибуналу або Комітету направляється на адресу відповідної сторони, якій пропонується виконати це рішення.

Німеччина. Діяльність судів з трудових справ регулюється Законом від 3 вересня 1953 р. «Про трудовий суд» у редакції від 2 червня 1979 р. зі змінами від 26 червня 1990 р.

Система трудової юстиції складається із судів трьох рівнів; місцевого, земельного й федерального.

Нижчою інстанцією є місцеві суди з трудових справ. Вони утворяться на території всіх федеральних земель відповідно до Закону.

До складу судів входять професійні й непрофесійні судді. Перші здійснюють функції голови, другі – засідателів.

Засідателі продовжують працювати на своїй звичайній роботі й періодично призиваються на судові сесії. Більша частина засідателів – це профспілкові функціонери (у тому числі які вийшли на пенсію), а з боку підприємців – менеджери підприємств, їхні власники, функціонери підприємницьких асоціацій. Слід підкреслити, що засідателі (непрофесійні судді) відповідно до законодавства не вважаються представниками сторін, а оголошуються, як і професійні судді, незалежними, що підпорядковуються тільки закону.

Голова суду призначається за пропозицією компетентного земельного органу з урахуванням думки комітету суду, створюваного зазначеним органом з рівного числа представників профспілок і об’єднань роботодавців, а також представників трудової юстиції.

Професійний суддя може здійснювати свою діяльність одночасно в декількох судах з трудових справ.

Для заміщення посади професійного судді може бути встановлений випробувальний термін. Головуючий може бути призначений і для розгляду конкретної справи.

Кількість головуючих залежить від конкретної потреби суду. Якщо в суді є лише один головуючий, то президія суду з трудових справ землі уповноважує суддю свого округу здійснювати функції постійного представництва головуючого. Таке представництво може носити й тимчасовий характер.

Непрофесійні судді призначаються відповідною компетентною земельною установою за списками, що надаються діючими в даному окрузі профспілками й об’єднаннями роботодавців. Строк їхніх повноважень становить чотири роки. Вони є в суді представниками інтересів працівників і роботодавців і діють на паритетних засадах.

Закон висуває спеціальні вимоги до цієї категорії суддів. Згідно § 21 Закону про трудовий суд у якості непрофесійного судді можуть виступати особи не молодші 25 років, що здійснюють свою професійну діяльність в окрузі, на території якого перебуває даний суд з трудових справ.

Сторону роботодавців у трудовому спорі можуть представляти як безпосередньо роботодавці, так і особи, які офіційно не мають цього статусу. Зокрема, до них відносяться члени представницьких органів юридичних осіб; керуючі та інші особи, уповноважені здійснювати наймання на роботу; особи, яким видана прокура або загальна довіреність на ведення справ; члени й службовці об’єднань роботодавців, що мають відповідні повноваження.

Від працівників у суді діють їхні представники, висунуті від профспілок, інших об’єднань працівників, що мають за мету захист їхніх соціальних або професійних інтересів (§ 23).

Забороняється здійснювати функції непрофесійного судді чиновникам і службовцям, зайнятих у судах з трудових справ. Крім того, не допускається одночасне представництво інтересів роботодавців і працівників у суді, а також здійснення зазначених функцій у декількох судах.

Повноваження непрофесійного судді припиняються в наступних випадках:

• по досягненні віку 65 років:

• хвороби або іншого ушкодження здоров’я, що перешкоджає виконанню службових обов’язків;

• здійснення суспільної діяльності іншого роду, що не залишає часу для виконання функцій судді;

• виконання протягом восьми років, що передують призначенню, функцій непрофесійного судді в суді з трудових справ;

• інших важливих підстав, що утрудняють виконання службових обов’язків.

Рішення про припинення повноважень непрофесійного судді приймає компетентний вищий земельний орган за узгодженням із президентом суду з трудових справ землі. Таке рішення є остаточним й оскарженню не підлягає.

У своїй діяльності непрофесійні судді не можуть бути обмежені або їхні права передані іншій особі. В противному випадку винна особа підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі строком до одного року або грошового штрафу.

Якщо непрофесійний суддя грубо порушує свої службові обов’язки, то він може бути відсторонений від посади за рішенням вищого земельного органу з праці. Судді, що порушують з поважних причин регламент роботи суду, за клопотанням голови суду можуть бути оштрафовані президією земельного суду з трудових справ.

У складі судів з трудових справ утворюються палати, до яких входять голова й два непрофесійних судді (від роботодавців і працівників). Кількість палат установлюється рішенням вищих земельних органів після заслуховування думки профспілок та об’єднань роботодавців.

В разі необхідності для розгляду спорів, що зачіпають певні професії й види робіт, а також певні групи працівників, земельний уряд може створювати спеціальні палати.

При кожному суді з трудових справ, у складі якого функціонують кілька палат, утворюється комітет непрофесійних суддів із числа непрофесійних суддів, обраних від працівників і роботодавців. Діяльність комітету носить рекомендаційний характер. Зокрема, думка комітету враховується при утворенні палат суду, розподілі непрофесійних суддів по палатах тощо.

Як друга інстанція виступають земельні суди з трудових справ. До складу земельного суду входить президент, декілька головуючих (професійні судді) і непрофесійні судді. Останні призначаються на паритетних засадах від працівників і роботодавців.

Палати земельного суду функціонують у складі голови й двох непрофесійних суддів (по одному від працівників і роботодавців). Кількість палат установлює вищий компетентний орган землі.

Очолює земельний суд з трудових справ президент і голови, призначувані за пропозицією компетентного земельного органу з урахуванням думки профспілок й об’єднань роботодавців. Зазначені посади заміщаються професійними суддями, що мають стаж роботи в трудовому суді не менш трьох років.

Непрофесійними суддями призначаються особи у віці не молодше 30 років, що пропрацювали на цій посаді в місцевому суді з трудових справ не менш чотирьох років.

У кожному земельному суді з трудових справ утворюється комітет непрофесійних суддів.

Вищою інстанцією в системі трудової юстиції є Федеральний суд з трудових справ.

Управління й нагляд за діяльністю суду здійснює Федеральний міністр праці й соціального забезпечення за узгодженням з Федеральним міністром юстиції. Зазначені функції можуть бути у встановленому порядку передані Президентові Федерального суду з трудових справ.

До складу Федерального суду з трудових справ входять: Президент, ряд головуючих суддів, засідателі із числа професійних суддів, а також непрофесійні судді. Останні призначаються в рівній кількості від працівників і роботодавців.

При Федеральному суді діють сенати в складі голови, двох професійних суддів як засідателів і двох непрофесійних суддів (по одному від працівників і роботодавців). Кількість сенатів визначає Федеральний міністр праці за узгодженням з Федеральним міністром юстиції.

Крім того, Президент Федерального суду з трудових справ, старший за віком головуючий суддя, чотири Федеральних судді й чотири непрофесійних судді (по двоє від працівників і роботодавців) утворюють Великий Сенат Федерального суду з трудових справ для вирішення питань, що мають принципове значення.

Професійні судді (президент, голови й судові засідателі) призначаються відповідно до Закону від 25 серпня 1950 р. «Про вибори суддів». Для даної категорії суддів установлений віковий ценз – не молодше 35 років.

Непрофесійні судді призначаються Федеральним міністром праці на чотири роки за списками кандидатур, наданими профспілками, іншими об’єднаннями працівників, а також великими об’єднаннями роботодавців. Зазначені посади можуть займати особи, що досягли віку 35 років, володіють спеціальними знаннями в області трудового права й організації праці та мають стаж роботи як непрофесійний суддя в суді з трудових справ не менш чотирьох років. Крім того, до них пред’являється додаткова вимога тривалої зайнятості як працівника або діяльності як роботодавця на території Німеччини.

Суди з трудових справ розглядають спори між працівниками й роботодавцями, що випливають із трудових правовідносин. Зазначена категорія спорів входить у виняткову компетенцію таких судів. Це означає, що трудові спори, розглянуті в суді з трудових справ, не можуть бути за згодою сторін передані до інших судів.

Зокрема, суди з трудових справ розглядають наступні види спорів:

1) цивільно–правові спори між сторонами тарифного договору або між сторонами тарифного договору й третіх осіб, що виникають:

• з приводу укладення тарифного договору;

• з недозволених дій, пов’язаних з веденням трудової боротьби, а також дій у захист свободи об’єднань;

2) цивільно–правові спори між працівниками й роботодавцями, що виникають:

• із трудових правовідносин;

• із приводу виникнення трудових правовідносин;

• з приводу переговорів про укладення трудового договору;

• з недозволених дій, пов’язаних із трудовими правовідносинами;

• із приводу документів, пов’язаних із трудовими відносинами;

3) цивільно–правові спори між працівниками або їхніми родичами (у випадку смерті працівника) і роботодавцем з приводу вимог, що витікають із трудових правовідносин; спільними органами сторін тарифного договору або соціальних установ приватного права з приводу вимог, що витікають з трудових відносин;

4. цивільно–правові спори між роботодавцями й спільними органами сторін тарифного договору або соціальних установ приватного права;

5. цивільно–правові спори з приводу вимог працівників або їхніх родичів (у випадку смерті працівника) відносно страхових виплат у випадку банкрутства роботодавця.

Крім того, суди з трудових справ розглядають спори про виплату винагороди за винаходи, здійснені працівником у робочий час, а також про авторські права працівників, пов’язаних з їхніми трудовими відносинами.

Істотну категорію справ, підвідомчих судам з трудових справ, становлять спори, пов’язані із застосуванням Закону від 15 січня 1972 р. у ред. від 23 грудня 1988 р. і від 11 жовтня 1952 р. «Про статус підприємства», Закону від 4 травня 1976 р. «Про участь працівників в управлінні виробництвом», а також спори з приводу ухвалення рішення про правоздатність сторін щодо укладення тарифних договорів.

Відповідно до Закону 1953 р. «Про трудовий суд» провадження в судах залежно від категорії розглянутих справ здійснюється у двох формах: Unteilsverfahren і Beschlussferfahren. В Unteilsverfahren розглядаються наступні види спорів:

• з питань укладення та дії тарифного договору;

• з питань ведення трудової боротьби та здійснення права на створення об’єднань;

– з питань, що випливають із трудових правовідносин працівників (включаючи правові наслідки таких відносин) –§ 2 Закони 1953 р.

У Beschlussferfahren розглядаються трудові спори, пов’язані із застосуванням Закону від 15 січня 1972 р. «Про статус підприємства» і Закону від 4 травня 1976 р. «Про участь працівників в управлінні підприємством», а також спори про визнання за сторонами права на укладення тарифного договору (§ 2а Закону 1953 р.).

Процесуальною правоздатністю в судах трудової юстиції володіють профспілки й об’єднання роботодавців, а також їхні союзи; інші представницькі органи працівників; вищі земельні й федеральні органи з праці (§ 16 Закону 1953 р.).

У судах нижчої інстанції сторони можуть виступати самостійно або через своїх представників із числа зазначених вище організацій. На рівні земель та у Федеральному трудовому суді від імені сторін виступають їхні адвокати, що мають відповідно до закону право представляти своїх клієнтів у суді. У земельному суді вони можуть бути замінені представниками профспілок і роботодавців (а також їхніх об’єднань), якщо таке повноваження надане їм статутом відповідної організації.

Свідки дають усні показання в суді, як правило, без присяги. Адвокати допускаються до розгляду справи без обмеження. Якщо одна сторона представлена адвокатом, суд повинен призначити юриста для представництва іншої сторони. Адвокати допускаються в нижчі трудові суди при ціні позову понад певну суму або за рішенням голови суду, коли цього вимагають інтереси сторін. У земельних трудових судах та у Федеральному трудовому суді сторони повинні бути обов’язково представлені адвокатами. Поряд з адвокатами в суді першої інстанції можуть брати участь представники профспілкової або підприємницької організації. У суді другої інстанції, як уже вказувалося, наявність адвоката обов’язкова, але функції адвокатів можуть здійснювати представники професійних організацій. У Федеральному суді з трудових справ як представники сторін виступають тільки професійні адвокати.

Процес у трудових судах ФРН вважається різновидом цивільного процесу, і тому на нього поширюються норми ЦПК, а також Закону про судоустрій 1961 р. (у редакції 1979 р.), які доповнюють положення Закону про трудову юстицію 1953 р.

В основі Unteilsverfahren у судах всіх інстанцій лежить так званий принцип прискорення (§9 1 Закону 1953 р.), що означає, що процес повинен бути швидким.

У судах нижчої інстанції у встановлених законом випадках допускається застосування спрощеного порядку розгляду трудового спору. Основною ознакою такого порядку є скорочені строки судового розгляду (протягом одного тижня).

Специфіка процедури з розгляду трудової справи – зміна становища судді, розширення його повноважень. Суддя проявляє більшу активність, проводить розслідування, неформальні дискусії зі сторонами, здійснює більш широкий розсуд при оцінці доказів, що є відомим відходом від принципу змагальності (диспозитивності), властивому цивільному процесу. Розгляд трудового спору в суді характеризується усною формою, спрощеною процедурою, він є відносно дешевшим.

Практикується спрощений порядок розгляду справ про стягнення заборгованості, наприклад, з заробітної плати; працівник не пред’являє позов, а клопочеться про винесення наказу про сплату простроченого боргу; суд видає в цьому випадку особливий формуляр, що має виконавчу чинність.

Розгляду справи в суді в обов’язковому порядку передує процес примирення сторін. Голова відповідної палати суду призначає найближчу дату для переговорів, які проводяться в його присутності. У тому випадку, якщо в ході цих переговорів між сторонами не були досягнуто згоди, то призначається новий строк для розгляду суперечки в палаті в присутності непрофесійних суддів (§ 57 Закону 1953 р.). На цій стадії проводиться дослідження доказів, включаючи опитування свідків й експертів (§ 58 І Закону 1953 р.). Слід зазначити, що закон передбачає необхідність вживання заходів до примирення сторін на всіх стадіях розгляду спору (§ 57 II Закону про трудову юстицію 1953 р.). Це ж стимулюють правила про судові витрати. Якщо сторони погодилися на компроміс у нижчому трудовому суді або якщо досягнуто примирення поза судом, судові витрати не стягуються, а в земельному та у Федеральному трудовому суді скорочуються наполовину.

Завершується провадження в суді першої інстанції винесенням вироку.

Спеціальні вимоги до процесу установлює у справах про звільнення. Для забезпечення як можна більш швидкого розгляду справ за скаргами на необґрунтоване звільнення передбачені, наприклад, особливі процесуальні норми. Строк розгляду таких справ не повинен перевищувати за законом двох тижнів.

Законом непередбачено, що у випадку розгляду справ про звільнення, примирна процедура має бути проведена протягом двох тижнів після подачі позову до суду. Якщо примирення сторін не було досягнуто, то головуючий надає відповідачеві можливість протягом установленого строку (не менш двох тижнів) опротестувати позов з наданням відповідних доказів. Позивач також вправі протягом зазначеного строку заявити свою думку щодо протесту відповідача (§ 61 Закону 1953 р.).

Вирок суду першої інстанції (Arbeitsgericht) може бути негайно після його винесення оскаржений до земельного суду з трудових справ. Якщо спір зачіпає майнові відносини сторін, то оскарження вироку нижчої інстанції до земельного суду допускається за умови, що ціна позову перевищує 800 марок.

За загальним правилом, апеляційне оскарження вироків судів з трудових справ допускається в наступних випадках:

• якщо справа має принципове значення;

• якщо справа стосується відносин між сторонами тарифного договору з приводу його укладення або застосування;тлумачення положень тарифного договору, сфера дії якого виходить за рамки територіальної підсудності даного трудового суду; взаємин сторін тарифного договору й останніх із третіми особами з приводу ведення трудової боротьби або здійснення права на об’єднання (§ 64 III Закону 1953 р.).

Лише в зазначених випадках земельний трудовий суд вправі порушувати апеляційне провадження. Процес у земельному суді здійснюється відповідно до правил, установлених в ЦПК для апеляційного розгляду. Перевага при розгляді надається справам, що пов’язані з укладенням або розірванням трудових відносин.

Процес в апеляційній інстанції обмежений місячним терміном. До цього терміну включається час подачі обґрунтування для апеляції та час розгляду. Головуючий може продовжити зазначений термін, якщо вважає це необхідним для найбільш повного й об’єктивного розгляду справи (§ 66 Закону1953р.).

Апеляційне провадження завершується винесенням вироку, який підписується всіма членами судової палати (§ 69 Закону1953 р.).

Ревізійне провадження здійснюється Федеральним трудовим судом за скаргами на вироки земельних судів. Процедура розгляду справ здійснюється відповідно до норм ЦПК, які регламентують ревізійне провадження.

При розгляді справи в даній інстанції, виходять із факту порушення земельного трудового суду відповідної правової норми (§ 73 І Закону 1953 р.).

Закон установлює місячний термін для розгляду й обґрунтування скарги в порядку ревізійного провадження. Зазначений термін може бути продовжений ще на один місяць (§ 74 Закону 1953 р.).

Вирок Федерального трудового суду підписується всіма членами відповідного Сенату (§ 75 Закону 1953 р.).

У встановлених випадках допускається оскарження вироку суду нижчої інстанції (Arbeitsgericht) до Федерального трудового суду, минаючи апеляційну інстанцію. Таке оскарження можливе за наявності письмової згоди другої сторони й фіксації такої можливості безпосередньо у вироку (Urteil) або рішенні (Beschluss) суду першої інстанції. Коло спорів, щодо яких допускається пряме оскарження до ревізійної інстанції, аналогічний колу справ, на які подається апеляційна скарга (§ 76 Закону 1953 р.).

Розгляд трудових спорів у формі Beschlussferfahren починається з подачі до суду нижчої інстанції (Arbeitsgericht) письмової заяви (Antrag). Закон не встановлює яких–небудь строків для подачі такої заяви. Процедура розгляду справи визначається безпосередньо головою трудового суду й доводить до відома сторін.

Розгляд справ у порядку Beschlussferfahren у першій інстанції входить до компетенції трудового суду, в окрузі якого розміщене відповідне підприємство.

На відміну від Unteilsverfahren розгляд в Beschlussferfahren ґрунтується не на принципі змагальності сторін, а на принципі обов’язковості дослідження судом всіх представлених йому фактів у справі (§ 83 І Закону 1953 р.).

У тому випадку, якщо не вдається досягти примирення сторін (§ 83 І Закону 1953 р.), прийняття погодженої заяви сторін (§ 83 II Закону 1953 р.) або згоди інших учасників у справі (§ 83 III Закону 1953 р.), то після заслуховування учасників процесу в судовій палаті суд виносить відповідне рішення (Beschlu) – § 84 Закону 1953 р.

Оскарження рішення суду першої інстанції провадиться, незалежно від ціни позову, до земельного суду з трудових справ (§ 87 І Закону 1953 р.). Скарга подається протягом місячного терміну з моменту ухвалення рішення, а обґрунтування скарги допускається протягом місяця після внесення скарги до земельного суду (§ 516, 519 II ЦПК; § 64 VI, 87 II Закону 1953 р.). У виняткових випадках (§ 98 І Закону 1953 р.) протягом двох тижнів скарга повинна бути подана й обґрунтована до земельного суду.

В окремих спорах, предметом яких є тарифний договір (його укладення і застосування), сторони тарифного договору можуть прийняти угоду про розгляд їх у порядку третейського провадження (§ 1011 Закону 1953 р.). У цьому випадку укладається договір про звернення до третейського суду (Schniedsvertrag).

До складу третейського суду на паритетних засадах входять представники працівників і роботодавців. Крім того, до нього можуть входити незалежні представники. Питання про відхилення кандидатур у члени третейського суду вирішує палата трудового суду, до компетенції якої входить розгляд відповідного трудового спору (§ 103 Закону 1953 р.). В ході розгляду заслуховуються сторони, досліджуються надані сторонами докази, показання свідків.

Рішення третейського суду приймається простою більшістю голосів його членів. Для сторін воно має таке ж правове значення, як вирок суду з трудових справ (Arbeitsgericht).

Для виконання рішення третейського суду необхідно, щоб голова трудового суду, до компетенції якого входить даний спір, офіційно оголосив про необхідність примусового виконання цього рішення. Рішення голови про виконання є остаточним (§ 109 Закону 1953 р.).

Виконавче провадження з трудових справ здійснюється в загальному порядку, установленому в ч. 8 ЦПК. Рішення трудових судів першої інстанції підлягають негайному виконанню, тобто до набуття законної сили. Виконавче провадження здійснюється за правилами цивільного процесу, але з деяким корегуванням. Так, допускається можливість арешту майна й винесення розпорядження про забезпечення вимог позивача.

Відповідно до § 62 Закону про трудові суди першочерговому виконанню підлягають рішення трудових судів, проти яких може бути заявлений протест (Einspruch) або подана касаційна скарга (Berufung).

Специфіка виконавчої процедури з трудових справ полягає в тому, що виконання судових рішень входить до компетенції не трудових судів, а судів загальної юрисдикції нижчої інстанції (§ 764 ЦПК). Лише в тому випадку, якщо ця функція передається суду, в якому безпосередньо ведеться процес у справі (§ 887 ЦПК), примусове виконання рішення покладається на відповідний трудовий суд першої інстанції.

Трудовий процес у ФРН платний, хоча витрати сторін менші, ніж у цивільних судах. Як правило, при оголошенні рішення в суді першої інстанції стягується разове мито залежно від ціни позову від 20 марок до 1 тис. марок. Невеликі мита стягуються при розгляді апеляцій і касацій.

Витрати по здійсненню заходів у ході виконавчого виробництва покладають на відповідача. У випадку скасування судового рішення, за яким ведеться виконання, зазначені витрати відшкодовуються відповідачеві (§ 788 ЦПК).

На закінчення слід зазначити, що в Німеччині суди з трудових справ мають досить широку юрисдикцію. Вони розглядають не тільки індивідуальні трудові спори, але й будь–які суперечки з приводу тлумачення колективних договорів, а також багато спорів, що носять винятково колективний характер (наприклад, спори, що стосуються статусу профспілок і представництв працівників на підприємствах). Таким чином, сфера юрисдикції трудових судів – це юридичні суперечки, як індивідуальні, так і колективні.

Діяльність трудових судів, і насамперед Федерального суду з трудових справ, далеко виходить за рамки застосування права. Фактично вони виконують функції правотворчих органів в інтересах розвитку права й приведення його у відповідність із мінливими економічними й соціальними умовами. Федеральний трудовий суд взяв на себе повноваження виправляти й доповнювати законодавця, власне кажучи творити закони, пристосовуючи їх до поточних потреб економічного й соціального розвитку.

Структура німецьких трудових судів, яка представляє собою ієрархічну систему, відповідає завданням уніфікованого застосування трудового законодавства. Це забезпечується, зокрема, тим, що, хоча формально судові рішення приймаються більшістю голосів, у всіх судових інстанціях вирішальну роль відіграють професійні судді. Вони найбільш активні в судовому процесі. Багато питань на рівні нижчих і земельних трудових судів вирішують одноосібно голови присутності. Саме вони здійснюють примирну процедуру, примусове виконання рішень судів тощо.

Швейцарія. Спеціальні суди для розгляду трудових спорів (conseils de prud’hommes) існують у Швейцарії лише в деяких кантонах. До їхньої компетенції відносяться спори з малою сумою позову.

Основна маса трудових справ у першій інстанції розглядається або кантональними судами загальної юрисдикції, або Федеральним Судом.

Суперечки із цивільних відносин (включаючи відносини за трудовим договором, які відносяться у Швейцарії до так званого приватного трудового права й включені в сферу дії Цивільного кодексу) розглядаються в кантонах на двох рівнях: у першій інстанції – районними судами, в апеляційній інстанції – кантональними апеляційними судами. Правила про судоустрій (як і правила процедури) видаються на кантональному рівні відповідно до положень ст. 64 Конституції Швейцарської Конфедерації.

Спори з незначною сумою позову можуть розглядатися в першій інстанції суддею одноосібно. Інші справи розглядаються декількома суддями. У якості останніх звичайно виступають юристи, хоча виняток із цього правила зустрічаються досить часто в кантональних районних судах. Судді кантональних судів, як правило, призначаються кантональними парламентами; в інших випадках вони обираються населенням кантону. Строк повноважень суддів становить період від трьох до восьми років. Судді можуть переобиратися (або призначатися) на новий строк.

До складу всіх кантональних судів входить реєстратор, що відіграє значну роль при розробці тексту судового рішення.

Організація Федерального Суду закріплена у Федеральному законі про судоустрій від 16 грудня 1943 р. з наступними змінами й доповненнями, а також у Регламенті Федерального Суду, прийнятому 14 грудня 1978 р. (згодом також зміненому й доповненому).

Федеральний Суд підрозділяється на наступні секції: дві або три палати з публічних (конституційних й адміністративним) справ, дві палати з розгляду цивільних та інших спеціально віднесених до його компетенції спорів, по одній палаті для розгляду кримінальних справ і справ, пов’язаних з неспроможністю та банкрутством.

До складу Федерального Суду входить 30 суддів та 15 заступників. Як правило, кожна секція засідає в складі трьох суддів. Однак при необхідності палати з публічних і цивільних справ можуть засідати в розширеному складі з п’яти суддів. Така необхідність або викликається значимістю спору, що розглядається, або встановлюється за розсудом голови відповідної секції.

Судді і їхні заступники призначаються вищим органом державної влади Швейцарської Конфедерації – Федеральною Асамблеєю. Основна вимога до суддів – наявність швейцарського громадянства й здатність бути обраним до вищого органу державного управління – Федеральної Ради Швейцарської Конфедерації. Забороняється поєднувати посаду судді Федерального Суду з вищими державними посадами федерального або кантонального рівня, з постом директора, члена адміністративної ради або контрольного органу товариства, яке має за мету отримання прибутку. Строк повноважень суддів й їхніх заступників – шість років.

Для розгляду колективних трудових спорів як у кантонах, так і на рівні федерації законодавчо передбачена можливість утворення спеціальних органів – органів з примирення сторін колективних трудових спорів.

Кантональні органи подібного роду розглядають підвідомчі їм спори за власною ініціативою, з ініціативи державних органів або за заявою заінтересованих осіб. При цьому сторони вправі утворити, за взаємною згодою, і «вільно сформований», а не публічний, орган для розгляду колективного спору між ними (ст. 33 Закону про працю на фабриках від 18 червня 1914 р.).

У випадку, якщо: а) колективний трудовий спір переріс кордони окремого кантону.

б) спроби примирення сторін шляхом переговорів виявилися безрезультатними і в) «вільно сформований» орган не був утворений, то на прохання зацікавлених осіб Федеральне міністерство національної економіки може створити федеральний орган з примиренню. Такий орган може бути утворений також з ініціативи Федеральної Ради Швейцарської Конфедерації, якщо остання вважатиме за необхідне уповноважити на те Міністерство.

Порядок утворення й структура такого федерального органу встановлені федеральним законодавством: Законом про Федеральний орган з примирення сторін колективних трудових спорів від 12 лютого 1949 р. і виданим на виконання цього закону Виконавчим регламентом від 2 вересня 1949 р.

Склад федерального органу з примирення формується Федеральним міністерством національної економіки й фінансів із числа осіб, визначених Федеральною Радою. Кожна справа розглядається головою та двома засідателями.

Рішення як кантональних, так і федеральних органів з примиренню носять обов’язковий характер, лише якщо сторони прямо уповноважили орган на винесення рішень такої чинності.

Спори із трудових правовідносин у першій інстанції в основному подвідомчі кантональним судам загальної юрисдикції. У встановлених випадках (ст. 41 Федерального закону про судоустрій 1943 р. і ст. 2 Федерального закону про федеральний цивільний процес від 4 грудня 1947 р.) спори подібного характеру підлягають розгляду Федеральним Судом як суд першої інстанції. Це можливо, якщо одночасно дотримані три умови:

1. хоча б одна із сторін має доміцілій на території Швейцарії;

2. ціна позову становить не менш 20 тис. шв. франків;

3. сторони дійшли до угоди про передачу спору на розгляд Федерального Суду в першій інстанції.

Територіальна підсудність трудових спорів кантональним судам визначається альтернативно. Згідно ст. 343 ШЗЗ спори, що виникають з відносин за трудовим договором, можуть розглядатися на вибір позивача або судом за місцем, де відповідач має доміцілій, або судом за місцем здійснення працівником трудової діяльності.

Колективні трудові спори (спори, пов’язані із тлумаченням і виконанням колективних трудових угод) віднесені до компетенції спеціальних публічних органів. При розгляді подібних спорів компетенція федерації й кантонів розмежовується в наступний спосіб. Кантональні органи з примирення сторін колективних трудових спорів – правочинні розглядати спори, значення яких «не виходить за межі даного кантону», а також спори, які хоча й «переходять межі кантону», але мають при цьому винятково регіональне значення. Більш масштабні спори, в разі безрезультатності спроб сторін досягти мирного врегулювання спору, з ініціативи Федеральної Ради Швейцарської Конфедерації або зацікавлених осіб можуть передаватися на розгляд федерального органа з примирення.

Процедура розгляду спорів судами загальної юрисдикції встановлюється законодавством кожного кантону. Однак загальні імперативні положення на цей рахунок сформульовані федеральним законодавством (Швейцарським ЦК 1907 р.) Так, обов’язок доведення фактів, що обґрунтовують вимогу, покладається, через відсутність спеціального застереження в законі, на ту сторону, що на ці факти посилається. Стосовно трудових спорів ст. 343 ШЗЗ установлено, що кантональна процедура з їхнього розгляду повинна бути «простою і швидкою», а сторони повинні звільнятися від сплати судових витрат (крім випадків, коли суд визнає за необхідне покласти частину таких витрат на відповідну сторону у вигляді штрафної санкції за перешкоду у здійсненні правосуддя). Судовою практикою в зв’язку з цим застосовується у відповідності до норм Конституції відсторонення від участі в розгляді трудових справ адвокатів, якщо це сприяло здешевленню й прискоренню судового вирішення спору.

Процедура розгляду трудових спорів у першій інстанції Федеральним Судом закріплена в Законі про федеральний цивільний процес 1947 р.

У процесі можуть брати участь будь–які заінтересовані особи, що довели наявність у них правового інтересу у вирішенні спору.

Провадження розпочинається шляхом подачі до Федерального Суду позовної заяви за встановленою формою (ст. 21 та 23 Закону). Заява не приймається до розгляду, якщо дана суперечка вже була предметом судового розгляд і рішення у такій справі набуло законної сили.

Допускається множинність позивачів і відповідачів за умови, що їхні права або обов’язки виникають за однієї й тієї самої матеріальної та правової підстави (або що позовну вимогу становлять вимоги, засновані на правах, «подібних по суті за своєю природою»). На розсуд судді віднесена можливість роз’єднати загальні вимоги, якщо він вважатиме це за «доцільне».

Строк для відзиву (пояснень) на позовну заяву з боку відповідача встановлюється в самій заяві. Суд може призупинити перебіг цього строку у випадку надання з боку відповідача забезпечення позову.

У цілому звертає на себе увагу значний суддівський розсуд. Так, строки розгляду справ у Федеральному Суді визначаються суддями при розгляді конкретного спору. Законодавство не містить жорсткої їхньої регламентації.

У ході підготовки справи до розгляду здійснюється збір й оцінка доказів. Обов’язок доказування розподіляється між сторонами за загальним правилом Швейцарського ЦК.

Рішення в справі може прийматися і за відсутності будь–якої з сторін, якщо вона була належним чином повідомлена про дату судового розгляду. При винесенні рішення суд не вважається пов’язаним вимогами, сформульованими в позовній заяві, і вправі вийти за їх межі. Рішення набувають чинності з моменту їхнього прийняття Федеральним Судом.

Федеральний Суд в основному діє як вищий апеляційний орган та орган із здійснення ревізійного провадження.

Як апеляційний орган Федеральний Суд вправі винести рішення, скасувавши рішення кантонального суду. Перегляду або скасуванню підлягають тільки рішення з досить високою сумою позову. Друга палата з публічних справ виносить, у порядку апеляційного провадження, рішення у справах, пов’язаних із трудовими відносинами, і в справах про порушення свободи торгівлі й підприємництва. Перша палата з цивільних справ вправі переглядати рішення у справах, що випливають із зобов’язальних правовідносин. Формальною підставою для скасування або перегляду рішення кантонального суду є неправильне застосування (або неправомірна відмова від застосування) федерального законодавчого акту.

Строк перегляду або скасування рішення в порядку апеляційного провадження – 30 днів з моменту одержання Федеральним Судом цього рішення.

Спрощена спеціальна апеляційна процедура передбачається в тих випадках, коли суд вважає апеляційну скаргу «явно обґрунтованою» або, навпаки, «явно необґрунтованою». Рішення приймається в цих випадках у закритому засіданні секції в складі трьох суддів (але тільки за умови, що воно буде прийнято одностайно).

Підстави відкриття ревізійного провадження вичерпно встановлені в Законі 1943 р. Вони зводяться або до порушення при розгляді справи Федеральним Судом правил процедури, або до відкриття нових обставин, що є важливими для винесення рішення. Клопотання про відкриття ревізійного провадження повинне бути подане, за загальним правилом, в 30–денний строк з моменту одержання письмового рішення суду. Якщо викладені в клопотанні мотиви будуть визнані судом переконливими, то він скасовує рішення й виносить нове рішення по суті.

Рішення Федерального Суду виконуються «негайно після винесення». Якщо в самому рішенні яка–небудь із сторін зобов’язується виконати певну умову або що–небудь надати, рішення підлягає виконанню після того, як Федеральний Суд констатував, що умова виконана або необхідне надане.

Органом, на який покладається приведення рішень Федерального Суду до виконання, є Федеральна Рада Швейцарської Конфедерації. На прохання правоволодільця Федеральна Рада безпосередньо або через кантональні органи зобов’язана вжити усіх необхідних заходів із цією метою. Зокрема, він може залучити органи поліції для того, щоб примусити зобов’язану особу виконати певну дію або дозволити виконати певну дію правоволодільцеві.

Відповідно до Конкордату про виконання судових рішень, укладеного 10 березня 1977 р. вісімнадцятьма з 26 швейцарських кантойів і затвердженим Федеральною Радою 20 червня 1977 р., урегульований порядок виконання на території кантонів – учасників судових рішень з цивільних справ, винесених судами загальної юрисдикції одного із цих кантонів, а також визначені органи, що здійснюють таке виконання в кантонах. Такими органами можуть виступати голова районного суду, генеральний прокурор, мировий суддя, слідчий тощо.

Згідно ст. 61 Конституції Швейцарської Конфедерації діє принцип, відповідно до якого судові рішення з цивільних справ, винесені судами одного кантону, підлягають виконанню на території всіх інших швейцарських кантонів.

Відносно виконання рішень, винесених федеральними органами з розгляду колективних трудових спорів, застосовується той же порядок, що й при виконанні судових рішень.

Італія. Питання вирішення індивідуальних трудових спорів регулюються положеннями Цивільного процесуального кодексу 1940 р., а саме титулу IV «Положення про порядок розгляду спорів із трудових відносин».

Особа, що має намір звернутися за захистом своїх інтересів до суду, може скористатися примирною процедурою, передбаченою колективними трудовими договорами, або почати спробу примирення, звернувшись до асоціації профспілок, членом якої є ця особа, за місцезнаходженням підприємства або підприємства, на якому ця особа працювала в момент припинення трудових відносин.

Примирний орган вживає заходів щодо врегулювання суперечки, скликавши сторони на засідання, яке повинне відбутися протягом десяти днів з моменту одержання заяви.

У кожній провінції при управлінні праці й зайнятості під керівництвом директора управління створюється провінційна комісія з примирення, до складу якої входять директор управління або один із його заступників (голова), чотири дійсних члени й чотири запасних представники роботодавців, а також чотири дійсних члени й чотири запасних представники трудящих, призначених відповідними профспілковими організаціями, представленими на національному рівні.

Примирні комісії в аналогічному складі й у такому ж порядку можуть створюватися і при зональних секціях провінційних управлінь праці й зайнятості.

В разі необхідності комісії можуть передавати суперечки на розгляд відповідних підкомісій під головуванням директора провінційного управління праці й зайнятості або одного з його заступників. Підкомісії створюються в такому ж складі, що я комісії.

Для того щоб рішення комісії було дійсним, на її засіданні повинен бути присутнім голова й щонайменше по одному представнику роботодавців і трудящих. Під час відсутності кворуму голова констатує неможливість почати спробу врегулювання суперечки.

Якщо засідання відбулася й спір був урегульований, складається протокол, який повинен бути підписаний сторонами й головою комісії, який засвідчує достовірність підписів сторін або нездатність сторін проставити підписи.

Сторони або управління праці й зайнятості представляють протокол до канцелярії претури, в окрузі якої була сформована комісія. Претор у присутності заінтересованої сторони свідчить відповідність протоколу примирення формальним вимогам і своїм декретом повідомляє про набуття протоколом чинності.

Якщо суперечка не була врегульована, протокол також складається: у ньому сторони можуть викласти рішення, у тому числі приватне, вказавши, у тих випадках, коли це можливо, величину відшкодування, що належить працівникові. В останньому випадку протокол вводиться в дію в цій частині в тому ж порядку, що й протокол про повне врегулювання суперечки.

Управління праці й зайнятості зобов’язано в п’ятиденний строк надати копію протокола стороні, що звернулася до управління.

У порядку, установленому Цивільним процесуальним кодексом, розглядаються спори, пов’язані з:

• трудовими відносинами на приватних підприємствах, утому числі які не стосуються здійснення підприємницької діяльності;

• договором на спільну обробку землі, оренду земель сільськогосподарського призначення, а також іншими відносинами, що виникають із сільськогосподарських договорів;

• агентськими відносинами, відносинами комерційного представництва й іншими відносинами, які виникають при виконанні робіт і наданні послуг особистого характеру на довготриваючій і узгодженій основі, навіть якщо відносини підпорядкованості при виконанні цих робіт і наданні послуг відсутні;

• трудовими відносинами державних службовців й інших відносин у державному секторі економіки, за винятком випадків, коли законом визначений спеціальний порядок розгляду таких суперечок для окремих категорій службовців.

Спори із трудових відносин по першій інстанції розглядаються претором, що виступає як суддя з трудових справ. Претор розглядає спір й виносить рішення одноосібно. Як правило, якщо справа розглядається претором, то інтереси сторін у суді повинні представляти адвокати. Беручи до уваги обставини справи, претор може задовольнити усне клопотання сторони й дозволити їй самостійно представляти свої інтереси у засіданнях.

Територіальна підсудність визначається за місцем розташування підприємства або його підрозділу, співробітником якого був працівник на момент припинення трудових відносин. Вона залишається чинною протягом шести місяців після того, як підприємство було перенесено в іншу місцевість або було ліквідовано. Територіальна підсудність спору не може бути змінена за згодою сторін.

У позовній заяві повинні бути зазначені:

• ім’я судді;

• прізвище, ім’я, місце проживання позивача або обраний ним доміцілій в комуні за місцем розташування суду (як правило, у якості такого доміцілія використаються адреса адвоката позивача); прізвище, ім’я, місце проживання, доміцілій або місце знаходження відповідача; якщо відповідач – юридична особа, то в заяві повинні бути вказані найменування й місце знаходження цієї юридичної особи;

• предмет позову;

• виклад фактичних обставин і правових норм, на яких заснована позовна заява, і відповідні висновки;

• конкретна вказівка засобів доказування, якими позивач має намір скористатися, з додатком необхідних документів.

Позовна заява із доданими до неї документами депонується в канцелярії компетентного суду. Суддя в п’ятиденний строк з дати подачі документів своїм наказом призначає справу до слухання. Сторони повинні з’явитися в засідання особисто. Одночасно з винесенням наказу із числа адвокатів, внесених до списку відповідного суду, або із числа членів місцевої колегії призначається адвокат. Адвокат уповноважений представляти сторону в судах всіх інстанцій, якщо він повністю або в певній частині виграв справу в першій інстанції; якщо справа була ним програна, суддя апеляційної інстанції повинен призначити нового адвоката для представництва інтересів сторони в наступних засіданнях.

Період з моменту подачі позовної заяви до першого слухання в справі не повинен перевищувати 60 днів. Позовна заява разом з наказом судді про призначення справи до слухання направляються відповідачеві позивачем у десятиденний строк із дати винесення наказу.

Відповідач щонайменше за десять днів до дня засідання повинен представити відзив (пояснення) на позов. У відзиві повинна бути викладена позиція відповідача і його заперечення на вимоги, викладеш в позовній заяві, із приведенням відповідних доказів і додатком підтверджуючих документами. У відзиві можуть бути також викладені зустрічні вимоги відповідача. Якщо відповідач подав зустрічний позов, то при його подачі в канцелярію суду відповідач повинен зажадати перенесення засідання, призначеного раніше на підставі позовної заяви, і суддя повинен своїм наказом призначити слухання на нову дату в п’ятиденний строк з моменту подачі зустрічного позову.

З моменту подачі зустрічного позову до дня, на який призначене слухання, повинне пройти не більше п’ятдесяти днів (якщо позивач перебуває за кордоном – не менш 70 днів). Зустрічний позов разом з наказом судді про призначення слухань у справі повинен бути надісланий позивачеві в десятиденний строк з моменту прийняття наказу. Від дати повідомлення позивача до дня слухань повинно пройти не менш двадцяти п’яти днів (якщо позивач перебуває за кордоном –35 днів).

У суді першої інстанції сторони можуть захищати свої інтереси особисто, якщо сума позову не перевищує 250 000 лір. В інших випадках сторони повинні призначити своїх представників у суді, видавши їм нотаріально завірені доручення.

Під час засідання суддя опитує присутні на засіданні сторони, просить представити відсутні докази та вживає спроби до врегулювання суперечки. Неявка сторін у засідання без поважних причин враховується суддею при винесенні рішення у справі. За наявності достатніх підстав сторони можуть у засіданні змінювати вимоги, викладені в позові й зустрічному позові, міняти мотивування й висновки.

Протокол про примирення сторін, якщо примирення було досягнуто, має чинність виконавчого листа.

Якщо сторони не можуть досягти примирення, і суддя виносить рішення в справі, або якщо в ході засідання сторони поставили питання про підсудність, компетенцію суду або інших процесуальних питань, суддя оголошує сторонам попереднє рішення. Якщо сторони не можуть негайно представити відсутні докази, суддя може призначити друге засідання не пізніше 10 днів після першого.

У ході слухань суддя вказує сторонам на недоліки й помилки в представлених ними документах і призначає строк для їхнього виправлення. Суддя на власний розсуд може зажадати надання будь–яких додаткових доказів, у тому числі письмових або усних показань представників профспілкових організацій, зазначених сторонами. Суддя може оглянути робоче місце сторони для встановлення фактів, а також може провести дослідження доказів на місці. При необхідності суддя може запитувати висновки експертів. Суддя може дозволити вести запис судових засідань на плівку замість ведення протоколу.

На будь–якій стадії провадження в справі суддя може винести постанову про сплату сум, які сторонами не оспорюються. Така постанова має чинність виконавчого документа.

На вимогу працівника на будь–якій стадії провадження в справі суддя може винести постанову про сплату належному працівникові сум у частині, що вже доведена. Ця постанова може бути скасована рішенням суду в справі.

Заслухавши усні показання сторін у засіданні й розглянувши письмові матеріали справи, суддя виносить рішення в справі. На вимогу сторін суддя, якщо він вважає це за необхідне, може надати сторонам строк до десяти днів для подання заперечень й обговорити справу на другому засіданні, що повинне бути проведене відразу після закінчення цих десяти днів. На цьому засіданні й повинне бути оголошене рішення.

Рішення передається на зберігання в канцелярію суду в 15–денний строк з моменту його винесення. Секретар суду негайно повідомляє сторонам про те, що рішення надійшло в канцелярію. Рішення за позовами, сума яких не перевищила 50 000 лір, оскарженню не підлягають.

Рішення претора може бути оскаржене до окружного суду, В апеляційному суді сторін можуть представляти тільки адвокати, внесені до списку відповідного суду.

До форми й змісту апеляції пред’являються ті ж вимоги, що й до первісного позову. Апеляція повинна бути подана до канцелярії суду протягом 30 днів від дня, коли сторона, що подала апеляційну скаргу, була повідомлена про винесене претором рішення.

Голова окружного суду в п’ятиденний строк від дня одержання заяви призначає суддю, що буде доповідати обставини справи в засіданні, і призначає дату засідання. Слухання повинні відбутися не пізніше чим через 60 (80, якщо друга сторона перебуває за рубежем) днів з дати подачі апеляції.

Позивач у п’ятиденний строк з дати передачі постанови головою до канцелярії суду повинен направити відповідачеві текст скарги й постанови.

Проміжок часу між днем, коли відповідач одержав повідомлення про день судового засідання, і днем судового засідання не може бути менше 25 (60, якщо повідомлення направляється за кордон) днів.

Щонайменше за 10 днів до засідання окружного суду представник відповідача повинен надати до канцелярії суду свої заперечення на скаргу з детальним викладом аргументів у свій захист. Він може подати зустрічну скаргу в тому ж порядку, у якому подається зустрічний позов. У такому випадку голова окружного суду призначає слухання справи на нову дату.

На засіданні суддя, призначений постановою голови, доповідає обставини справи. Склад суду, заслухавши доповідь, виносить рішення в тому ж засіданні. За загальним правилом, сторони не можуть надавати суду додаткові докази, якщо склад суду не вважає це за необхідне для винесення рішення в справі. Якщо суд запитує сторони про подання додаткових доказів або вважає за необхідне провести експертизу, засідання суду може бути відкладене відповідно на 20 або 30 днів.

Зміна первісних позовних вимог в апеляційному суді не допускається. Сторони в будь–який момент можуть визнати рішення суду першої інстанції й відмовитися від подальшого розгляду справи в апеляційному суді.

Апеляційний суд може залишити рішення претора в силі, винести нове рішення або направити справу преторові на новий розгляд.

Касаційною інстанцією у справах про трудові спори є спеціальна «секція з трудових справ» при Касаційному суді Італії.

Рішення про присудження працівникові належної йому заробітної плати підлягають негайному виконанню. Проте суддя окружного суду може винести відносно такого рішення постанову про зупинення його виконання, якщо в результаті такого виконання інша сторона може бути поставлена у вкрай тяжкі умови. Виконання може бути зупинене як відносно всієї суми, присудженої працівникові, так і відносно частини цієї суми, проте, працівникові в кожному разі повинна бути виплачена сума до 500 000 лір.

Рішення, винесене на користь роботодавця, також підлягають негайному виконанню, якщо позовні вимоги роботодавця ґрунтувалися на положеннях офіційного документу, нотаріально засвідченого запису, дійсність якого визнана, або якщо рішення не було оскаржене й набуло законної сили, або якщо в результаті затримки виконання рішення роботодавцеві можуть бути завдані збитки.

Якщо судовий орган, що розглядав справу у першій інстанції, відхилив клопотання сторони про негайне виконання рішення, то ця сторона може звернутися до апеляційного суду із клопотанням про негайне виконання рішення. В апеляційний суд може звернутися й інша сторона із клопотанням про зупинення початого виконання або про скасування постанови суду першої інстанції про негайне виконання рішення.

Рішення, що набули законної сили, є виконавчими документами, на підставі яких особа, на користь якого вирішена справа, одержує виконавчий лист.

Виконавчий лист складається за встановленою законом формою й видається стягувачеві в єдиному примірникові. Повідомлення про видачу виконавчого листа направляється сторонам одночасно з повісткою. У повістці міститься повідомлення сторони про необхідність у десятиденний строк виконати зобов’язання, що виникає з виконавчого листа, а також попередження про те, що у випадку невиконання цього зобов’язання відносно боржника буде розпочате виконавче провадження. Повістка втрачає чинність, якщо після закінчення 90 днів з моменту її вручення виконавче провадження не було розпочате. Якщо боржник заявляє суду, який прийняв рішення, заперечення проти виконавчого листа, виконання припиняється на строк, обумовлений судовим виконавцем.

Трудові суди (Іспанія). Система спеціалізованих трудових судів Іспанії складається із трудових судів двох інстанцій: більше 50 місцевих трудових судів, які функціонують у столицях усіх провінцій та в крупних промислових центрах, і Центрального трудового суду. У ці суди входять тільки професійні судді.

Суддею трудового суду може бути особа, що має вищу юридичну освіту та пропрацювала, принаймні, один рік у кримінальному або в цивільному суді, а суддею Центрального трудового суду – стаж роботи в трудових судах не менше 10 років.

Центральний трудовий суд складається з 31 судді й підрозділяється на 4 палати, кожна з яких розглядає певні категорії спорів.

Судді трудових судів призначаються довічно. Вони не можуть бути звільнені або переведені на іншу роботу, якщо тільки не засуджені у кримінальній справі Верховним судом. Вік обов’язкової відставки судді – 70 років. Однак якщо буде потреба суддя може залишитися на своєму посту до 72 років. Після 72 років можливе продовження роботи судді (якщо він здоровий) максимально до 75 років.

Юрисдикція іспанських трудових судів – будь–які індивідуальні суперечки, що випливають із трудових відносин, а також суперечки з питань соціального забезпечення. Крім того, трудові суди розглядають колективні трудові спори юридичного характеру.

Відносно територіальної підсудності існує наступне правило: позивач звертається до трудового суду тієї провінції, де перебуває місце його роботи або де його підприємство зареєстроване як юридична особа.

Справи в трудових судах та в Центральному трудовому суді розглядає колегія, що складається із трьох професійних суддів.

Процедура розгляду трудових справ заснована в цілому на правилах ЦПК, однак характеризується певними особливостями:

– позов до трудового суду може надійти не від позивача, а від інспектора праці, що виявляє в ході своєї діяльності порушення законодавства, яке дає працівникові право на позов. Інспектор праці готує позовну заяву й подає її до суду від імені позивача. Але надалі сам працівник підключається до процесу й повинен брати участь у засіданнях суду;

• позов повинен бути оформлений у письмовому виді й відповідати встановленим у законі формальним вимогам;

• суд здійснює первісний аналіз позовної заяви і, якщо вважає, що розгляд даної справи входить до його юрисдикції, призначає її до слухання. Якщо суд уважає, що позовна заява складена невірно, він пропонує позивачеві протягом 4 днів внести до неї відповідні виправлення;

• розгляд справи починається зі спроби судді примирити сторони;

• якщо примирення не досягнуте, то починається судове засідання. Розгляд трудової справи в судовому засіданні включає чотири стадії:

1. Позивач підтверджує свої вимоги; він може на даній стадії внести до них несуттєві зміни.

2. Відповідач заперечує позивачеві, викладаючи свою позицію.

3. Проводиться судове слідство (розгляд документів, допит свідків, заслуховування висновків експертів тощо). Всі клопотання сторін вирішуються судом по суті. Якщо клопотання відхиляються, протест сторони може бути занесений до протоколу для використання у випадку оскарження судового рішення.

4. У ході дебатів сторін позивач і відповідач викладають свою позицію.

У справах із ціною позову менш 200 тис. песет суддя відразу ж після завершення слухання виносить усне рішення. У справах із ціною позову більше 200 тис. песет або коли в процесі слухання виникло запитання про процедурне порушення, суддя зобов’язаний винести письмове рішення протягом 5 днів після завершення процесу.

У судовому засіданні в трудових судах сторони можуть виступати самостійно або бути представленими адвокатами або юристами, яких виділяють профспілки й організації підприємців. У роботі судів вищих інстанцій участь адвокатів обов’язкова.

Рішення трудового суду за позовом ціною менш 200 тис. песет не може бути оскаржене, якщо тільки не виявлене грубе процедурне порушення і якщо жодна із сторін не наполягає на апеляції, посилаючись на те, що рішення в справі буде стосуватися великої кількості працівників.

На рішення трудового суду при ціні позову від 200 тис. до 1 млн. песет можлива апеляція до Центрального трудового суду. Хоча в основному апеляція здійснюється з питань права (матеріального й процесуального), при виявленні в рішенні суду помилок, що відносяться до фактичних обставин справи, допускається апеляція і з питань факту. На апеляційній стадії не можуть залучатися нові, додаткові докази.

На рішення трудового суду при ціні позову більше 1 млн. песет або коли йдеться про незаконне звільнення працівника, обраного на профспілкову посаду, допускається апеляція до соціальної палати Верховного суду.

Центральний трудовий суд розглядає апеляційні скарги й ухвалює рішення по суті, тобто підтверджує або змінює рішення нижчих судів або направляє справу на новий розгляд до суду нижчої інстанції.

Апеляція на рішення Центрального трудового суду до Верховного суду в принципі неможлива, але прокурор Верховного суду вправі направити до Верховного суду особливий вид апеляційного протесту «в інтересах законності», якщо він вважає, що Центральний трудовий суд виніс неправильне рішення.

Трудовий процес в Іспанії безплатний.

Суд з трудових справ (Швеція). У Швеції функціонує загальнонаціональний Суд з трудових справ, що вирішує як єдина інстанція підвідомчі йому справи. Його юрисдикція вичерпно визначена в Законі про трудові спори 1974 (в редакції 1977 р.) й охоплює наступні категорії справ: суперечки з колективних договорів;

• суперечки щодо застосування Закону 1976 р. «Про спільні рішення в трудових відносинах»;

• суперечки щодо застосування Закону про охорону праці 1973 р.;

• суперечки про відшкодування шкоди, завданої незаконними страйками.

Сторонами в трудовому суді виступають тільки організації (профспілки й асоціації підприємців).

Суперечки неорганізованих працівників, охоплених колективними договорами, вирішує звичайний цивільний суд, рішення якого можуть бути оскаржені до Суду з трудових справ. Це ж стосується випадків, коли працівник – член профспілки не задоволений тим, як профспілка захищає його інтереси або коли профспілка не бажає направити позов до Трудового суду від імені працівника. У всіх цих випадках він може звернутися зі скаргами до цивільного (районного) суду.

Суд з трудових справ Швеції має тристоронню структуру: професійні («нейтральні») судді й судді, призначувані за рекомендацією профспілок та організацій підприємців (засідателі). Усі судді призначаються урядом. Тільки для голови суду робота в Трудовому суді є основною. Інші судді працюють на засадах неповної зайнятості, як сумісники.

Судова колегія з розгляду конкретної справи зазвичай складається з 7 суддів; 4 представляють працівників і підприємців, 2 члени суду – професійні судді та один член суду – не юрист, але особа, що має глибокі пізнання в області праці. Нескладні справи Суд може вирішувати в більш вузькому складі, в окремих (нечастих) випадках навіть одним професійним суддею.

Як апеляційна інстанція на рішення цивільних (районних) судів Суд з трудових справ засідає в складі трьох суддів (професійний суддя й два засідателі).

Рішення Суду приймається простою більшістю голосів. На практиці 3/4 всіх рішень приймаються одностайно. Процедура розгляду в Суді з трудових справ характеризується певною специфікою, насамперед відсутністю багатьох формальностей, властивим цивільному процесу, більшою активністю суду, що, зокрема, зобов’язаний допомагати сторонам розібратися в справі, якщо в них немає юридичних помічників. Сторони можуть або самі захищати свої інтереси, або звертатися до послуг адвокатів. Інтереси сторін можуть представляти особи, що виділяються громадськими організаціями (профспілками, асоціаціями підприємців).

Обов’язкова спроба примирення сторін. Суд може запропонувати сторонам продовжити переговори і по їх завершенні, якщо вони будуть безуспішними, знову звернутися до Суду. За рішенням Суду справа може не протоколюватися. Після проведення судового слухання й до винесення рішення сторони можуть бути запрошені для неформального обговорення суперечки під час відсутності суддів з метою мирного врегулювання розбіжностей.

Таким чином, судовий розгляд у Суді з трудових справ проходить не так офіційно, як у звичайних цивільних судах, а рішення суду відповідно до закону повинне бути прийняте «якомога швидше», звичайно протягом одного засідання. Оголошення рішення відбувається через кілька тижнів після завершення слухання справи.

Суд з трудових справ накладає тільки цивільно–правові санкції (відшкодування завданої шкоди тощо). Шкода стягується як з організацій, так і з індивідуальних осіб. При оцінці розмірів відшкодування Суд повинен брати до уваги не тільки майнові, але й немайнові інтереси, пов’язані з необхідністю дотримання законодавства про колективні договори й про участь профспілок в управлінні виробництвом.

Скарги на рішення Суду з трудових справ у принципі не допускаються. Однак якщо цей Суд допустив явне порушення, то заінтересована сторона може подати скаргу до Верховного суду із проханням, щоб останній скасував дане рішення й направив справу на новий розгляд, але це буває нечасто.

Рішення судів зазвичай дуже докладні, з викладом мотивації. До рішень додаються особливі думки суддів. Публікуються збірники рішень Суду з трудових справ.

Трудовий суд (Фінляндія). Трудовий суд Фінляндії –спеціалізований суд (одна інстанція) з обмеженою юрисдикцією. Його діяльність регламентується Законом про Трудовий суд 1974 р. Він розглядає юридичні спори, головним чином колективні, пов’язані із тлумаченням і застосуванням колективних договорів.

Трудовий суд може запропонувати сторонам передати свою суперечку до цивільного суду. Якщо розгляд трудової суперечки в цивільному суді вимагає спеціальних знань в області колективно–договірного регулювання праці, цивільний суд може зажадати від Трудового суду відповідної консультативної думки.

Трудовий суд складається з 4 професійних суддів, включаючи голову й віце–голову, і 8 непрофесійних суддів (засідателів) порівно від працівників і підприємців. Найчастіше конкретні справи розглядає колегія, що складається із двох професійних суддів і двох засідателів від кожної сторони.

Для голови й віце–голови робота в Трудовому суді – їхнє основне місце роботи. Інші професійні судді працюють у Трудовому суді за сумісництвом, неповний робочий час. Голова й віце–голова. Трудового суду повинні мати вищу юридичну освіту й досвід судової роботи. Два інших професійних члени суду повинні мати вищу юридичну освіту та бути знайомими з питаннями праці. За традицією голова Трудового суду –член Верховного суду Фінляндії; заступник голови – професор трудового права.

Непрофесійні члени суду повинні орієнтуватися в питаннях праці. Юридична освіта не потребується. Зазвичай функції цих суддів виконують профспілкові працівники й функціонери організацій підприємців, а також менеджери.

Всі члени Трудового суду призначаються Президентом Фінляндії строком на 3 роки. Вони можуть бути призначені на додатковий строк. Непрофесійні судді призначаються з кандидатів, рекомендованих найбільш представницькими профспілками й організаціями підприємців.

Сторонами спору в Трудовому суді є зазвичай організації –сторони колективного договору, навіть якщо безпосередньо заінтересованою стороною є працівник. Наприклад, якщо задоволення вимоги працівника про виплату йому заробітної плати залежить від тлумачення колективного договору, це питання вирішується за позовом профспілки – сторони колективного договору. Позов про стягнення штрафу із профспілки за порушення колективно–договірної умови «миру» буде розглянутий за позовом організації підприємців.

Процедура в Трудовому суді починається з передачі сторонами один одному письмових резюме, в яких викладаються їхні позиції. Потім проводиться досудове (підготовче) засідання за участю голови й секретаря суду. Метою досудової процедури є визначення, які факти підлягають перевірці, а які незаперечні, відсіяти непотрібне, а також провести іншу підготовчу роботу, що прискорить розгляд справи на основному судовому засіданні. Сторони надають відповідні докази й, зокрема, письмові показання, пропонують список свідків. В основному судовому засіданні за участю суду в повному складі справа розглядається з використанням звичайних правил цивільного процесу: судове слідство, дебати сторін тощо. Відкладення судового засідання відбувається тільки в крайніх випадках. При вирішенні справи всі судді мають рівні права. Особливі думки суддів публікуються, але вони бувають вкрай рідко, тому що переважна більшість рішень приймаються одностайно.

Рішення Трудового суду остаточні і, як правило, не оскаржуються. Апеляція до Верховного суду можлива тільки у зв’язку з істотними процедурними порушеннями або нововиявленими обставинами.

Трудовий суд (Данія). Трудовий суд Данії має обмежену юрисдикцію, визначену в Законі про Трудовий суд 1973 р. Він розглядає юридичні спори, що стосуються:

• тлумачення й порушень Основної угоди, що укладається між конфедераціями профспілок і підприємців, і інших колективних договорів;

• законності проведення страйків і локаутів.

Як сторони при розгляді спорів в Трудовому суді можуть виступати тільки організації: профспілки й асоціації підприємців.

Трудові спори, що не входять до юрисдикції Трудового суду, розглядаються в рамках звичайних цивільних судів.

Трудовий суд Данії функціонує у вигляді загальнонаціонального суду, що є єдиною інстанцією за підвідомчими йому справами.

Специфічне формування цього суду. Засідателі (непрофесійні судді) обираються на три роки відповідно профспілками й організаціями підприємців. Професійні судді (голови судових колегій) обираються на три роки засідателями Трудового суду із числа суддів Верховного й іншого судів, а іноді із професорів трудового права.

Вони працюють у Трудовому суді, як правило, за сумісництвом. Засідателі повинні голосувати при прийнятті судових рішень, спираючись тільки на закон і свої переконання і не піддаватися тиску організацій, які їх обирали. Судова колегія Трудового суду функціонує в складі професійного судді (головуючого) і шести засідателів (нарівно від працівників і підприємців).

Судовий процес у Трудовому суді регулюється нормами ЦПК із урахуванням особливостей специфіки розгляду трудових справ. Процедура менш формальна, а строк проходження справи більше швидкий, чим у звичайних цивільних судах.

Позивач направляє до суду коротку позовну заяву з викладом претензій і вимог. Секретар суду інформує організацію–відповідача про позовну заяву, що надійшла, і пропонує відповідачеві направити свої заперечення. Судова процедура починається з попереднього слухання, у якому беруть участь професійний суддя й секретар суду. Ціль цього слухання –примирити сторони. Попереднє слухання відбувається в особливій кімнаті (не в залі засідань), щоб створити неформальну атмосферу. Якщо угода не досягнута, це фіксується в протоколі; через кілька днів після попереднього слухання призначається судове засідання. Хід його визначається в основному правилами ЦПК. Сторони можуть самі виступати в процесі, або їхні інтереси можуть представляти адвокати, а також особи, виділені профспілкою (організацією підприємців). Докази зазвичай надаються в усній формі. За згодою сторін усні показання можуть бути замінені письмовими показаннями під присягою.

Рішення Трудового суду не підлягають оскарженню до Верховного суду. Вони проводяться до виконання судовим виконавцем. Якщо сторона не підкоряється рішенню Трудового суду, це стає предметом нового судового розгляду. Винна сторона карається штрафом.

Трудові суди (Австрія). Трудові суди Австрії мають тристоронню структуру й розглядають юридичні трудові спори головним чином індивідуального характеру. У їхній юрисдикції перебувають і деякі колективні юридичні спори, наприклад, у зв’язку зі здійсненням законодавства про виробничі ради і про співучасть працівників і профспілок в управлінні виробництвом.

Трудові суди розглядають справи в складі професійного судді й двох засідателів (від працівників і від підприємців). Засідателі не одержують заробітну плату, їм тільки відшкодовуються витрати.

Апеляційні скарги на рішення трудових судів розглядаються в соціальних палатах земельних судів, а скарги на рішення земельних судів – у соціальному сенаті Верховного суду. Зазначені судові інстанції вирішують справи в складі колегій, що складаються із трьох професійних суддів і двох засідателів (від підприємців і працівників).

Судова процедура в трудових судах, включаючи апеляційне й касаційне виробництва, регулюється ЦПК. Однак є деякі особливості. Найцікавіші з них – дві процесуальні конструкції (моделі), введені Законом 1987 р. для розгляду деяких категорій трудових справ.

Модель № 1

Представницькі організації працівників можуть виступати позивачами в Трудовому суді в інтересах працівників, не розкриваючи даних про їх. Так, виробнича рада підприємства може звертатися до Трудового суду з будь–якого питання індивідуального трудового права, що зачіпає інтереси більше двох працівників.

При розгляді такого позову суд вирішує принципове питання про наявність або про відсутність права й не приймає рішення, яке б зобов’язувало яку–небудь сторону. Але, спираючись на рішення Трудового суду, працівник з більшим успіхом зможе реалізувати свою вимогу, захистити своє право й, зокрема, у майбутньому вже особисто звернутися до суду з певною гарантією того, що його позов буде підтриманий судовим органом.

Модель № 2

Профспілка – сторона колективного договору – може звернутися до соціального сенату Верховного суду з позовом до підприємницької асоціації – контрагента за даним договором з абстрактного питання, пов’язаного із тлумаченням договору, та яке зачіпає інтереси більше двох працівників. Суд відповідає на загальне запитання, поставлене позивачем, наприклад: чи може компанія, виходячи зі змісту колективного договору, односторонньо скасувати встановлені нею в добровільному порядку надбавки до заробітної плати у випадку погіршення економічної кон’юнктури й економічних показників діяльності компанії? Дані про працівників, зацікавлених у рішенні зазначеного питання, при цьому не розкриваються.

Трудові суди (Ізраїль). Закон про трудові суди (1969 р.) визначає компетенцію, структуру, принципи функціонування, процедуру автономної, спеціалізованої трудової юстиції. Трудові суди розглядають і вирішують юридичні конфлікти, індивідуальні й колективні, а також спори в області соціального забезпечення.

Система трудових судів складається з Національного трудового суду в м. Єрусалимі та п’яти окружних судів. Окружні суди вирішують справи у першій інстанції. Національний трудовий суд – апеляційний орган, і він, крім того, розглядає у першій інстанції найбільш складні справи. Його рішення остаточне і тільки як виняток може бути оскаржене до Верховного суду.

До трудових судів входять професійні судді (голови колегій) і представники громадськості, призначувані на три роки міністрами юстиції й праці за рекомендацією профспілок й організацій підприємців. Представники громадськості повинні бути вільні від корпоративних пристрастей, повністю незалежні й підпорядковуватися тільки закону й совісті. Вони не одержують заробітної тати, а тільки компенсацію за участь у слуханні конкретної справи. Представники громадськості, що засідають у Національному трудовому суді, повинні мати знання й досвід в області трудових відносин: викладати трудове право, соціологію або економіку праці, вести наукову працю в цих областях, працювати як практикуючі юристи, які спеціалізуються в трудових справах.

Конкретні справи у першій інстанції розглядає зазвичай колегія із семи суддів (три професійних судді й чотири представники громадськості – по двоє від роботодавців і працівників).

У Національному трудовому суді більшість справ розглядаються колегією в складі п’яти суддів: трьох професійних суддів і двох суддів – представників громадськості.

Кримінальні справи у зв’язку з порушенням підприємцями законів з техніки безпеки та гігієні праці розглядаються одноосібно професійним суддею.

Спеціальні процедурні правила, додані до Закону про трудові суди, покликані зробити судовий розгляд швидким, недорогим, менш формальним, ніж у звичайних цивільних судах. Трудові суди можуть зажадати від сторін письмові показання під присягою при підготовці справи до слухання. Ця процедура скорочує тривалість судового процесу, відсіває необґрунтовані вимоги, полегшує сторонам можливість оцінити їхні шанси на успіх на самому початку процедури, сприяє досягненню компромісу.

€ й деякі інші особливості розгляду трудових спорів, що відрізняються від цивільного процесу:

– специфіка відносно порядку розгляду так званих групових суперечок, коли всі працівники, охоплені колективним договором (без їхнього конкретного перерахування), визнаються єдиною стороною колективного договору;

– публікація судових документів і матеріалів, повідомлень про виклик до суду в газетах;

• всі матеріали в справі перебувають у секретаріаті суду, і кожна зі сторін (і стороння особа) може ознайомитися з ними та зняти копію;

• сторони на будь–якій стадії процесу можуть погодитися на компроміс і зажадати його фіксування в судовому рішенні;

• суди можуть використати аргументи, які сторони не висували в ході процесу;

сторони можуть бути представлені в суді юристами (адвокатами) або профспілками (організаціями підприємців), але можуть брати участь у справі й без представників, що найбільше типово;

– судові мита у багатьох трудових справах не стягуються, або їхній розмір скорочується.

Рішення й накази трудових судів проводяться до виконання таким же шляхом, як і загальних судів. Вони можуть карати за «неповагу до суду».

Національне управління із трудових відносин (США).

У США юрисдикцію з трудових справ, що випливає з юридичних спорів, головним чином колективного характеру, здійснюють адміністративні органи, які створюються для проведення в життя багатьох законів про працю. До них відносяться Національне управління із трудових відносин (НУТВ), Управління із заробітної плати та робочого часу, Національне управління посередництва при трудових конфліктах на залізничному транспорті.

Перераховані органи, здійснюючи тлумачення законів, розглядають суперечки, пов’язані з їхнім застосуванням. Суд надає рішенням цих органів обов’язкової сили і вправі їх переглянути, хоча питання щодо фактів, які підтверджені доказами й зафіксовані у відповідних рішеннях, не підлягають перегляду. В американській літературі подібного роду адміністративні органи іменуються квазисудовими.

Зупинимося докладніше на діяльності найважливішого з них – Національного управління із трудових відносин (НУТВ). Основна його функція – розгляд скарг на «нечесну трудову практику», тобто на дії, які закон забороняє вчиняти підприємцям і профспілкам. Наприклад підприємцям заборонено перешкоджати здійсненню права працівників на об’єднання та колективні переговори, звільняти працівників з метою помсти за профспілкову діяльність. Позивачами за цією категорією справ можуть бути як профспілки, так і індивідуальні працівники.

Скарга направляється спочатку до окружного управління НУТВ, де вона попередньо розглядається особливою посадовою особою. Скаржникові пропонується привести докази, а обвинувачуваній стороні – пояснення. Якщо зазначена посадова особа дійде висновку, що обвинувачення необґрунтоване, вона рекомендує відкликати його. Якщо скаржник відмовляється це зробити, окружний директор НУТВ офіційно відкидає скаргу. Скаржник може апелювати до генерального радника, що приймає остаточне рішення. Якщо розслідування показало, що скарга на «нечесну трудову практику» обґрунтована, обвинувачуваній стороні надається можливість улагодити конфлікт без розгляду (шляхом припинення інкримінованих дій). У випадку відмови починається формальна процедура. Насамперед формулюються пункти обвинувачення, на які обвинувачувана сторона повинна відповісти протягом 10 днів. Потім судовими чиновниками округів, куди надійшла скарга, проводиться слухання. Обвинувачення підтримує атторней (посадова особа, що виконує функції обвинувача). Перед слуханням судовий чиновник збирає сторони на неформальні переговори, щоб з’ясувати їхньої позиції й спробувати переконати піти на «мирову». Під час слухання сторони відіграють активну роль, улаштовують перехресні допити свідків, представляють докази тощо. При цьому застосовуються, наскільки це можливо, процесуальні правила, прийняті у федеральних окружних судах. Після завершення слухання судовий чиновник готує проміжну доповідь, що містить факти, які стосуються конфлікту, юридичний аналіз цих фактів та наказ, що може бути рекомендованим сторонам. Ця доповідь передається до головного офісу НУТВ у Вашингтоні, а його копії – сторонам. Справа, таким чином, тільки на цій стадії надходить безпосередньо до НУТВ, однак для припинення найбільш гострих форм трудової боротьби (страйку, бойкоту) генеральний радник може негайно зажадати видачі судового наказу.

Якщо сторони згодні підкоритися рекомендаціям, запропонованим у доповіді, і не оскаржать доповідь протягом 20 днів, справа завершується. Наказ, рекомендований судовим чиновником, набуває чинності й одержує те ж значення, що й накази НУТВ. Якщо ж яка–небудь із сторін вчасно оскаржить проміжну доповідь, НУТВ саме повинне розглянути справу по суті і винести рішення. Воно вправі при цьому прийняти додаткові аргументи, які можуть бути надані сторонами. Позиція НУТВ не обов’язково збігається з рекомендаціями судового чиновника, які можуть бути прийняті повністю або частково, відкинуті або змінені. Копії остаточного рішення НУТВ передаються сторонам спору. Накази НУТВ самі по собі не мають примусової чинності. Якщо відповідач не виконує добровільно такий наказ, НУТВ звертається до окружного суду, що надає наказу примусової сили. Апеляційний суд вправі скасувати наказ НУТВ за мотивами порушення права. Рішення апеляційного суду може бути оскаржене сторонами до Верховного суду або змінене Верховним судом за власною ініціативою в порядку особливої процедури. Це допускається, якщо справа має виняткову важливість або з даного питання винесені протилежні рішення різними апеляційними судами. Поряд із суперечками у зв’язку зі скаргами на «нечесну трудову практику» НУТВ розглядає організаційно–трудові конфлікти. Це в основному суперечки юрисдикційного характеру у зв’язку з виборами колективно–договірного представника. Всі категорії спорів НУТВ розглядає відповідно до процедури, що в основному нагадує судовий процес, зокрема із застосуванням норм доказового права, прийнятих при розгляді цивільних справ. Відзначимо на закінчення, що в Канаді та в Японії порядок розгляду спорів, пов’язаних з оскарженням «нечесної трудової практики», досить близький тому, що існує в США. Як показав проведений нами огляд по країнах, суди з трудових справ виконують важливі функції в здійсненні застосування трудового права, його тлумаченні, у задоволенні законних вимог один до одного учасників трудових відносин, сприяють їхньому примиренню на основі компромісів, запобіганню трудових конфліктів і виступають, таким чином, як фактор, що підтримує соціальну стабільність.

49