6. Звичай як форма правоутворення в Стародавньому Римі.

Звичай - це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу Він був основною формою регулювання поведінки в додержавному суспільстві за умов родового ладу. Дотримання звичаїв за­безпечувалось засобами громадського впливу на порушни ка. Звичай стає джерелом права за виникнення держави і поділом суспільства на певні стани. Закони XII таблиць, прийняті в 450 р. до н.е., - найперше писане право і пер­ший запис звичаїв (mores majorum - звичаї предків), що існували ще за царів.

Аналіз тексту Законів XII таблиць підтверджує, що це санкціоновані Римською державою звичаї. В них зафіксовані пережитки первісного ладу, найпізніші традиції царських часів, а також результати боротьби плебеїв з патриціями Свою назву закони дістали внаслідок того, що були викар-бувані на дванадцяти мідних дошках. Закони XII таблиць мали величезний вплив на подальший розвиток римського суспільства і права.

Давній, пов'язаний з родовим ладом звичай замінюється писаним правом, що закріплює приватну власність, рабо­власництво та нерівноправність. Закони зафіксували право­ву відмінність патриціїв і плебеїв, патронів і клієнтів, вільних і рабів, закріпили повноту батьківської влади, регулювання відносин між подружжям, порядок опіки і спадкування Важ-ливим завоюванням плебеїв були обмеження позичкового процента та деякі інші привілеї.

Пізніше римські юристи високо оцінили звичаї як джерело права. Юліан писав, що колишній укорінений звичай заслужено застосовується як закон, і це право нази вається правом, що встановлено звичаями Самі закони зв'язують нас лише в силу того, що вони прийняті за рішен­ням народу.

Звичаї довго зберігалися в Стародавньому Римі. Проте їх характер починає змінюватися. З'явилися судові звичаї, су­дова практика. Нові соціально-економічні відносини в пері­од імперії надали звичаям відповідних завдань. Вони стали засобом відміни застарілих норм цивільного і квіритського права, розчистивши місце для нових норм права. В цьому полягає прогресивне значення звичаїв. Норми права звичаїв позначали термінами: звичаєва практика (usus); звичаї, що склалися в практиці жерців (commentarii pontificum); звичаї, що склалися в практиці магістратів (commentarii ma-gistratuum). В імператорський період з'явився термін со-nsuetudo (звичай)

Проте, не зважаючи на зміну характеру звичаїв, юридичну силу вони набували лише за санкцією держави, таким чи­ном перетворившись в державну волю.

7. Постанови народних зборів як джерело римського права.

Постанови народних зборів (lex-leges). Народні збори Стародавнього Риму вважались найвищим державним орга­ном. Вони приймали чи відміняли закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядала апеляції і протести на рішення судових органів.

У Римі було три види народних зборів: куріатні, центуріатні і трибутні коміції. Коміціа в перекладі з латинської соmitia - сходка.

Найдавніша форма народних зборів - курі­атні коміції. Це замкнуті об'єднання патриціїв, створені внаслідок боротьби плебеїв з патриціями в V-IV ст.ст. до н.е. Сервієм Тулієм.

Незадоволені плебеї розпочали проводити свої збори по територіальних округах - трибах. Територія Рима була по­ділена на 34 округи (4 міських і 30 сільських) Із зростанням політичного значення плебеїв в трибутних коміціях прий­мають участь і патриції. Рішення трибутних плебейських коміцій визнавалися законом, були обов'язковими і для пат­риціїв. До початку II ст до н.е. цей вид народних зборів став основним і вирішальним в Римській державі.

Магістрат, який мав право скликати народні збори (консул, диктатор, претор), опрацювавши проект закону, повинен був подати його на обговорення до сенату. Без його схвалення законопроект на обговорення народних зборів не виносився Народні збори законодавчої ініціативи не мали. Поданий проект вони по­винні були або прийняти в цілому без обговорення або відхи­лити в цілому Прийнятий народними зборами закон про ходив ще одну (третю) стадію - схвалення сенату, без чого не міг стати законом. Отже, сенат і контролював, і керував діяльністю народних зборів.

За часів пізньої республіки голосування проходило в тако­му порядку. Кожен голосуючий мав один голос. Спочатку голоси підраховувалися всередині курії, центурії чи триби, і таким чином складався голос цієї одиниці - «за» або «про-

Функції куріатних, центуріатних і трибутних коміцій чітко не розмежовувались, що було «на руку» правлячій верхівці. Наприкінці І ст народні збори, хоча їх законодав­ча влада не була усунена, припинили проводити закони.