- •1. Предмет та система римського приватного права.
- •2. Понятгя та загальна характеристика римського публічного права.
- •3. Рецепція римського приватного права та характерні особливості її етапів.
- •4. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасної юриспруденції.
- •5. Поняття і види джерел римського права.
- •6. Звичай як форма правоутворення в Стародавньому Римі.
- •7. Постанови народних зборів як джерело римського права.
- •8. Практика преторів як джерело правоутворення.
- •9. Місце постанов сенату в системі римських правових джерел.
- •10. Діяльність юристів як джерело правоутворення.
- •11. Роль імператорських конституцій у формуванні римської приватноправової системи.
- •12. Загальна характеристика Corpus iuris civilis як основного джерела пізнання римського приватного права. Кодифікація Юстиніана.
- •13.Значення Законів XII таблиць як першоджерела всього римського приватного і публічного права.
- •14. Поняття і види магістратур в Стародавньому Римі.
- •1. За обсягом повноважень магістратів можна поділити на такі категорії:
- •2. За соціальним призначенням розрізняли магістратури:
- •3. За ступенем почесності розрізняли:
- •4. За способом утворення повноважень магістратури поділялися на:
- •15.Причини виникнення державного судочинства у Стародавньому Римі.
- •16.Характерні відмінності легісакційного процесу від екстраординарного.
- •17. Загальна характеристика формулярного процесу.
- •1) Двостадійний процес.
- •2) Претор може надавати чи не надавати суовий захист, керуючись принципом справедливості (aquitas).
- •18.Поняття і види позовів.
- •1. Actio in rem (позов «до речі») та actio in personam (позов до певної особи).
- •19. Особливі засоби преторського захисту.
- •20. Вплив часу на здійснення та захист цивільних прав.
- •1) Законні строки менш тривалі - один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність - 30 років;
- •3) Законні строки не переривались і не призупинялись. Позовна давність могла призупинитися й перерватися.
- •21. Поняття і зміст цивільної правосуб'єктності у Стародавньому Римі.
- •22. Правовий стан римських громадян і рабів.
- •23. Відмінність у правовому стані між латинами і перегрінами.
- •24. Відмінність правового становища колонів від правового становища вільновідпущеників.
- •25. Юридичні особи як суб'єкти приватно-правового обороту.
- •26. Характерні особливості сімейного ладу у Стародавньому Римі. Агнатське і когнатське споріднення.
- •27. Поняття шлюбу та форми його укладання.
- •28. Правові відносини між подружжям.
- •29. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада.
- •30. Поняття і види речових прав. Відмінність речового права від зобов'язального.
- •31. Річ як об'єкт цивільних прав. Класифікація речей.
- •32. Місце інституту володіння в системі речових прав. Посідання.
- •33. Підстави виникнення і припинення володіння.
- •34. Специфіка захисту володіння у римському праві.
- •35. Виникнення і розвиток інституту права власності у Стародавньому Римі.
- •36. Поняття і зміст права власності.
- •37. Види права власності у Стародавньому Римі.
- •38. Право спільної власності та його види.
- •39. Підстави набуття і втрати права приватної власності.
- •40. Цивільно-правові способи захисту права власності.
- •41.Виникнення, поняття і види прав на чужі речі.
- •42. Поняття і види сервітутів.
- •43. Емфітевзис і суперфіцій як речево-правові титули невласника.
- •44.Поняття і зміст заставного права.
- •45.Виникнення, втрата і захист прав з обмеженим змістом правомочностей.
- •46.Цивільно-правове зобов'язання та його роль у приватному обороті.
- •47.Підстави виникнення зобов'язання.
- •48. Юридична характеристика сторін в зобов'язанні.
- •49.Цивільно-правові способи виконання зобов'язань.
- •50. Правові наслідки невиконання зобов'язань.
- •51.Цивільно-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань.
- •52.Випадки припинення зобов'язання, крім виконання.
- •53.Поняття і види договорів в римському праві.
- •55.Зміст цивільно-правового договору.
- •56.Порядок укладення договору. Представництво.
- •57.Поняття і види вербальних контрактів.
- •58.Загальна характеристика літеральних контрактів.
- •59.Відмінність договору позики від позички.
- •Позичка
- •60.Особливості римського договору купівлі-продажу.
- •1. Передати проданий товар у власність покупця.
- •2. Передати покупцеві річ належної якості, придатну для використання за призначенням.
- •3. Передати речі в обумовлений строк і в обумовленому місці.
- •1. В момент укладення договору право власності до покупця не переходило. Факт укладення договору лише покладав на продавця обов'язок передати право власності на продану річ покупцеві.
- •2. Покупець ставав власником купленої речі в момент її фактичної передачі.
- •3. Ризик випадкової загибелі проданої речі переходив на покупця в момент укладення договору, тобто ще до того, коли він ставав власником.
- •61.Характерні риси групи договорів найму.
- •62.3Міст прав і обов'язків у договорі доручення.
- •63.Юридична характеристика договору товариства як різновиду консенсуальних контрактів.
- •64.Поняття і види безіменних контрактів.
- •1. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти мені передав право власності на іншу річ - do, ut des.
- •2. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти виконав певну дію на мою користь, надав мені певну послугу тощо - do, ut, facias.
- •4. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти здійснив на мою користь також певну дію - facio, ut facias.
- •65. Пакти як підстави виникнення цивільно-правових зобов'язань, та їх види.
- •66.Поняття і види зобов'язань ніби з договорів.
- •67.Місце деліктних зобов'язань в системі позадоговірних зобов'язань.
- •68.Зобов'язання ніби з приватних деліктів.
- •69.Поняття і загальні положення римського спадкового права.
- •70. Основні етапи розвитку римського спадкового права.
- •71.Особливості правонаступництва при спадкуванні за законом.
- •II клас - Батько, мати, повнорідні брати і сестри, інші висхідні родичі і діти братів і сестер за правом представлення
- •III клас - Неповнорідні брати і сестри та їх діти, за правом представлення
- •IV клас - Решта бокових родичів без обмеження ступенів
- •72.Загальна характеристика спадкування за заповітом.
- •73. Здійснення спадкових прав за стародавнім римським правом.
- •74.Специфічні особливості сингулярного наступництва.
29. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада.
Відносини батька і дітей. Для таких взаємовідносин римській сім'ї характерна практично безмежна батьківська влада над дітьми. Жодна правова культура не знала такого неприхованого вираження володарювання.
Батьківська влада. Встановлювалась така влада передусім над дітьми, народженими в римському законному шлюбі На дітей, народжених в незаконному шлюбі, в конкубінаті, а також в будь-якому фактичному спільному житті, батьківська влада не поширювалася. Вони були чужими для нього.
Мати дитини була завжди відома, навіть якщо вона зачала поза шлюбом. Батьком дитини вважали того, хто знаходиться у шлюбі з матір'ю дитини. Це юридична презумпція -положення, що не потребує доказів. Юрист Павло писав «Батько - це той, на кого вказує шлюб» (Д.2.4.5).
Крім народження дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом узаконення або усиновлення.
Узаконення - встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених в конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою.
Усиновлення - встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими батько кровними узами не пов'язаний Усиновлення провадилось в формі арогації (arrogatio) чи адопції (adoptio). Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція - для осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. Внаслідок цього існували різні формальні акти усиновлення. З часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали на основі заяви перед судом чи імператором.
Узаконення і усиновлення дітей повністю прирівнювалося до народження їх в шлюбі, тобто вони повністю прирівнювалися за правовим статусом до дітей, народжених в шлюбі. Вони отримували правовий статус та ім'я свого усиновителя, право взаємного спадкування, поділу його соціального й громадського становища, на них поширювалася батьківська влада.
Батьківська влада припинялася внаслідок:
а) смерті батька чи дітей; б) звільнення з-під батьківської влади. Фактично батьківська влада була довічною навіть в розвиненому римському праві.
Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта, магістра) звільняло його від батьківської влади, що, як право однобічне, могла бути і припинена в однобічному порядку - волею батька. Батько своїм волевиявленням мав право звільнити сина з-під своєї влади. Це дістало назву еманципації, форми якої були різноманітні. Внаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності і господарської самостійності, хоча й втрачав спадкові права у своїй колишній сім'ї. Останнє обмеження швидко відпало, проте повністю влада батька не припинялась і після еманципації. Батько зберігав за собою право користування половиною майна сина.
Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонародженому чи викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які покарання. Проте згодом безмежне свавілля зменшується. В давні часи моральні (але не правові) норми забороняють викидати новонароджених. Законна заборона вводиться лише в період імперії (Д.9.16.9). Продаж у рабство обмежується трьома разами. В період імперії батьківська влада обмежується в праві на життя дітей: синовбивство прирівнювалося до звичайного вбивства з кримінальною відповідальністю. Встановлюється контроль над дисциплінарною владою батька.
У майнових відносинах батька і дітей так само безроздільно володарював батько. Домовладика - єдиний і неподільний власник сімейного майна. Майно, набуте дітьми, автоматично було власністю батька. При цьому майнова залежність дітей не послаблювалася з їх віком. Діти не мали права від свого імені здійснювати цивільно-правові угоди, бути власниками майна і в цьому наближалися до становища рабів. Для ведення господарства вони наділялися певним майном батька - пекулієм. У зв'язку з гоподарською діяльністю пекулія діти здійснювали деякі приватно-правові правочини. Однак, все, одержане за цими правочинами, переходило у власність батька. Таким чином, наступала відповідальність батька за здійснені правочини.
З часом майновий патріархат обмежується. За Августа було встановлено, якщо син-воїн набував майно на війні, воно залишалося в його власності. В період імперії вводиться таке саме правило щодо майна, набутого сином на державній службі. Згодом деякі імператорські постанови приписували залишати у власності дітей (а не тільки синів) майно, одержане в спадщину після смерті матері чи інших родичів по її лінії. Це обмежувало майнову владу батька над дітьми, проте не усувало її повністю. На деяке майно, набуте дітьми, батько зберігав право довічного користування. Однак майнова самостійність дітей стає загальновизнаною.