
- •А.М. Кривошеєв, а.І. Приходько, в.М. Петренко, р.В.Сергієнко Військова топографія
- •Розділ 1 топографічні карти
- •1.1 Загальні відомості про топографічні карти
- •1.1.1 Геометрична сутність картографічного зображення поверхні Землі на картах і планах
- •1.1.2 Класифікація і характеристика топографічних і спеціальних карт, що застосовуються в артилерії
- •1.1.3 Розграфлення і номенклатура топографічних карт. Збірні таблиці, їх призначення і використання
- •Розв’язання
- •Розв’язання
- •Розв’язання
- •1.1.4 Вимоги до використання інформації в галузі
- •1.2 Масштаби топографічних карт. Визначення і відкладення відстаней на карті
- •1.2.1 Масштаби топографічних карт. Числовий, лінійний масштаби. Величини масштабу. Визначення відстаней на карті з використанням лінійного і числового масштабів
- •1.2.2 Поперечний масштаб. Визначення відстаней із використанням поперечного масштабу
- •1.2.3 Способи вимірювання на топографічних картах прямих, кривих і ламаних ліній. Визначення і відкладення відстаней по карті різними способами
- •1.3 Зображення рельєфу і місцевих предметів на топографічних картах
- •1.3.1 Суть зображення рельєфу місцевості на картах горизонталями. Зображення типових форм рельєфу горизонталями та умовними знаками
- •1.3.2 Абсолютні і відносні висоти точок на карті
- •1.3.3 Класифікація місцевих предметів, що зображуються на топографічних картах. Види умовних позначень та їх характеристика. Головні точки позамасштабних умовних знаків
- •1.3.4 Зображення на картах об’єктів місцевості
- •1.4 Властивості місцевості та її використання підрозділами у бою
- •1.4.1 Місцевість як елемент бойової обстановки
- •1.4.2 Вивчення місцевості по карті
- •1.4.3 Вивчення умов спостереження і маскування
- •1.4.4 Вивчення умов ведення вогню
- •1.4.5 Вивчення захисних властивостей місцевості
- •1.4.6 Вивчення умов прохідності місцевості
- •1.4.7 Вивчення місцевості командиром механізованого підрозділу в наступі (варіант)
- •Питання для повторення і самоконтролю, задачі
- •Розділ 2 системи координат
- •2.1 Системи географічних та прямокутних координат
- •2.1.1 Поняття про координати і системи координат, що застосовуються в артилерії
- •2.1.2 Географічна система координат. Астрономічні координати. Геодезичні координати. Система прямокутних координат
- •Визначення географічних координат по карті
- •Розв’язання:
- •Питання для повторення і контролю, задачі
- •Розділ 3 система кутових вимірів, що застосовується в артилерії
- •3.1 Кути, що застосовуються в артилерії та військовій топографії
- •3.1.1 Початкові напрямки та кути, що застосовуються в артилерії. Взаємозв’язок між ними
- •Приклади
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •3.1.2 Магнітне схилення, зближення меридіанів та їх визначення. Поправка бусолі, її визначення за картою та уточнення при переміщенні
- •Розв’язання:
- •Розв’язання: (за допомогою артилерійської логарифмічної лінійки)
- •Приклад. Розв’язання задачі за допомогою табл. 3.3 Розв’язання:
- •Визначення зближення меридіанів за графіком.
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •Визначення величини магнітного схилення.
- •Розв’язання:
- •Розв’язання:
- •Визначення поправки бусолі на місцевості. Поправку бусолі на місцевості визначають шляхом порівняння відомого дирекційного кута з магнітним азимутом одного і того ж орієнтирного напрямку, рис.3.19.
- •Визначення поправки бусолі за даними карти. Поправка бусолі за даними карти визначається за формулою
- •3.2 Вимірювання і побудова кутів на карті
- •3.2.1 Прилади, що застосовуються для вимірювання і побудови кутів на карті
- •3.2.2 Вимірювання і побудова кутів на карті за допомогою хордокутоміра та ак-3
- •Побудова і вимірювання кутів за допомогою хордокутоміра
- •3.2.3 Точність кутових вимірів на карті
- •Питання для повторення і задачі
- •Розділ 4 орієнтування на місцевості по карті і без карти
- •4.1 Сутність орієнтування на місцевості без карти
- •4.1.1 Сутність орієнтування на місцевості без карти. Способи визначення сторін горизонту. Особливості орієнтування вночі
- •4.1.2 Призначення і будова артилерійського компасу. Визначення сторін горизонту, магнітних азимутів за допомогою компасів
- •4.2 Орієнтування на місцевості по карті
- •4.2.1 Підготовка карти до роботи: орієнтування карти, звіряння карти з місцевістю
- •4.2.2 Визначення свого місцезнаходження різними способами
- •Рекогносціювання
- •Питання для повторення і задачі
- •5.1.1 Визначення координат точок ходами
- •5.1.2 Визначення координат точок прямою засічкою
- •5.1.3 Визначення координат точок зворотною засічкою
- •5.2 Визначення координат точок по карті (аерознімку)
- •5.2.1 Визначення координат точок за допомогою приладів
- •Розв’язання:
- •Розв’язання
- •5.2.2 Визначення координат точок за допомогою топоприв’язувача
- •Розв’язання:
- •Питання для повторення та самоконтролю
- •Закінчення
- •Глосарій
- •2. Класифікація по механічного складу пухких ґрунтів
- •Характерні ознаки пухких ґрунтів
- •3. Класифікація і тактико-технічна характеристика ґрунтів
- •4. Деякі орієнтовні дані щодо прохідності місцевості
- •В) доступність вертикальних стінок (обривів, ескарпів) і канав ( промоїн) за умови сухого твердого ґрунту
- •Додаток б нормативи для топогеодезичних підрозділів
- •Додаток в обробка результатів польових вимірювань під час визначення координат стартових (вогневих) позицій
- •Список використаної літератури
- •Військова топографія
Характерні ознаки пухких ґрунтів
Найменування ґрунту |
Зовнішній вигляд |
Стан ґрунту |
Відчуття під час розтирання ґрунту пальцями |
Властивість вологого ґрунту скочуватися на долоні |
|
сухого |
вологого |
||||
Кам’яний |
Різновиди кам’яного ґрунту легко відрізняються за зовнішнім виглядом його уламків і частинок, що його складають |
||||
Піщаний |
Зерниста структура, видно тільки зернини піску |
Сипучий |
Непластичний |
Відчуття пісочної маси, глинистих частин не відчувається |
Не скочується |
Супіщаний |
Видно зернини піску і пилувато-мучнисті домішки |
Грудки ґрунту легко розсипаються |
Не пластичний |
Відчувається переважно пісочна маса |
Не скочується |
Продовження додатка А
Суглинистий |
Помітні лише окремі зернини піску |
Грудки ґрунту важко роздавлюються пальцями |
Пластичний, липкий |
Відчуваються окремі зернини піску |
Отримати шнур менше 3 мм не вдається. Скатана кулька під час здавлювання утворює пластину з тріщинами по краях |
Глинистий |
Однорідна маса. Жирна глина блищить на поверхні перерізу, ненасичена – утворює матову поверхню |
Грудки ґрунту важко роздавлюються |
Жирна глина дуже пластична, в’язка і липка; ненасичена – менш пластична |
Пісочних часток не відчувається. Жирна глина дає відчуття жирності |
Розкатується у довгі шнури товщиною до 1 мм. Скатана кулька під час стискання не тріскається по краях |
Льосовий |
Зв’язна палево-жовта або жовто-бура порода з добре видимими крупними порами |
Дуже міцний |
Пластичний, липкий |
Відчуття пилувато-мучнистої маси |
Скочується у шнур |
3. Класифікація і тактико-технічна характеристика ґрунтів
Характерні ознаки і тактико-технічні характеристики ґрунтів (цифри у лапках означають вміст гумусу і приблизну потужність верхнього гумусового шару |
Географічна характеристика ґрунтів |
1.Дероново-підзолисті ґрунти (1-3%, 40-80 см). Відрізняються сірим або світло-сірим кольором (кольору золи) і відсутністю зернистості ґрунту. Їх дорожні і будівельні властивості визначаються в основному механічним складом: глинисті, суглинисті, су піщані і піщані |
Значно поширені у північній половині Росії у смузі хвойних (тайга) і змішаних лісів, у північній частині Німеччини, Польщі, Швеції, Норвегії, США і Канади |
2.Чорноземні ґрунти (більше 5%, іноді до 20%; 0,5-1 м, іноді і більше). Чорний або чорно-бурий колір, структура зерниста або грудками з розміром зернин 0,5-5 мм. Відрізняється високим вмістом гумусу і пилувато-глинистим механічним складом, внаслідок чого має дуже погані дорожні властивості: ґрунтові дороги дуже пильні, а під час бездоріжжя стають непрохідними. Місцями зустрічаються чорноземи супіщаного, а у гірсько-степових районах – суглинисто-кам’яного складу, які допускають автомобільний рух за будь-якої погоди. За важкістю розроблення належать до слабких ґрунтів, а щебенисті – до середніх |
Характерні для степових і лісостепових областей із сухим жарким літом і морозною, найчастіше малосніжною зимою. Значно поширені у південній половині колишнього СРСР; трапляються на рівнинах Румунії, Венгрії, у степах Монголії, Північного Китаю й у деяких інших країнах. Розвинуті переважно у районах з рівнинним або слабо пагорбкуватим рельєфом |
3.Бурі і сірі лісові ґрунти (до 10%; 10-25 см). Мають коричневий або темно-сірий колір і зернисту або горіхову структуру. За механічним складом і дорожніми властивостями подібні до чорноземів |
Поширені у зоні широколистих (дубових, букових та ін.) лісів Європейської частини колишнього СРСР, Західної Європи з помірковано-вологим і помірковано-теплим кліматом |
Продовження додатка А
4.Каштанові (2-5%; 0,5 м) і бурі (2-3%; 20-30 см) пустельно-степові ґрунти. Мають коричнневий, бурий (каштановий) колір і пилувату структуру. За механічним складом близькі до чорноземів. Дорожні властивості взагалі задовільні, а у каменистих ґрунтів дуже добрі: ґрунтові дороги придатні для автомобільного руху у будь-яку пору року і за будь-якої погоди, швидко просихають, місцями сильно пилять |
Переважають у сухих степових і напівпустельних районах південного сходу Європейської частини колишнього СРСР і у деяких інших місцях на південь від чорноземної зони. Значно поширені у Монголії і Китаї |
5.Сіроземні ґрунти (до 2%; 10-20 см). Світло-сірий, білуватий, іноді бурий колір. Найбільш типові сіроземи на льосах – пилувато-суглинисті і пилувато-піщані. Льосові сіроземи відрізняються низькими дорожніми властивостями: дороги під час інтенсивного руху покриваються товстим (іноді до 0,2 м) шаром пилу, який сильно ускладнює рух, у дощову погоду утворює важкопрохідну масу |
Найбільш характерні для рівнин і передгір’я Середньої Азії, зустрічаються у Закавказзі. За межами колишнього СРСР широко розповсюджені у пустелях і напівпустелях Ірану, Афганістану, Туреччини, Іраку і у деяких інших країнах |
6.Засолені ґрунти – солонці, солончаки (сильно засолені) і шори (мокрі солончаки). Вони легко розпізнаються за білою тонкою соляною коркою (солончаки), під якою іноді лежить чорна мокра маса, або за надзвичайно пухким поверхневим покровом світло-сірого або коричневого кольору. Під цим малопотужним пухким шаром знаходиться досить твердий ґрунт, що не піддається у сухому стані розробленню без застосування інструментів. У вологому стані утворюють глибоку, липку, непрохідну масу, яка повільно просихає. За будь-яких умов погоди прохідні лише ґрунти піщаного складу |
Трапляються у будь-яких кліматичних умовах, навіть до тундри, але найбільш значно поширені у засушливих районах – у степах і пустелях. Розміщуються у замкнених котловинах, утворюючи площі від кількох десятків квадратних метрів до десятків квадратних кілометрів, а іноді і більше. У колишньому СРСР найчастіше зустрічаються у Середній Азії, Казахстані і Закавказзі. Значно поширені у Румунії, Венгрії, Центральній Туреччині, Іраку, Ірану, Афганістані, Китаї, Монголії й інших країнах |