ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Воронцова Жанна Вадимівна

УДК 371.3:057.874

Самореалізація особистості старшокласника у процесі диференційованої навчальної діяльності

13.00.09 – теорія навчання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ХАРКІВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Нечепоренко Лідія Сергіївна,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Попова Олена Володимирівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри загальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук

Молчанюк Ольга Василівна,

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться “_13_” _березня_ 2008 року о _16.00_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. №215-В).

Автореферат розісланий “_11_” лютого 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.А. Штефан

Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. Глибокі соціально-політичні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються в суверенній, демократичній Україні, потребують суттєвих змін у системі підготовки молоді, спроможної брати активну участь у будівництві сучасної держави. Це потребує виховання молодих людей, здатних спиратися на власні сили, власний розум і волю. Тому нові підходи до організації навчального процесу в сучасній школі мають забезпечити умови розвитку і самореалізації кожної особистості, її самоствердження, самовираз, саморозвиток. Пріоритетність цих напрямів визначено в Національній доктрині розвитку освіти України.

Практика середньої школи засвідчує, що перспективним для розв’язання проблеми самореалізації школярів є особистісно орієнтоване навчання, важливим складником якого виступає його диференціація, що найбільшою мірою дає змогу враховувати якісні характеристики індивідуальності.

Історія вивчення проблеми самовдосконалення й самореалізації сягає тисячоліть. Ще Аристотель і Платон розглядали самоздійснення духовних і фізичних здібностей людини як мету її життя. Вони пов’язували світобудову з питанням про сенс людського життя, про оптимізацію індивідуального потенціалу та суспільного розвитку.

У класичній гуманістичній педагогіці особливу увагу проблемам самовиховання і самовдосконалення як процесам самореалізації приділяли К. Вентцель, А. Дістервег, Й. Песталоцці, М.Пирогов, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинський та інші вчені.

Сьогодні проблемі самореалізації особистості також приділяють увагу зарубіжні і вітчизняні науковці, зокрема теоретичні основи проблеми самореалізації особистості висвітлюються в дослідженнях зарубіжних психологів А. Маслоу і К.Роджерса.

Педагогічні аспекти самореалізації як активної пізнавальної і творчої діяльності розкриваються у працях сучасних вітчизняних науковців – В. Андрєєва, А. Бойко, І. Іванова, Л. Когана, М. Лазарєва, Л. Левченко, В. Лозової, В. Муляра, Л. Рибалко, Л. Сохань та інших учених.

Інтерес для цього дослідження мають також праці, в яких розглядаються питання самореалізації особистості у зв’язку із самоактуалізацією (О. Ларіна), самопізнанням (Ю. Орлов), саморозвитком (Н. Бітянова, О. Кисельова, Л. Коган, С. Маринчак).

Аналіз наукових праць з проблеми дослідження засвідчує, що достатньо глибоко розроблено окремі її аспекти, проте відсутні роботи, в яких науково обґрунтовано питання самореалізації особистості школяра в процесі навчальної діяльності, зокрема в умовах її диференціації. Потребують уточнення критерії, показники, рівні самореалізації особистості. Нагальним питанням у практиці шкіл залишається вивчення умов, які сприяють самореалізації особистості школяра, зокрема старшокласника, визначенню інструментарію його реалізації.

Разом з тим вивчення досвіду масової шкільної практики свідчить про існування низки суперечностей:

• між усвідомленням нової парадигми освіти, яка проголошує унікальність кожної особистості, і відсутністю необхідного теоретико-методологічного підґрунтя, науково-методичної бази для забезпечення її саморозвитку, самореалізації;

• між акцентуванням суспільної думки на потребі особистості в самореалізації, розвитку її творчого потенціалу й реальними умовами навчання в середній школі, домінуванням традиційних способів організації навчального процесу;

• між необхідністю самореалізації школярів як суб’єктів навчального процесу і неузгодженістю з цією вимогою цілей конкретних навчальних предметів, невизначеністю форм, методів і засобів їх втілення.

Отже, актуальність проблеми самореалізації особистості, необхідність подолання виявлених суперечностей, недостатній рівень теоретичної дослідженості й практичної розробленості зазначеної проблеми зумовили вибір теми дисертації “Самореалізація особистості старшокласника у процесі диференційованої навчальної діяльності”.

Зв’язок теми роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає тематичним планам науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Формування особистісної культури студента як складника правильного вибору” (0198U002253) та “Сучасні педагогічні технології гармонізації відносин особи з довкіллям” (держреєстрація №9-35-03). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою факультету психології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (протокол № 1 від 22.12.2000 р.) та узгоджено в бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 3 від 21.03.2006 р.).

Мета дослідження – теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка педагогічних умов самореалізації особистості старшокласників середніх загальноосвітніх закладів у процесі їхньої диференційованої навчальної діяльності.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. На підставі аналізу філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури узагальнити концепції самореалізації особистості, визначити провідні дефініції досліджуваної проблеми.

2. Розкрити сутність самореалізації особистості старшокласника, виявити її структурні компоненти та особливості.

3. Уточнити критерії, показники та рівні самореалізації старшокласників у процесі навчання.

4. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови, які забезпечують самореалізацію старшокласників у процесі диференційованої навчальної діяльності.

5. Розробити навчально-методичні матеріали для вчителів середніх шкіл з питань самореалізації особистості старшокласника в процесі диференційованої навчальної діяльності.

Об’єкт дослідження – навчальна діяльність старшокласників.

Предмет дослідження – педагогічні умови самореалізації особистості старшокласника у процесі диференційованої навчальної діяльності.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що самореалізації старшокласників у процесі диференційованої навчальної діяльності сприятиме:

1) надання педагогічної підтримки старшокласникам у процесі їхньої диференційованої навчальної діяльності;

2) забезпечення альтернативності вибору старшокласниками навчальних завдань на рівні їхніх максимальних потенційних можливостей.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення антропологічного підходу до феномена самореалізації людини (В. Андрущенко, Г. Батищев, Б. Гершунський, К. Гольдштейн, Л. Коган, О. Лосєв, А. Маслоу, К. Роджерс та інші); ідеї представників гуманістичної психології про самореалізацію як одну з найвищих потреб людини (К. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл та інші); психологічна теорія діяльності, що пояснює механізм самореалізації людини (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та інші); загальнонаукові положення теорії пізнання про закономірності пізнавального процесу, його форми й методи; системний підхід до пізнання, в основі якого лежить дослідження складних процесів, фактів як систем, тобто взаємопов’язаних, взаємодіючих між собою елементів, що утворюють певну цілісність явищ у природі і суспільстві (Ю. Бабанський, І. Блауберг, В. Лозова, В. Садовський, Б. Юдін та інші); концепції індивідуалізації та диференціації навчання (О. Бугайов, М. Бурда, В. Володько, С. Гончаренко, Д. Дейкун, В. Дивак, А. Кірсанов, Г. Литвиненко, Є. Рабунський, О. Савченко, В. Фірсов, І. Унт та інші); ідеї провідної ролі діяльності й спілкування у формуванні особистості (В. Буряк, А. Донцов, Я. Коломинський, М. Лазарев, О. Леонтьєв, Н. Лосєва, Б. Ломов, Д. Майєрс, А. Мудрик, Л. Нечепоренко, А. Петровський, Ж. Піаже та інші); дослідження різних аспектів особистісно-орієнтованого навчання (І. Бех, В. Євдокимов, О. Пєхота, О. Попова, І. Прокопенко, І. Якиманська та інші); організації групової навчально-пізнавальної діяльності школярів (М. Виноградова, Т. Дейниченко, І. Вітковська, В. Котов, Х. Лійметс, О. Молчанюк, К. Нор, І. Первін, О. Пєхота, Г. Цукерман, І. Чередов, О. Ярошенко та інші); надання педагогічної підтримки школярам (Ш. Амонашвілі, Т. Анохіна, Ю. Бабанський, О. Бондаревська, О. Газман, Н. Крилова, Н. Михайлова, С. Поляков, Г. Сорока, Т. Строкова, В. Харківська, С. Юсфін та інші).

Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичні (аналіз і синтез наукової, навчально-методичної літератури для порівняння, зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, визначення понятійно-категоріального апарату), емпіричні (спостереження, анкетування, опитування, бесіда, метод експертних оцінок, вивчення результатів навчальної діяльності старшокласників для виявлення рівня самореалізації за визначеними критеріями і показниками; педагогічний експеримент для перевірки гіпотези), методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.

Експериментальною базою дослідження було обрано загальноосвітні школи I-III ступенів № 58 та № 103 м. Харкова. Різними видами дослідження було охоплено 485 учнів та 70 учителів.

Дослідження здійснювалося протягом 1999 – 2007 років у кілька етапів наукового-педагогічного пошуку.

На аналітико-констатувальному етапі (1999-2002 рр.) вивчалась історична, філософська, соціологічна, психологічна та педагогічна література з досліджуваної проблеми; було сформульовано мету, завдання та робочу гіпотезу дослідження.

На аналітико-пошуковому етапі (2002-2003 рр.) розроблено концепцію та визначено його методологічні засади; обґрунтовано теоретичні засади самореалізації старшокласників, проведено пілотажне дослідження, визначено дослідно-експериментальні методики, розроблено програму експерименту, встановлено кількісний і якісний склад його учасників.

На формувальному етапі (2004-2006 рр.) здійснювалась експериментальна перевірка умов самореалізації особистості старшокласників у процесі диференційованої навчальної діяльності, перевірялась ефективність запропонованих методичних рекомендацій; оформлялись узагальнюючі висновки, систематизувались результати дослідження.

На завершально-узагальновальному етапі (2006-2007 рр.) проводилася інтегративна обробка даних, зіставлялися результати з метою та гіпотезою, здійснювався їх аналіз, оформлялися результати дослідження.

Наукова новизна й теоретична значущість отриманих результатів дослідження полягають у тому, що:

уперше виявлено особливості самореалізації старшокласників, що полягають у підсиленні соціальних мотивів діяльності, пов’язаних з майбутнім професійним визначенням; теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено умови самореалізації особистості старшокласника в диференційованій навчальній діяльності (надання педагогічної підтримки старшокласникам у процесі їхньої диференційованої навчальної діяльності; забезпечення альтернативності вибору старшокласниками навчальних завдань на рівні їхніх максимальних потенційних можливостей);

• уточнено сутність поняття “самореалізація особистості” як свідомого процесу найбільш повного розкриття і зростання потенційних та спонукально-мотиваційних сутнісних сил людини, що приводить до самоствердження власного “Я”; критерії для визначення рівнів самореалізації старшокласників у навчальній діяльності (мотиваційний критерій, критерій навчальних досягнень, критерій самоствердження у спілкуванні, критерій особистісного зростання);

• подальшого розвитку набули засоби створення умов для самореалізації особистості старшокласників у процесі навчальної діяльності (різнорівнева педагогічна підтримка, ситуації вибору).

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що визначені умови самореалізації особистості старшокласника в процесі диференційованої навчальної діяльності пройшли експериментальну перевірку і можуть бути враховані в навчальному процесі сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Харківської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 103 Харківської міської ради Харківської області (довідка про впровадження № 81 від 28.03.2006 р.) та Харківської гімназії №47 Харківської міської ради Харківської області (довідка про впровадження № 73 від 24.01.2008 р.), у практику роботи Харківського приватного ліцею “Професіонал” Харківської області (довідка про впровадження № 01-01/20 від 01.02.2007 р.), а також Харківського державного університету харчування та торгівлі (довідка про впровадження № 01-22/185 від 16.05.2006 р.).

Розроблені навчально-методичні матеріали та висновки дослідження можуть бути використані в процесі професійної підготовки майбутніх учителів у вищих педагогічних навчальних закладах, інститутах післядипломної педагогічної освіти для підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також викладачами під час написання підручників, посібників; студентами і магістрами в написанні курсових і дипломних робіт.

Вірогідність та обґрунтованість висновків дисертації забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій; застосуванням комплексу теоретичних та емпіричних методів наукового дослідження; дослідницько-експериментальною перевіркою висунутого припущення, репрезентативністю вибірки досліджуваних; довготривалістю дослідження; особистим досвідом автора; кількісним та якісним аналізом результатів експериментальної роботи та впровадженням їх у навчальний процес загальноосвітніх шкіл.

Апробація і впровадження результатів здійснювалися через публікацію матеріалів дисертації. Основні положення, висновки й результати дослідження доповідалися на міжнародних, усеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з’їзду працівників освіти України” (Київ, 2001 р.), “Стратегічні проблеми формування змісту курсів фізики та астрономії в системі загальної середньої освіти” (Львів, 2002 р.), Першій обласній конференції молодих науковців “Тобі, Харківщино, - пошук молодих” (Харків, 2002 р.), “Психологія у сучасному вимірі: теорія та практика” (Харків, 2002 р.), “Філософські проблеми гуманізації освіти” (Одеса, 2002 р.), “Нові інформаційні технології навчання в навчальних закладах України” (Одеса, 2002 р.), “Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 2002 р.), “Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах” (Ужгород, 2003 р.), “Модернізація вищої освіти та проблеми управління якістю підготовки фахівців” (Харків, 2004 р.), “Стратегія посилення самостійної роботи студентів у контексті приєднання України до Болонського процесу” (Харків, 2004 р.), “Модернізація вищої освіти та проблеми управління якістю підготовки фахівців” (Харків, 2006 р.), “Проблеми впровадження кредитно-модульної системи при вивченні фундаментальних дисциплін з погляду студентів та викладачів” (Харків, 2007 р.), “Методи удосконалення фундаментальної освіти в школах та вузах” (Севастополь, 2007 р.); обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2001-2006) та на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Харківського державного університету харчування та торгівлі (2004-2007).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені у 18 одноосібних публікаціях, з них 12 статей у фахових наукових виданнях України, 6 – у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг опублікованих праць з теми дослідження становить 4,68 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації зумовлені логікою наукового пошуку. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (303 найменування), 7 додатків на 42 сторінках, 11 таблиць, 5 рисунків. Загальний обсяг дисертації становить 243 сторінки, із них основного тексту 177 сторінок.