Військово-політичні союзи!!!

За участі США

2 вересня 1947 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро міністри закордонних справ 18 держав підписали Міжамериканський договір про взаємну допомогу, який передба­чав спільні дії держав-учасниць на випадок агресії чи виникнення ситуації, яка загрожує миру на континенті.30 квітня 1948 р. на IX Міжнародній конференції в Боготі (Колумбія) була створена Організація американських держав (ОАД). Нова міждержавна організація виникла на підвалинах Панамериканського союзу, який існував з 1890 р.Вашингтон розглядав цю організацію насамперед як механізм військово-політичного тиску США на країни регіону й мобілізації їх ресурсів в інтересах стратегії Білого дому. На кінець 1970-х рр. учасниками ОАД були 29 латиноамериканських держав і США.

У Європі головними ініціаторами формування блоків були Англія і Франція. 4 березня 1947 р.вони підписали в Дюнкерку договір про взаємну допомогу.У 1948 р. до Англії і Франції приєдналися уряди Бельгії, Голландії та Люксембургу. Вони утворили Західний Союз, члени якого зобов'язалися надавати допомогу один одному у випадку агресії в Європі. Однак, під американським тиском В. змушена була поступитися лідерством на користь США. Так виникло замкнуте військово-політичне угруповання західноєвропейських держав, тісно пов'язаних із США.

Найбільшим військово-політичним союзом, що об'єднав країни Західної Європи і Америки, стала Організація Північноатлантичного договору (НАТО), підписаного 4 квітня 1949 р.Спочатку в нього увійшли 12 держав (Бельгія, Ісландія, Данія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Італія, Великобританія, Франція, США),з 1955 р. – ФРН, а потім і інші держави. Вони зобов'язувалися надавати допомогу один одному в разі збройного нападу «проти однієї з них або кількох із них у Європі чи у Північній Америці».

1 вересня 1951 р. США, Австралія та Нова Зеландія уклали Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС), який гарантував Австралії та Новій Зеландії американський захист від можливого відродження японського мілітаризму. Пакт мав на меті захист миру в районі Тихого океану, координацію зусиль щодо створення регіональної системи безпеки, колективні воєнні дії в разі нападу на одну з країн-членів пакту.

24 лютого 1955 р. було укладено угоду між Іраком та Туреччиною, так званий Багдадський пакт. Це був союз у справах спільної безпеки та оборони.5 квітня 1955 р. до пакту приєдналася Великобританія, 23 вересня – Пакистан, 3 листопада – Іран.3 серпня 1959 р. пакт дістав назву Організація Центрального Договору (СЕНТО), після виходу з нього Іраку.

Цілком природно, що СРСР повсякчас заявляв протести проти Багдадського пакту, відверто спрямованого проти нього. США навпаки підтримували його дуже енергійно, і вбачали в ньому один із ключових пунктів їх оборонної системи. Вони посилали спостерігачів на засідання ради пакту, або його економічного комітету. А на початку червня 1957 р. вступили до військового комітету.

СЕАТО. Важливішим за своїм колективним характером видається договір у Манілі 8 вересня 1954 р. Це договір про колективну оборону Південно-Східної Азії. Договір об’єднував США, Францію, Великобританію, Австралію, Нову Зеландію, Філіппіни, Пакистан, Таїланд. США в окремій заяві зобов’язувалися втручатися виключно у випадку комуністичної агресії.Договір СЕАТО мав грати на Далекому Сході і в Тихому океані таку ж роль, як Північноатлантичний пакт на Заході.

За участі СРСР!!!

Після закінчення війни СРСР встановив союзні відносини з соціалістичними державами Центральної і Південно-Східної Європи. 14 лютого 1950 р. було підписано Договір про дружбу, союз і взаємодопомогу між СРСР та КНР.

14 травня 1955 р. на нараді керівників СРСР та інших європейських соціалістичних країн у Варшаві було підписано Варшавський Договір (ОВД) про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між Албанією, Болгарією, Угорщиною, НДР, Польщею, Румунією, Чехословаччиною та СРСР. Учасники Варшавського договору зобов'язалися негайно надавати допомогу один одному, якщо один з них піддасться збройному нападу в Європі.

Одночасно нарощувалася гонка озброєнь!!!. Невдовзі після створення атомної зброї у США (1945 р.) СРСР провів перше випробування своєї такої зброї у 1949 р., Великобританія – у 1952 р. У середині 1950-х рр. обидві сторони почали озброюватися термоядерними бомбами, активно здійснювали програми по створенню міжконтинентальних балістичних ракет, підводних човнів-ракетоносіїв. Будь-який «прорив» однієї із сторін у гонці озброєнь невдовзі успішно долався суперником і все повторювалося спочатку.

В умовах «холодної війни» розгорнулася активна боротьба демократичних сил за роззброєння і пом'якшення міжнародної напруженості. Ряд важливих ініціатив в цьому напрямку зробив СРСР. З ініціативи СРСР Генеральна Асамблея ООН 14 грудня 1946 р. прийняла резолюцію, що закликала всі держави заборонити атомну зброю, скоротити так звані звичайні озброєння і вивести іноземні війська з територій усіх держав – членів ООН. У 1948 р. СРСР запропонував, щоб 5 постійних членів Ради Безпеки – США, СРСР, Англія, Франція і Китай – в якості першого кроку до загального скорочення озброєнь скоротили протягом року свої сухопутні, морські і повітряні сили на одну третину.

У 1955 р. в Женеві відбулася перша після закінчення ДСВнарада голів урядів США, СРСР, Великобританії та Франції. На ній обговорювалися проблеми скорочення озброєнь, заборони атомної зброї, а також проблеми європейської безпеки та об'єднання Німеччини. Хоча угод з цих питань не було досягнуто, нарада сприяла ослабленню міжнародної напруженості.

У новій міжнародній обстановці вдалося вирішити деякі успадковані від минулого питання. Так, в 1955 р. СРСР оголосив про офіційне припинення війни з Німеччиною, встановив дипломатичні відносини з ФРН. 15 травня 1955 р. уряди СРСР, США, Великобританії та Франції підписали з Австрією Державний договір про закінчення окупації і відновлення незалежної і демократичної Австрії.У 1956 р. в Москві була підписана радянсько-японська декларація, яка поклала кінець офіційному станом війни між Японією і СРСР і привела до відновлення дипломатичних відносин між цими двома країнами.