4.Основні віхи розвитку мв в 1945 – 1969 рр.

Основні напрямки післявоєнного мирного врегулювання були намічені під час війни провідними державами антифашистської коаліції. На конференціях керівників СРСР, США і Великобританії в Тегерані (27 листопада – 1 грудня 1943 р.), Ялті (4 – 11 лютого 1945 р.) і Потсдамі (17 липня – 2 серпня 1945 р.), а також на нараді керівників США, Великобританії і Китаю в Каїрі (кінець листопада 1943 р.) були узгоджені головні питання:

1. про територіальні зміни. Територіальні захоплення Німеччини, Італії, Японії та їх союзників анулювалися. СРСР, США і Англія заявили, що необхідно відновити незалежність Австрії та Чехословаччини, повернути Північну Трансільванію Румунії. Були визначені межі Польщі.

2. про ставлення до переможених фашистських держав і покарання військових злочинців (Нюрнберзький (20 листопада 1945 р. – 1 жовтня 1946 р.) і Токійський процеси (3 травня 1946 р. – 12 листопада 1948 р.),

3. про створення спеціальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки (ООН).

4. Союзні держави вирішили окупувати фашистську Німеччину і мілітаристську Японію з метою викорінення мілітаризму і фашизму.

Економічні чинники!!!

Доктрина Трумена. Зовнішня політика США повоєнних років базувалася на так званій доктрині «стримування» Радянського Союзу. У 1947 p. британський уряд повідомив американському, що він не в змозі допомагати Греції та Туреччині. 12 березня 1947 p. президент Г. Трумен виступив на спільному засіданні обох палат американського конгресу. Посилаючись на «комуністичну загрозу» Греції й Туреччини, Г.Трумен закликав конгрес в інтересах «національної безпеки США» асигнувати до 30 квітня 1948 p. 400 млн. дол. для надання допомоги урядам Греції й Туреччини.

Отже, «доктрина Трумена» мала два аспекти:

1. регіональний – передбачав американську допомогу Греції й Туреччині.

2. глобальний аспект, тобто сутність американської доктрини, передбачав, що США беруть на себе відповідальність за усі країни, які знаходяться під загрозою комунізму. США будуть захищати їх шляхом надання як економічної, так і військово-політичної допомоги.

План Маршалла. ДСВ підірвала економіку всієї Європи. На 25% впав європейський ВВП, зростало безробіття та відчувався сильний брак інвестицій. Через це, і через ряд політичних міркувань, США почали розробляти план економічної допомоги Європі. Складовою частиною «дипломатії Трумена» був «план Маршалла».16 держав підписали протокол. Реакція СРСР: "План Маршалла" в їхньому тлумаченні був виявом американського імперіалізму, національного на встановлення економічного та політичного диктату в Європі.Усі східноєвропейські країни підтримали СРСР, проблема виникла тільки з Чехословаччиною, яку все ж таки вдалося переконати під тиском СРСР.

Головною відповідаю Радянського Союзу на «план Маршалла» було створення у жовтні 1947 р. Комінформу (Комуністичне бюро інформації).

У січні 1949 р. в Москві на нараді представників країн прорадянського блоку (Болгарія, Угорщина, Польща. Румунія, Чехословаччина та СРСР) було вирішено створити Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ приєдналися Албанія, НДР, Монголія тощо.

Таким чином, протистояння в економічній сфері поглибилося. Економічні, торговельні та культурні зв’язки між обома угрупуваннями швидко згорталися.