138. Категорії епіного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури

У художній літературі розрізняють три способи відображення життя, або три роди: епос, лірику і драму. Кожен з цих родів має свої характерні ознаки. Так, в епічних творах зображуються повнокровні людські характери і різноманітні події, через які вони розкриваються. Ці події організовуються в сюжетну систему. Тип оповіді — об'єктивна розповідь, яка інколи порушується авторським коментарем у формі ліричних чи публіцистичних відступів. На відміну від епічних, ліричні твори відтворюють внутрішній світ людини, її настрої, емоції, переживання, думки, викликані певними реаліями життя. У ліриці немає сюжету, розгорнутих характерів, великих описів. Драматичні твори призначені для постановки на сцені, цим зумовлені і їх особливості. Істотна ознака драми — дія, через яку перед глядачем постає людський характер, вчинки героя, його духовний світ. Автор говорить не сам, а вкладає свої думки в діалоги та монологи дійових осіб. Цим драма відрізняється від епосу, а спільною рисою цих родів літератури є їх сюжетність. Роди літературні — це загальні принципи змалювання життя, які реалізуються у конкретній формі — жанрі.

139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.

Літературна критика – складова частина літературознавства, що має на меті давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літ.критика призначена як для письменників, так і для читачів. Жанри критики: анотація, рецензія, стаття, есе, оглят.

Франко: Критик мусить вкладати в працю свій темперамент і свої погляди на життя, бо ж він соїм розумом описує розум інших. Значить критика є так само особистою і так само цікавою, як і всі інші роди літератури. Погляди критика на твір можуть бути або згідні з поглядами читачів, або протилежні їм. Критика завжди суб*єктивна. Читачеві слід бути розбірливим у критиці і вміти сприймати не все, а проціджуючи. Інколи критика може бути отрутою, а не здоровою справою. Критика мусить бут науковою (тверезим, розумно вмотивованим осудом) Критика портідна для просіювання неякісної літератури. Літ.критика має бути психологічною, досліджувати психологію автора.

Еліот «Ф-ції літ.критики» Критика не повинна обходити така річ, як досконалість твору, бо пошуки досконалості – це мізерність. Критика – це відсіювання, конструювання, творення комбінацій, виправлення, перевірка.

Критика, до якої вдається досвідчений і кваліфікований літератор у власному творі, є найвищим і найважливішим різновидом критики. Але творчість і критика – різні речі. Творчість є самодостатньою, її мета у ній самій, тоді як критика є критикою чогось поза собою. Критика повинна : аналізувати, порівнювати, давати поради.

Існувала критика радянського соцреалізму – згубне явище для літератури.

140.Бібліографія як наукова дисципліна. Типи бібліографії

Бібліографія(грец. βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу,газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

виявлення, облік, опис, систематизацію і якісний аналіз творів друку;

складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Історія

Б. зародилася ще в стародавньому світі. Так, відомі бібліографічні таблиці з 120 сувоїв в 3 ст. до н. е. склав грек Каллімах на основі каталогів Александрійської бібліотеки. Але бібліографами тоді, власне, називали переписувачів книг. Значно пізніше термін Б. почали вшивати для опису книг. Першим твором з Б. друкованих праць вважається книга швейцарського вченого К. Геснера «Бібліотека загальна» (Bibliotheca universalis, т. 1—4. Цюріх, 1545—55).

Початок вітчизняній Б. ще в Київській Русі був покладений в «Ізборнику Святослава» (1073). Пізніше складаються описи книг монастирських бібліотек і т. ін. Значний вклад у розвиток вітчизн. і світової Б. внесли В. С. Сопиков, В. Г. Анастасевич, В. І. Межов, П. П. Пекарський, брати Ламбіни, Г. М. Геннаді, М. М. Лисовський, М. О. Рубакін. В деяких працях цих бібліографів подані відомості і про українську книгу.

Важливе значення в історії української Б. має діяльність В. С. Іконникова, М. Ф. Комарова, І. 6. Левицького, М. І. Павлика, О. М. Лазаревського, М. І. Костомарова, І.Ф. Павловського, Б. Д. Грінченка, В. М. Доманицького, І. Т. Калиновича. Складений М. Ф. Комаровим «Бібліографічний покажчик нової української літератури» (К., 1883) — значне явище в тодішньому культурному житті України. Ця праця була першою серйозною спробою обліку друкованої продукції Наддніпрянської України з 1798 по 1883. Іван Левицький працював над бібліографією західноукраїнських видань. Він склав покажчик — «Галицько-руська бібліографія» (т. 1—2. Львів, 1888—95) і як продовження її — «Українську бібліографію Австро-Угорщини за роки 1887— 1900» (т. 1—3. Львів, 1909—11). В розвитку бібліографічної справи на Україні значну роль відіграв І. Я. Франко. Він був упорядником ряду праць з Б., сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх покажчики, нерідко використовуючи Б. для пропаганди революційних ідей.