Глава 10. Міжнародна економічна інтеграція

10.1. Сутність і форми економічної інтеграції

Поняття «інтеграція», як і сам процес інтеграції, з'явилося в політичному словнику порівняно недавно, у 20-х рр. минулого сторіччя, і означало "вчення про інтеграцію". Його родоначальниками були німецькі вчені Р. Шмед, Х. Кельзен і Д. Шиндлер. Термін «інтеграція» (іntegrace - лат.) означає якусь цілісність, структуру, удосконалення. У цьому сенсі він запозичений з природничих наук. Переносячи його в сферу аналізу суспільних відносин, згадані автори мали на увазі об'єднання людей, особливо держав, у якусь соціально-політичну спільність. Однак розвиток міжнародного співтовариства, особливо в царині економічних відносин, у той період ще не створило необхідних передумов для реалізації ідей інтеграції.

Після другої світової війни термін «інтеграція» стали застосовувати до позначення різних форм міжнародного співробітництва, що охоплює насамперед такі галузі міждержавних відносин, як економіка, техніка, озброєння, міжнародні організації тощо. Що стосується дефініції поняття "інтеграція", то в науковій літературі й властиво в досвіді її застосування ми не зустрінемо двох однакових визначень. Це можна пояснити, по-перше, наявністю безлічі моделей, типів інтеграційних процесів, які розрізняються за цілями і функціями, і, по-друге, розходженнями національних інтересів, які мають окремі держави або групи держав.

Розходження першого й другого роду виникають як на об'єктивному ґрунті, так і внаслідок суб’єктивних устремлінь окремих правлячих груп і режимів. Досвід післявоєнних десятиліть свідчить, що в політичних цілях, інтенсивності співробітництва, політичної гомогенности держав, що беруть участь в інтеграції, існують великі розходження, що утруднює можливість загального визначення поняття «інтеграція».

Проте накопичений міжнародний досвід, досліджуваний з погляду міждержавних відносин, приводить до висновку, що такі цілі, як збереження миру, досягнення більшої безпеки, зростання добробуту в результаті економічного співробітництва тощо, які набули в інтеграційних моделях загального характеру, можуть розглядатися як критерії визначення сутності поняття «інтеграція».

Інтеграційні процеси як фактори світового розвитку й світової політики перебувають у стані постійного розвитку й змін. Вони вносять багато нового як у зміст міжнародних відносин, так й у їхні форми й функції. Представники закордонної суспільно-політичної думки дають різні визначення інтеграції. В одних випадках вони характеризують її як соціальний процес утворення цілісності (єдності) із частин, систем з елементів. Цілісність (система) є більше, ніж сума його частин. У інших – можливість інтеграції тісно зв'язується з питанням про лояльне відношення до нових учасників, про необхідні межі панування й влади.

Міжнародна економічна інтеграція у своєму розвитку проходить ряд етапів і здобуває такі форми:

1) зона вільної торгівлі - перший етап економічної інтеграції, що закладає основу подальшої інтеграційної взаємодії країн-учасниць і виступає генератором перспективних інтеграційних перетворень. Така зона передбачає скасування митних зборів і квот у торгівлі між учасницями при збереженні кожної з них національної торгово-економічної політики щодо третіх країн;

2) митний союз - об'єднання, при якому країни не тільки ліквідують митні тарифи й квоти усередині союзу, але й установлюють єдині митні тарифи щодо третіх країн, забезпечують реалізацію загальної зовнішньоторговельної політики й передачу її регулювання на наднаціональний рівень. Адже країни-члени митного союзу не виступають у міжнародних торговельних відносинах як самостійні суб’єкти, втрачають частину національного суверенітету;

3) спільний ринок, при якому митний союз доповнюється взаємно погодженою економічною, бюджетною, грошово-кредитною, соціальною й науково-технічною політкою; для такої організації властива координація внутрішньої політики, що здійснюється міждержавними або наднаціональними інститутами, яким делегується частина національного суверенітету держав.

Спільний внутрішній ринок передбачає вільне пересування товарів, послуг, капіталів, робочої сили; уніфікацію національного законодавства учасників. Це ще більш високий ступінь інтеграції, коли відбувається погодженість, координація економічної політики учасниць шляхом періодичних зустрічей керівників урядів, міністерств й інших економічних структур. Відбувається зміцнення й посилення наднаціональних органів керування. Фактично на цьому рівні інтеграції країни створюють конфедеративну організацію, що передбачає ще більше обмеження національного суверенітету шляхом передачі більших повноважень наддержавному органу;

4) економічний (включаючи валютний) союз ґрунтується на створенні загального економічного, валютно-фінансового, правового й інформаційного простору; проведення загальної економічної політики, уніфікації законодавства в межах певного союзу; створення єдиного економічного простору з відповідною політичною надбудовою. В умовах зазначеного рівня економічної інтеграції країни втрачають одну з найважливіших ознак суверенітету – власну грошову одиницю;

5) політичний союз ґрунтується на переході учасниць до загальної зовнішньої політики й політики безпеки, на впровадженні єдиного громадянства, на посиленні співробітництва в судочинстві й у внутрішніх справах, на економічному співробітництві. Таке об’єднання країн можна віднести скоріше до федеративної держави, чим до міжнародної організації.

Таким чином, економічна інтеграція визначається як процес економічної взаємодії країн, узгоджено регульований міждержавними органами, що призводить до зближення господарських механізмів держав. Відбувається процес зрощування національних ринків і формування цілісного ринкового простору з єдиною валютно-фінансовою системою, єдиної в основному правовою системою й найтіснішою координацією внутрішньої й зовнішньоекономічної політики відповідних держав. Процеси економічної інтеграції відбуваються як на двосторонній, так і на регіональній або на глобальній основі. Починається економічна інтеграція наприкінці Другої світової війни.