4.4. Зовнішньоторговельна політика України. Наслідки вступу України до сот

Зовнішньоторговельна політика – це сукупність цілей країни щодо оптимізації торгівельних відносин з іншими країнами, а також сукупність шляхів та методів їх досягнення.

Зовнішньоторговельна політика України є складовою її економічної політики і має бути спрямована на забезпечення стабільного економічного зростання та на підвищення рівня добробуту населення країни. Основними нормативними актами, на базі яких здійснюється регулювання зовнішньоторговельних відносин, є Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний митний тариф», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі та ін.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України, свідчить про низький рівень диверсифікації та значний рівень залежності від основних торгових партнерів, особливо від Росії. Тому дуже важливо шукати альтернативні ринки збуту продукції вітчизняного виробництва. При цьому, якщо йдеться про продукцію авіа-, автомобіле- або машинобудування, то в першу чергу, слід орієнтуватися на ринки країн, що розвиваються, особливо країн СНД, де рівень конкуренції нижче, ніж в розвинених країнах. Якщо ж йдеться про сировину, сільгосппродукцію або харчові продукти, то розширювати ринки збуту необхідно за всіма напрямами, включаючи розвинені країни. Важливою для України є проблема зниження енергетичної залежності від Росії. Можливими шляхами її розв’язання є пошук альтернативних партнерів (прямі торгові зв’язки з Туркменістаном і Казахстаном, співробітництво з Венесуелою за прикладом Білорусі), а також розробка власних нафтових та газових родовищ.

З іншого боку, така географічна структура експортно-імпортних операцій України є свідченням того, що основними покупцями вітчизняної продукції виступають саме країни митного союзу: Росія, Білорусь та Казахстан. Отже забезпечення стабільних торгових зв’язків з цими країнами є запорукою нарощування українського експорту і економічного зростання країни в цілому. Але Україна своїм основним стратегічним партнером вважає Європейський союз, стати членом якого вона прагне. І на цьому шляху вона змушена стримувати зближення з митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану. Доцільність таких дій є предметом дискусії як економістів, так і окремих політиків, адже обсяг торгівлі України з ЄС менший обсяг торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Так, в 2010 р на країни ЄС припадало 25,4 % вітчизняного експорту та 31,4 % імпорту. Відповідні цифри для митного союзу становили 32,3 % та 42,0 % відповідно.

Експорт України є низькотехнологічним. Країна в основному продає продукцію добувної промисловості та таку, що пройшла первинну обробку (метали та прокат з них, азотні добрива, цемент), а також продукцію сільського господарства та харчової промисловості. Експорт машин, устаткування та транспортних засобів становить менше 20 %. Все це свідчить про низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних товарів. До того ж очевидною є низька диверсифікація поставок на зовнішні ринки: лише метали та вироби з них складають близько третини українського експорту. Все це зумовлює високу залежність економіки України від світової кон’юнктури та значно знижує рівень її економічної безпеки.

В структурі імпорту найбільшу частку займають енергетичні матеріали (близько третини), що показує високу енергетичну залежність України від зовнішніх ринків. Частка високотехнологічної продукції в імпорті є також незначною. Це свідчить, з одного боку, про консервування застарілої, низькоконкурентної структури національної економіки, а, з іншого, про низький рівень купівельної спроможності населення.

Проведений аналіз дозволяє чітко визначити основні напрями вдосконалення товарної структури зовнішньої торгівлі України: диверсифікація експорту, підвищення і ньому частки продукції сільського господарства і харчової промисловості, нарощування частки високотехнологічної продукції як в експорті, так і імпорті, зниження енергетичної залежності від зовнішніх ринків через впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії та розробку внутрішніх родовищ.

Важливу роль в регулюванні зовнішньоторговельних відносин відіграє членство країни в певних міжнародних організаціях та інтеграційних об’єднаннях країн. Щодо міжнародних організацій, то найбільший вплив на світову торгівлю в сучасному світі справляє світова організація торгівлі (СОТ), місією якої є спрощення умов світової торгівлі, забезпечення вільного доступу до національних ринків та усунення дискримінаційних перешкод на шляху міжнародного руху товарів. СОТ розпочала свою діяльність з 1 січня 1995 року, ставши правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що функціонувала з 1947 року. Головними принципами СОТ є: недопущення дискримінації (тобто член СОТ  має ставитися до всіх інших членів організації однаково); застосування національного режиму (член СОТ має застосовувати до учасників торгівлі з інших країн-членів СОТ ті ж самі правила, що і до вітчизняних суб’єктів торгівлі); забезпечення прозорості (правила та регламенти кожного члена СОТ мають бути чітко визначеними та завчасно відомими усім іншим членам організації). 

Сьогодні членами СОТ є 153 країни світу, у тому числі і Україна, що приєдналася до організації у 2008 році.

Наслідки вступу України до СОТ оцінити досить складно. Однією з найголовніших причин цього є те, що саме в 2008 році розпочалася економічна криза, яка обумовила значні зміни в соціально-економічній ситуації в країні.

Однак, цілком зрозуміло, що від вступу до СОТ мають виграти галузі, орієнтовані на експорт, що виробляють товари, спроможні конкурувати на міжнародних ринках. Зокрема йдеться про металургію, сільське господарство (в частині вирощування соняшника, пшениці, ріпаку, сої, кукурудзи), хімічну (в частині виробництва добрив та азотистих сполук), харчову промисловість, телекомунікації, туристичні послуги, страхування, зв'язок, банківські послуги. Негативного впливу мають зазнати виробництва, що конкурують з імпортом, особливо ті, що не витримують цієї боротьбі. Зокрема йдеться про вугледобувні підприємства, виробників автомобілів, сільськогосподарської техніки, радіоелектроніки, а також цукру, молочних продуктів, яєць, м’яса, картоплі, овочів, фруктів, вина та ін.

До загальноекономічних позитивних змін внаслідок вступу до СОТ відносять додаткові інвестиції в модернізацію вітчизняних підприємств та підвищення їх конкурентоспроможності, розвиток нових високотехнологічних виробництв, а також збільшення обсягу іноземних інвестицій в національну економіку. До того ж членство України в СОТ є необхідною передумовою започаткування переговорів про створення зони вільної торгівлі та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу.