4.2. Мито: поняття, функції, види. Наслідки встановлення мита

Мито – це обов’язків грошовий збір, який стягує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними митного кордону.

Митний тариф – це систематизований перелік товарів із зазначенням ставок мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону держави. В Україні встановлення нових ставок мита та зміна діючих ставок здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України.

Сутність митно-тарифного регулювання полягає у додаванні до ціни різноманітних елементів, пов’язаних з перетином товарами митних кордонів держави. Зміна ціни товару під впливом мита впливає на обсяги внутрішнього виробництва та споживання, стан державного бюджету, добробут країни у цілому.

Основні функції мита:

• фіскальна (надходження від стягнення мита поповнюють дохідну частину державного бюджету);

• протекціоністська (завдяки миту, що стягується з імпортних товарів, їх ціна зростає, вони стають дорожчими по відношенню до вітчизняних товарів. Тобто імпортне мито захищає національного виробника від іноземної конкуренції);

• балансуюча (якщо ціна деякого товару знаходиться на рівні нижчому за світовий, виробнику вигідніше експортувати його, ніж продавати на внутрішньому ринку. Щоб запобігти дефіциту товарів на внутрішньому ринку та зростанню цін всередині країни, держава стягує мито при вивезенні товарів за кордон. Для виробника збільшення ціни на величину мита означає, що експорт втрачає свою привабливість);

• регулююча (мито регулює обсяги експорту та імпорту, що у свою чергу суттєво впливає на стан торгового та подекуди платіжного балансу країни).

Існують різні види мита:

1. За об’єктом обкладання:

• імпортне мито – накладається на імпортні товари та інші предмети при випуску їх для вільного обігу на внутрішній ринок країни;

• експортне мито – накладається на експортні товари та інші предмети при їх випуску за межі митної території держави;

• транзитне мито – накладаються при провезенні товарів або інших предметів через митну територію держави. Використовуються рідко, переважно як засіб ведення торгової війни.

2. За способом стягнення:

• адвалерні – нараховуються у відсотках від митної вартості товару;

• специфічні – нараховуються у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару;

• комбіновані – поєднують специфічні та адвалерні.

3. За характером застосування:

• сезонні – діють протягом обмеженого періоду часу, як правило, декілька місяців на рік, під час торгівлі продукцією сезонного характеру (наприклад, сільськогосподарською);

• антидемпінгові – стягуються у разі ввезення на митну територію товарів за цінами, нижчими, ніж їх нормальний рівень у країні-експортері;

• компенсаційні – накладається на імпорт тих товарів, при виготовленні яких виробникам надавалися субсидії.

4. За походженням:

• автономні – вводяться країнами в односторонньому порядку;

• конвенційні – встановлюються під час переговорів між країнами;

• преференційні – особливі пільгові мита, які встановлюються під час імпорту товарів з країн, що розвиваються.

5. За типами ставок:

• постійні – стягуються за визначеними ставками, які не змінюються в залежності від обставин;

• перемінні – ставки за якими можуть змінюватися у встановлених випадках (наприклад, при зміні рівня внутрішніх або світових цін, зміні обсягів державних субсидій тощо).

Економічні наслідки встановлення мита різноманітні: мито впливає на виробництво, споживання, товарооборот та добробут країни, яка вводить мито, а також на її партнерів по торгівлі. Для споживачів введення імпортного мита означає, що товар подорожчав. Відповідно, скорочується попит на товар, знижуються обсяги закупівель. Для національних виробників введення імпортного мита – це поява додаткових стимулів до розширення обсягів виробництва. Виробники очікують, що скорочення попиту на імпортні товари призведе до підвищення попиту на товари національного виробництва. Для державного бюджету імпортне мито – джерело додаткових надходжень, розмір яких визначається як добуток величини імпорту на величину мита.

Для того, щоб визначити вплив імпортного мита на добробут країни у цілому, необхідно порівняти втрати споживачів з виграшем виробників та держбюджету. Якщо втрати споживачів більші, ніж виграш виробників та бюджету, введення мита є виправданим, і навпаки. Як правило, для малих країн (малою у міжнародній торгівлі вважається країна, попит з боку якої на імпортні товари не призводить до зміни цін світового ринку), введення мита виявляється недоцільним. Якщо велика країна вводить імпортне мито (великою у міжнародній торгівлі вважається країна, яка виступає крупним за світовими мірками споживачем), товар дорожчає, попит на нього на міжнародному ринку скорочується. Таким чином введення мита може знизити світову ціну товару, що позитивно впливає на добробут країни-імпортера. За таких умов введення мита може виявитися економічно виправданим.